Формула-1 — Чемпіонат 1950

1-й чемпіонат світу Формули-1
◄ немає    Сезон 1950    1951 ►
Ніно Фаріна став першим в історії чемпіоном Формули-1
Чемпіон світу
Ніно Фаріна (Alfa Romeo)

Формула-1 1950 року — сезон чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1. Чемпіонат відбувся у період з травня по вересень та складався з 7 Гран-прі. Сезон розпочався з Гран-прі Великої Британії 13 травня та закінчився на Гран-прі Італії 3 вересня. Переможцем в особистому заліку став Джузеппе Фаріна.

Команди та пілоти

Наступні команди та пілоти брали участь у Чемпіонаті світу 1950 року.

Команда	Конструктор	Шасі	Двигун	Шини	Пілот	Гран-прі
Alfa Romeo SpA	Alfa Romeo	158 159	Alfa Romeo 158 1.5 L8 s	P	Хуан-Мануель Фанхіо	1–2, 4–7
					Джузеппе Фаріна	1–2, 4–7
					Луїджі Фаджолі	1–2, 4–7
					Редж Парнелл	1
					Консальво Санезі	7
					П'єро Таруффі	7
Scuderia Ambrosiana	Maserati	4CLT/48	Maserati 4CLT 1.5 L4 s	D	Девід Мюррей	1, 7
					Девід Гемпшир	1, 6
					Редж Парнелл	6
T.A.S.O. Mathieson	ERA	E	ERA 1.5 L6 s	D	Леслі Джонсон	1
Пітер Вокер	ERA	E	ERA 1.5 L6 s	D	Пітер Вокер	1
					Тоні Ролт	1
Джо Фрай	Maserati	4CL	Maserati 4CL 1.5 L4 s	D	Джо Фрай	1
					Браян Шо-Тейлор	1
Кат Гаррісон	ERA	B	ERA 1.5 L6 s	D	Кат Гаррісон	1–2, 7
Боб Джерард	ERA	B A	ERA 1.5 L6 s	D	Боб Джерард	1–2
Automobiles Talbot-Darracq	Talbot-Lago	T26C-DA T26C T26C-GS	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Ів Жиро-Кабанту	1, 4–6
					Луї Розьє	1, 4–6
					Філіп Етанселен	1, 5
					Ежен Мартен	1, 4
					Реймонд Зоммер	6
Ecurie Belge	Talbot-Lago	T26C	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Джонні Клас	1–2, 4–7
Officine Alfieri Maserati	Maserati	4CLT/48	Maserati 4CLT 1.5 L4 s	P	Луї Широн	1–2, 4, 6–7
					Франко Роль	2, 6–7
Enrico Platé	Maserati	4CLT/48	Maserati 4CLT 1.5 L4 s	P	Туло де Граффенрід	1–2, 4, 7
					Бірабонгзе Банудей	1–2, 4, 7
Джо Келлі	Alta	GP	Alta 1.5 L4 s	D	Джо Келлі	1
Джеффрі Кросслі	Alta	GP	Alta 1.5 L4 s	D	Джеффрі Кросслі	1, 5
Scuderia Achille Varzi	Maserati	4CLT/48 4CL	Maserati 4CLT 1.5 L4 s Maserati 4CL 1.5 L4 s	P	Хосе Фройлан Гонсалес	2, 6
					Альфредо П'ян	2
					Нелло Пагані	4
					Тоні Бранка	4
Horschell Racing Corporation	Cooper-JAP	T12	JAP 1.1 V2	D	Гаррі Шелл	2
Equipe Gordini	Simca-Gordini	T15	Simca-Gordini 15C 1.5 L4 s	E	Роберт Манзон	2, 6–7
					Моріс Трентіньян	2, 7
Філіп Етанселен	Talbot-Lago	T26C T26C-DA	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Філіп Етанселен	2, 4, 6–7
					Ежен Шабу	6
Ecurie Rosier	Talbot-Lago	T26C T26C-GS	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Луї Розьє	2, 7
					Анрі Луво	7
Пітер Вайтгед	Ferrari	125	Ferrari 125 F1 1.5 V12 s	D P	Пітер Вайтгед	2, 6–7
Scuderia Ferrari	Ferrari	125 166F2-50 275 375	Ferrari 125 F1 1.5 V12 s Ferrari 166 F2 2.0 V12 Ferrari 275 F1 3.3 V12 Ferrari 375 F1 4.5 V12	P	Луїджі Віллорезі	2, 4–6
					Альберто Аскарі	2, 4–7
					Реймонд Зоммер	2, 4
					Доріно Серафіні	7
Scuderia Milano	Maserati-Speluzzi	4CLT/50	Speluzzi 1.5 L4 s[1]	P	Феліче Бонетто	4, 6
					Франко Комотті	7
	Milano-Speluzzi[2]	1[2]			Феліче Бонетто	7
Ecurie Bleue	Talbot-Lago	T26C	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Гаррі Шелл	4
П'єр Левег	Talbot-Lago	T26C	Talbot 23CV 4.5 L6	D	П'єр Левег	5–7
Реймонд Зоммер	Talbot-Lago	T26C	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Реймонд Зоммер	5, 7
Ecurie Lutetia	Talbot-Lago	T26C-DA	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Ежен Шабу[a]	5–6
Antonio Branca	Maserati	4CL	Maserati 4CL 1.5 L4 s	P	Тоні Бранка	5
Шарль Поцці	Talbot-Lago	T26C	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Шарль Поцці	6
					Луї Розьє	6
Клементе Біондетті	Ferrari-Jaguar	Biondetti/166 SC	Jaguar XK 3.4 L6	P	Клементе Біондетті	7
Пауль Піч	Maserati	4CLT/48	Maserati 4CLT 1.5 L4 s	P	Пауль Піч	7
Ґі Мересс	Talbot-Lago	T26C	Talbot 23CV 4.5 L6	D	Ґі Мересс	7
Джерело:[4]

