|
Шурик
Шу́рик (повне ім'я — Олександр Сергійович Тимофєєв) — герой ряду популярних радянських кінокомедій, студент чи інженер. У фільмах Леоніда Гайдая роль Шурика грав актор Олександр Дем'яненко, а в рімейку «Кавказької полонянки» — Дмитро Шаракоїс, озвучив Сергій Бурунов. Участь у фільмахШурик є одним з головних героїв у фільмах-кінокомедіях:
Створення персонажа і характеристикаУ 1964 році Гайдай приступив до роботи над створенням комедії «несерйозно історії» за сценарієм Моріса Слобідського та Якова Костюковського. Сполучною ланкою між трьома короткометражними новелами мав стати дивакуватий персонаж, що виходить переможцем з різноманітних життєвих ситуацій [1] . Відповідно до початкового сценарію героя звали Владик Арьков. Цензори забракували ідею, вважаючи, що глядач розшифрує ім'я як Владлен, і у народу ексцентрична комедія почне асоціюватися з вождем світового пролетаріату. Гайдай з легкістю погодився перейменувати персонажа: режисерові принципово було не ім'я саме по собі, а суфікс, що надає зменшено-лагідний відтінок [1]. Прізвище також за непотрібністю відпало. Лише в останньому фільмі (в основний серії) про пригоди Шурика прізвище персонажу своєрідно «подарував» Михайло Булгаков. Іншим прототипом персонажа був Чарлі Чаплін, фільми за участю якого Гайдай любив ще з дитинства і багато в чому вважав своїм учителем. Так, відзначаються рясні паралелі між новелою «Напарник» і фільмом 1917 року «Тиха вулиця» [1]. Список претендентів на роль був величезний: Олександр Леньков, Віталій Соломін, Євген Петросян, Сергій Никоненко, Євген Жариков, Володимир Коренєв, Геннадій Корольков, Іван Бортник, Валерій Носик, Всеволод Абдулов, Олексій Ейбоженко, Борис Амарант, Олександр Збруєв, Олег Відов, Андрій Миронов (тільки на рівні переговорів). Жоден з них не влаштував режисера, який ліпив характер персонажа зі свого: сором'язливий, скромний, безглуздий, який не вміє спілкуватися з дівчатами, але нескінченно добрий, чуйний і завжди готовий допомогти. Подібність образу персонажа з особистістю режисера відзначали його близькі, включаючи Ніну Гребешкову. Відповідним виконавцем ролі Гайдай визначив молодого ленінградського актора Дем'яненка, в реальному житті теж сором'язливого і замкнутого; заради ролі він погодився навіть змінити колір волосся [1]. Сам актор, в 1998 році в бесіді з Вєркою Сердючкою в передачі «СВ-шоу», з цього приводу зазначив таке:[2]
А вдова актора Людмила Якимівна пізніше згадувала:[3]
У «Кавказькій полонянці» ще сильніше простежується зв'язок образу Шурика з характером Гайдая. Особливо схожі його залицяння за Ніною — «зворушливі і багато в чому безглузді». Не випадковий і збіг імен героїні фільму та подружжя режисера [1] . В «Івана Васильовича» образ Шурика значно трансформується. Характер змінюється на більш серйозний, тепер він учений з репутацією, з явно позначеної життєвою метою — створити машину часу . Зникають елементи пародійності на інтелігента: фарбоване волосся, короткі штани, довгі черевики, великі окуляри. «Шуриком» його називає тільки дружина, та й центральним персонажем фільму він уже не є, поступаючись місцем в кадрі образам царя Івана Васильовича, кербуда Бунши та Жоржа Милославського [1] . Вплив персонажа на долю актораДо Олександра Дем'яненка після зйомок у перших фільмах про Шурика міцно «прикріпилася» ця роль — хоча в наступних фільмах Олександр грав абсолютно інших персонажів, глядачі сприймали його не інакше як «студента Шурика». Дем'яненко озвучував мультфільми або дублював іноземних акторів у зарубіжних фільмах. Олександр Сергійович зіграв роль у серіалі «Полуничка», де його персонаж уже не асоціювався з Шуриком. Востаннє Дем'яненко зіграв роль Шурика в новорічних музичних телефільмах каналу ОРТ «Старі пісні про головне-2» та «Старі пісні про головне-3», причому в основу останнього поклали продовження сюжету «Івана Васильовича…». Ці фільми стали для актора останніми в житті, не рахуючи фінальні епізоди «Полунички». Ушанування пам'яті
Див. такожПримітки
Література
|
||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
