Бортник Іван Сергійович

Зовнішні зображення
Зовнішні зображення
	Фото Івана Бортника. Кадр з фільму «Місце зустрічі змінити не можна»

Іван Бортник
Іван Бортник
рос. Иван Бортник
Ім'я при народженні	Іван Сергійович Бортник
Народився	16 квітня 1939 ; Москва, СРСР
Помер	4 січня 2019 (79 років) ; Москва, Росія ; серцево-судинні захворювання ;
Поховання	Троєкуровське кладовище
Громадянство	СРСР; Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Державний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Луначарського і Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1961)
Заклад	Театр на Таганці
Роки діяльності	1961 — 2018
IMDb	nm0097550
	Нагороди та премії
	; ;
	Іван Бортник у Вікісховищі

Іва́н Сергі́йович Бо́ртник (рос. Иван Сергеевич Бортник; нар. 16 квітня 1939, Москва, РСФСР — 4 січня 2019) — радянський та російський актор кіно та театру. Народний артист Російської Федерації (2000)^[3].

Життєпис

Іван Бортник народився 16 квітня 1939 року в Москві в сім'ї заступника головного редактора Держлітвидаву С. В. Бортника. Мати — доктор філологічних наук. Артистом вирішив стати в юнацтві: Іван відвідував Московський міський будинок піонерів на Кіровській вулиці, потім самодіяльну кіностудію при Парку Горького. У 1957-му поступив у ГІТІС на акторський факультет, але після перейшов в Московське театральне училище імені Б. В. Щукіна на курс В. А. Етуша. У 1961 році закінчив училище і був прийнятий у трупу Московського драматичного театру ім. М. В. Гоголя. Дебют в кіно відбувся того ж року — у фільмі Всеволода Вороніна «Сповідь», де Іван Бортник виконав роль художника Василя.

У 1967 році актор перейшов у трупу Юрія Любимова Театру на Таганці, де здружився з Володимиром Висоцьким. У театрі доля артиста склалася добре — він грав провідні та головні ролі у таких постановках, як «Пугачов», «Мати», «На дні», «Живий», «Дерев'яні коні», «Борис Годунов», які принесли йому популярність та визнання глядачів і критики.

У 1979 році Іван Бортник знявся на Одеській кіностудії у знаменитій кінострічці Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна», в якій зіграв невелику, але яскраву роль бандита «Промокашки», яка принесла йому всенародну популярність. Проте довгі роки Бортник грав в кіно переважно другорядні ролі.

Особисте життя

Дружина Івана Бортника Тетяна Миколаївна Борзих — педагог Театрального художньо-технічного коледжу, викладачка кафедри РТ (Радіотехніка).

Фільмографія

1962 — Сповідь — художник Василь
1970 — Попереду день — В'ячеслав Чураков, водій, перший чоловік Галі
1974 — Іван та Мар'я — Іван, солдат
1975 — Чужі листи — Шура Бігунков, брат Зіни
1976 — Сентиментальний роман — комірник кафе
1977 — Друга спроба Віктора Крохіна
- 1977 — Освідчення в коханні — Кройков (озвучує Ігор Єфімов)
1978 — Старшина — Іван Никанорич
1979 — Останнє полювання
- 1979 — Вірою і правдою — Костя
- 1979 — Місце зустрічі змінити не можна — «Промокашка», член банди «Чорна кішка»
1981 — Наше покликання — Сировегин, секретар парткому
- 1981 — Рідня — Володимир Коновалов (Вовчик), колишній чоловік Марії Коновалової, батько Ніни
1983 — Привіт з фронту — Татусь
1984 — Дій за обстановкою! — Андрій Бабула, старшина
- 1984 — Три відсотки ризику — Корбут, льотчик-випробувач
1986 — Попутник — Іван
- 1986 — Скакав козак через долину
- 1986 — Я — вожатий форпосту — Сировегін
1987 — Дзеркало для героя — Андрій Іванович Німчинов
1989 — А чи був Каротин? — Семен Лисюк
- 1989 — Ночувала хмаринка золота... — Дем'ян
1990 — Світ у іншому вимірі — батько Юрка
- 1990 — Смерть в кіно
1991 — Загублений в Сибіру — муж Фаїни
1992 — Убивство на «Ждановській» — Гліб Сергійович Ярін
1993 — Потрясіння
1995 — Мусульманин — хрещений
1996 — Імпотент — Сергій Ладигін (на прізвисько «Сикілет»)
- 1996 — Повернення «Броненосця» — Сировегін, секретар окружкома
- 1997 — У тій країні — епізод
1998 — Мама не горюй — карний злочинець по кличці «Гітлер»
- 1998 — Чи не послати нам… гінця? — Серьога, свояк
1999 — Страсний бульвар — чоловік біля багаття
2001 — Самітник — Кожин
2002 — Антикілер — «Петруччо», «Клоп»
- 2002 — По той бік вовків — Микола Лук'янович Клопов, інвалід
- 2002 — Шукшинські оповідання (новела «Інше життя») — Худяков
2003 — Антикілер 2: Антитерор — «Клоп»
2004 — Демон півдня
2005 — Мама не горюй 2 — карний злочинець по кличці «Гітлер»
2006 — Зрушення — Ваня, дядько Лодигіна
- 2006 — Барин — Аристарх, прикажчик
2007 — Сонька — Золота Ручка — Горелов, штабс-капітан
2008 — Глибина — Бармен
2009 — Антикіллер Д. К. — «Клоп»
2011 — Жила-була одна баба