• Примітка: Таблиця вище не включає пілотів та команд, які брали участь лише в гонці 500 миль Індіанаполіса.

Календар

№	Гран-прі	Траса	Дата
1	Гран-прі Великої Британії	Автодром Сільверстоун, Сільверстоун	13 травня
2	Гран-прі Монако	Міська траса Монте-Карло, Монте-Карло	21 травня
3	500 миль Індіанаполіса	Індіанаполіс Мотор Спідвей, Спідвей, Індіана	30 травня[b]
4	Гран-прі Швейцарії	Бремгартен, Берн	4 червня
5	Гран-прі Бельгії	Спа-Франкоршам, Спа	18 червня
6	Гран-прі Франції	Реймс-Ге, Ге	2 липня
7	Гран-прі Італії	Автодром Монца, Монца	3 вересня
Джерело:[5]

Передісторія

Передумови перегонів "Формули-1" з'явилися в 1920-і і 1930-і роки на чемпіонатах Гран-прі Європи. Перед Другою світовою війною організаціям, які беруть участь у Гран-прі, був сформульований перший регламент проведення чемпіонату. Планувалося, що він почне діяти в 1941, але через війну, ці правила вступили в силу тільки в 1946.

Сформована FIA (Міжнародна автомобільна федерація), в 1946 представила остаточно сформовані правила "Формули 1", які вступили в силу у 1947 році.

1947 прийнято вважати початком ери "Королівських автоперегонів — Формули 1". Саме з цього року почали проводитися змагання у класі "Формула А", він передбачав робочий об'єм атмосферних двигунів 4500 см³, а оснащених компресором — 1500 см³. Цей клас і став прабатьком першої формули. Рішення про проведення чемпіонатів світу з автоперегонів у класі "Формула 1" було прийнято FIA в 1949 за ініціативою делегата від Італії Антоніо Брівіо Сфорца.

Вимоги до автомобілів з класу "Формула А" дозволяли брати участь у перегонах автомобілів довоєнної розробки, таким, як "Alfa-Romeo-158" або "Maserati-4CL".

Система нарахування очок була прямо протилежна тим, що використовувалися в чемпіонатах світу серед марок в 1925-1927 і чемпіонатах Європи у 1935-1939: там використовувалася система "штрафних" очок, і завданням учасників було набрати їх якомога менше, а за регламентом Формули 1, очки в чемпіонаті нараховувалися за місця на фініші з першого по п'яте за наступною схемою: 8-6-4-3-2; ще одне очко присуджувалося за найкраще коло в гонці. Чемпіоном ставав гонщик, який набрав найбільшу кількість очок. У залік чемпіонату йшли чотири найкращі результати із семи етапів, причому одним з них стала американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі — таким чином, FIA вирішила спробувати звести разом європейський і американський автоспорт, шляхи яких до того часу вже встигли дещо розійтися.

Чемпіонат

Гран-прі Великої Британії

Перший чемпіонат світу відкрився 13 травня 1950 перегонами на Гран Прі Великої Британії на трасі Сільверстоун. Несподіванок вона не піднесла: заводська команда "Alfa-Romeo", зі своїми автомобілями моделі "-158" домінувала на гоночних трасах в післявоєнні роки, не підвела і тут. Три її основних гонщика — Джузеппе Фаріна, Хуан Мануель Фанхіо і Луїджі Фаджолі — зайняли перші три місця на старті. Фанхіо був змушений зійти через поломку двигуна, і першим до фінішу прийшов Фаріна, на 2,6 секунди випередивши Фаджолі. Інші два місця у заліковій п'ятірці дісталися гонщикам на французьких "Talbot-Lago-T26C" — Іву Жіро-Кабанту і Луї Розьє, — але вони програли Фаріна по два кола.

Гран-прі Монако

На наступному етапі — Гран-Прі Монако 21 травня — вже на старті стався великий завал, в результаті якого з перегонів відразу вибуло дев'ять учасників, в тому числі Фаріна і Фаджолі. За їхньої відсутності Фанхіо, який, вигравши старт з поул-позиції, уникнув всіх колізій, виграв з середньою швидкістю 98,70 км/г (ці перегони досі залишаються найповільнішими в історії чемпіонатів світу). Друге місце з колом відставання зайняв італієць Альберто Аскарі, що представляв тут команду дебютанта "Ferrari". Третім став знаменитий гонщик довоєнних років Луї Широн на заводській "Maserati", четвертим — Раймон Соммер на "Ferrari" (їхнє відставання від Фанхіо склало вже два і три кола відповідно).

500 миль Індіанаполіса

Третім етапом чемпіонату офіційно вважалася американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі. Але ніхто з основних учасників чемпіонату туди не приїхав, і в Індіанаполісі правили бал місцеві зірки. Перегони виграв Джонні Парсонс, отримавши дев'ять очок в залік чемпіонату світу.

Гран Прі Швейцарії

Потім відбувся Гран Прі Швейцарії, де тріо гонщиків "Alfa-Romeo" знову царювало на трасі. Вже звично зайнявши перші три місця в кваліфікації, а потім впоравшись з прорвом на старті вперед з другого ряду Аскарі, Фанхіо, Фаріна і Фаджолі тікали все далі й далі від решти, на чолі яких йшли Аскарі і Віллорезі на "Ferrari". У підсумку переміг Фаріна, Фаджолі став другим, відставши на 0,4 секунди, а от Фанхіо, як і в Сільверстоуні, не пощастило: поломка двигуна. Зійшли і обидва гонщики "Ferrari", і третє місце зайняв Розьє.

Гран Прі Бельгії

За підсумками чотирьох етапів таблицю чемпіонату очолював Фаріна з 18 очками. У Фаджолі було 12, а у Фанхіо — всього дев'ять. Однак аргентинець не змирився з таким станом речей і виграв п'ятий етап, який відбувся в Бельгії. Фаджолі знову зайняв друге місце, а третім став Розьє. Лідер чемпіонату, стартувавши з поул-позиції, фінішував лише четвертим, відчуваючи проблеми з трансмісією на останніх колах. Деяку інтригу в перегони вніс Соммер на "Talbot", що лідирував п'ять кіл після того, як гонщики "Alfa-Romeo" відвідали бокси для дозаправки. До нещастя, француз змушений був припинити боротьбу: згорів двигун на його автомобілі.

Гран-Прі Франції

Шостий етап Гран-Прі Франції знову закінчився перемогою Фанхіо, на рахунку якого тут було й найкраще коло. Фаджолі в третій раз поспіль фінішував другим, а третє місце зайняв Пітер Вайтгед на новій "Ferrari 375" з атмосферним двигуном, що дебютувала на минулому етапі в Спа-Франкоршамп (він, проте, був приватним гонщиком, а сама "Scuderia Ferrari" в Реймсі відсутня). Що до Фаріни, то він спочатку йшов першим, потім проблеми з подачею палива відкинули його далеко назад. Джузеппе зумів прорізати пелотон і вийти на третє місце, але лише для того, щоб незабаром зійти остаточно.

Після шести перегонів у чемпіонаті склалася така ситуація: Фанхіо мав 26 очок, Фаджолі — 24, Фаріна — 22. Тільки ці три гонщики могли розіграти між собою титул чемпіона світу: у Розьє на четвертому місці було тільки 10 очок.

Гран Прі Італії

Чемпіонат закінчувався Гран Прі Італії в Монці. Вдруге в сезоні в перший ряд стартового поля прорвався гонщик на автомобілі іншої марки, ніж "Alfa-Romeo": першим був у Монако Хосе Фройлан Гонсалес на "Maserati", а в Монці Аскарі за кермом "Ferrari" показав у кваліфікації другий результат. Зі старту перегони очолив Фаріна, постійно відбиваючи атаки Аскарі. Альберто навіть зумів на два кола вийти вперед. Фанхіо йшов на третьому місці, показавши найкраще коло в гонці, але зійшов на двадцять четвертому колі через поломку коробки передач. Трьома колами раніше зійшов і Аскарі. Обидва вони продовжили перегони: Фанхіо — на автомобілі П'єро Таруффі, а Аскарі — Доріна Серафіно.

Але якщо Аскарі вдалося фінішувати на другому місці, то Фанхіо незабаром остаточно з'їхав: згорів двигун. Фаріна виграв перегони, випередивши Аскарі на 1 хвилину 18,6 секунд, і став першим чемпіоном світу в класі Формула-1. Третім, слідом за екіпажем Аскарі — Серафіно, фінішував Фаджолі, однак до свого рахунку він нічого не додав — його 24 очки були отримані за чотири других місця — і, таким чином, став третім, маючи загальну суму очок на одне більше, ніж Фанхіо, який посів друге місце.

Аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо в наступні роки п'ять разів ставав чемпіоном світу. Фанхіо запам'ятався одним з найбільших гонщиків Формули-1 і довгий час був рекордсменом за кількістю чемпіонських титулів.

Заліку Кубка конструкторів в ті роки не існувало, але, якщо б він проводився, то переможцем першого Чеміонату світу Формули-1 з великим відривом став би італійський конструктор Alfa Romeo.

Результати та положення в заліках

Гран-прі

№	Гран-прі	Поул-позиція	Швидке коло	Переможець	Конструктор	Шини	Звіт
1	Гран-прі Великої Британії	Джузеппе Фаріна	Джузеппе Фаріна	Джузеппе Фаріна	Альфа Ромео	P	Звіт
2	Гран-прі Монако	Хуан-Мануель Фанхіо	Хуан-Мануель Фанхіо	Хуан-Мануель Фанхіо	Альфа Ромео	P	Звіт
3	500 миль Індіанаполіса	Волт Фолкнер	Джонні Парсонс	Джонні Парсонс	Kurtis Kraft-Offenhauser	F	Звіт
4	Гран-прі Швейцарії	Хуан-Мануель Фанхіо	Джузеппе Фаріна	Джузеппе Фаріна	Альфа Ромео	P	Звіт
5	Гран-прі Бельгії	Джузеппе Фаріна	Джузеппе Фаріна	Хуан-Мануель Фанхіо	Альфа Ромео	P	Звіт
6	Гран-прі Франції	Хуан-Мануель Фанхіо	Хуан-Мануель Фанхіо	Хуан-Мануель Фанхіо	Альфа Ромео	P	Звіт
7	Гран-прі Італії	Хуан-Мануель Фанхіо	Хуан-Мануель Фанхіо	Джузеппе Фаріна	Альфа Ромео	P	Звіт
Джерело:[6]

Пілоти

Очки отримують перші п'ять пілотів. Додаткове очко нараховується пілоту, що встановив найшвидше коло гонки. Лише чотири найкращі результати зараховуються до загальної кількості очок кожного пілота, відкинуті результати показані в дужках.

Позиція	1-ша	2-га	3-тя	4-та	5-та	НК
Очки	8	6	4	3	2	1

Місце Пілот ВЕЛ МОН 500 ШВЕ БЕЛ ФРА ІТА Очки[c] 1 Джузеппе Фаріна 1 Схід 1 4 7 1 30 2 Хуан-Мануель Фанхіо Схід 1 Схід 1 1 Схід/(Схід) 27 3 Луїджі Фаджолі 2 Схід 2 2 2 (3) 24 (28) 4 Луї Розьє 5 Схід 3 3 6† 4 13 5 Альберто Аскарі 2 Схід 5 НС (Схід)/2† 11 6 Джонні Парсонс 1 9 7 Білл Голланд 2 6 8 Принц Біра Схід 5 4 Схід 5 9 Пітер Вайтгед НС 3 7 4 = Луї Широн Схід 3 9 Схід Схід 4 = Редж Пернелл 3 Схід 4 = Морі Роуз 3 4 13 Доріно Серафіні 2† 3 = Ів Жиро-Кабанту 4 Схід Схід 8 3 = Раймон Зоммер 4 Схід Схід Схід Схід 3 = Робер Манзон Схід 4 Схід 3 = Сесіл Грін 4 3 = Філіп Етанселен 8 Схід Схід Схід 5† 5 3 19 Феліче Бонетто 5 Схід НС 2 20 Ежен Шабу Схід 5† 1 = Джої Чітвуд 5† 1 = Тоні Беттенхаузен 5† 1 — Туло де Граффенрід Схід Схід 6 6 0 — Боб Джерард 6 6 0 — Луїджі Віллорезі Схід Схід 6 НС 0 — Лі Воллард 6 0 — Шарль Поцці 6† 0 — Джонні Клез 11 7 10 8 Схід Схід 0 — Кат Гаррісон 7 Схід Схід 0 — П'єр Левег 7 Схід Схід 0 — Волт Фолкнер 7 0 — Нелло Пагані 7 0 — Гаррі Шелл Схід 8 0 — Джордж Коннор 8 0 — Джефф Кросслі Схід 9 0 — Девід Гемпшир 9 Схід 0 — Пол Руссо 9 0 — Тоні Бранка 11 10 0 — Пет Флаерті 10 0 — Браян Шо-Тейлор 10† 0 — Джо Фрай 10† 0 — Мирон Фор 11 0 — Двейн Картер 12 0 — Мак Хеллінгс 13 0 — Джек Макгрет 14 0 — Трой Ратман 15 0 — Джин Хартлі 16 0 — Джиммі Девіс 17 0 — Джонні Макдавелл 18 0 — Волт Браун 19 0 — Спайдер Вебб 20 0 — Джеррі Гойт 21 0 — Волт Ейдер 22 0 — Джекі Голмс 23 0 — Джим Ратманн 24 0 — Джо Келлі НКЛ 0 — Франко Роль Схід Схід Схід 0 — Ежен Мартен Схід Схід 0 —  Хосе Фройлан Гонсалес Схід Схід 0 — Девід Маррей Схід Схід 0 — Моріс Трентін'ян Схід Схід 0 — Леслі Джонсон Схід 0 — Пітер Вокер Схід† 0 — Тоні Ролт Схід† 0 — Білл Шиндлер Схід 0 — Джиммі Джексон Схід 0 — Сем Генкс Схід 0 — Дік Ратман Схід 0 — Дюк Дінсмор Схід 0 — Генрі Бенкс Схід 0 — Фред Агабаш'ян Схід 0 — Бейліс Левретт Схід 0 — Білл Кентрелл Схід 0 — Гі Мересс Схід 0 — Пауль Піч Схід 0 — Клементе Біондетті Схід 0 — Анрі Луво Схід 0 — Франко Комотті Схід 0 — Консальво Санезі Схід 0 — П'єро Таруффі Схід† 0 — Альфредо П'ян НС 0 Місце Пілот ВЕЛ МОН 500 ШВЕ БЕЛ ФРА ІТА Очки Джерело:[5][6][7][8]

Приклад Опис 1 Переможець 2 Друге місце 3 Третє місце 5 Фінішував у очковій зоні 12 Фінішував поза очковою зоною НКЛ Фінішував, але не класифікований Схід Не фінішував і не класифікований НКВ Не кваліфікований НПКВ Не передкваліфікований ДСК Дискваліфікований ТТР Брав участь тільки в тренуваннях тест Тестер по п'ятницях (з 2003 року) НС Брав участь у Гран-прі як бойовий пілот, але не стартував у гонці Т Травмований чи хворий Викл Виключений із протоколу Від Відмова від участі НТР Не брав участі в тренуваннях НПР Не прибув на Гран-прі С Гонка скасована Не брав участі Жирний шрифт Поул-позиція Курсив Швидке коло

Примітки:

•  — Позиція розділена між декількома пілотами за кермом одного боліда.

Виноски

1. Шабу спочатку зареєструвався на Гран-прі Франції зі своїм власним Talbot, але не стартував у гонці, а замість цього розділив болід разом з Філіпом Етанселеном.[3]
2. Гонка 500 миль Індіанаполіса також входила в Автомобільний чемпіонат AAA 1950 року та проводилась для автомобілів чемпіонату AAA. Боліди Формули-1 в гонці не використовувались.
3. Лише 4 найкращі результати зараховуються до загальної кількості очок кожного пілота. Числа поза дужками — результат в чемпіонаті. Числа в дужках — усі очки набрані пілотом.

Примітки

1. Formula 1 1950. OldRacingCars. Процитовано 25 червня 2019.
2. Data Search Results. ChicaneF1.com. Архів оригіналу за 5 листопада 2015. Процитовано 17 серпня 2011.
3. Grand Prix de l'ACF (French Grand Prix) -Reims, 2 Jul 1950. OldRacingCars. Процитовано 15 червня 2019.
4. All the drivers 1950 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
5. 1950 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
6. Report 1950 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
7. Britain 1950 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
8. 1950 Driver Standings. Formula 1® - The Official F1® Website (англ.). Процитовано 26 липня 2023.

Посилання