Флорентійська П'єта
«Флорентійська П'єта» (італ. Pietà Bandini; також «П'єта́ Бандіні», «Пієта́ Бандіні», «Оплакування Христа», «Зняття з хреста») — мармурова статуя роботи італійського скульптора і художника Мікеланджело Буонарроті, над якою він працював з 1547 по 1555 роки[2]. За свідченнями Вазарі саме цей твір скульптор планував «мати за надгробок над його[Мікеланджело] могилою коло підніжжя вівтаря, де він мав намір поставити цю групу»[3]. Зберігається у музеї Флорентійського собору, Італія[2]. Сімондз, британський історик культури, писав, що це — «велична поема у мармурі»[4]. Історія«Флорентійська П'єта», ймовірно, була у роботі з 1547 по 1555 роки. Вазарі згадує про незавершену статую, яку Мікеланджело розбив, а тоді почав роботу над іншим «Оплакуванням»[5], ймовірно «Пієта Ронданіні»[6]. У першому виданні «Життєписів» (1550) Вазарі згадував про неї як незавершену[7], тож вона була ще у роботі. Вазарі згадує про те, що йому вдалося якось побувати у Мікеланджело вночі, коли той працював над статуєю. Він побачив ногу Христа, яку Мікеланджело переробляв, щоб Вазарі не побачив більше, скульптор упустив світильника[8]. Той же Вазарі свідчив, що Мікеланджело часто працював вночі, для чого він зробив собі «з картону шолом і у вершечок його вставляв свічку, щоб освітлювати роботу і мати вільні руки»[9]. У біографії Мікеланджело від Кондіві, виданій 1553 року, статуя теж описана у теперішньому часі[7]. Мікеланджело не завершив її, розбивши через великий вміст наждаку в мармурі чи через те, «що його вимоги до себе самого були такі великі, що він ніколи не задовільнявся тим, що зробив»[10]. Розбиту статую він подарував своєму слузі Антоніо дель Францезе (італ. Antonio del Franzese)[7], який продав її купцеві Франческо Бандіні (другові Мікеланджело[11], флорентійському вигнанцеві[12], який хотів мати статую Мікеланджело) за двісті золотих скуді[13]. Сімондз зазначив, що подарунок Антоніо, наступнику Урбіно, міг означати, що статую було розбито 1556 року, після смерті Урбіно[7], 3 грудня 1555 року[14]. Вазарі також згадував, що Урбіно постійно підганяв Мікеланджело із закінченням роботи[13]. Лео Стайнберґ вважав, що Мікеланджело знищив статую, бо відчував якусь межу виразності свого мистецтва[15]. Тіберіо Кальканьї, учень Мікеланджело, зібрав статую і доробив деякі місця, можливо за моделями Мікеланджело[13]. Сімондз, писав, що «на щастя, він[Кальканьї], здається, не опрацював поверхню жодної важливої деталі; бо як закінчені, так і незакінчені частини мають безсумнівні сліди власної роботи Мікеланджело»[12]. Вазарі писав, що робота залишилася у власності сина Франческо Бандіні, П'єрантоніо, у їхньому винограднику на Монтекавалло[13]. 1649 року віллу зі статуєю купив кардинал Луїджі Каппоні (італ. Luigi Capponi), який перемістив статую до Монтечіторіо (італ. Montecitorio), Рим[16]. 1671 року її придбав великий герцог Козімо III Медічі у П'єро Каппоні(італ. Piero Capponi), але через складнощі транспортування робота ще 3 роки залишалася у Римі[16]. 1674 року її доставили до Чивітавекк'я, звідти через Ліворно до Флоренції, де статуя була у підвалі базиліки Сан-Лоренцо[16].  З 1722 року статую перемістили до Флорентійського собору (Дуомо)[11], ззаду головного вівтаря[2]. З 1933 року вона була у каплиці Сант-Андреа, а з 1981 року — в музеї Флорентійського собору[2]. З 2015 року «П’єта» розміщена на постаменті в центрі кімнати під назвою «Трибуна Мікеланджело» (італ. Tribuna di Michelangelo)[16].
Опис_10_dannati_e_inferno,_dett._03.jpg) Мертве тіло Христа тримає святий Никодим[а], а з двох сторін підтримують Богоматір і Марія Магдалина (закінчена фігура Христа і частково Святої Магдалини). На відміну від «П'єти» собору Святого Петра, ця група є більш площинна й незграбна, а увага зосереджена на зламаній лінії тіла Христа. Розташування трьох незавершених голів створює драматичний ефект, рідкісний у творах із цим сюжетом. Фредерік Гартт, американський дослідник епохи Відродження, вважає, що натхнення на позу Христа у скульптурній групі могло бути від «однієї з найбільш сильних фігур у [рельєфі] „Страшний суд“ Лоренцо Маітані»[17]. Опис статуї за Вазарі: «Знятого з хреста Христа підтримує Богородиця, а їй усіма силами допомагає Никодим, що стоїть за нею, та одна з Марій; бо вони бачать, що Мадонна вбита горем і вже не може його тримати. Ніде не побачиш такого мертвого тіла, як тіло цього Христа: він падає, усе тіло його ослабло, і поза його цілком відмінна від тих, які зустрічаються в інших творах як самого Мікеланджело, так і в творах будь-якого іншого художника»[18]. Вазарі також зауважив, що «божественний вийшов твір»[3].  Фредерік Гартт, зауважив, що тіло Христа огорнуте вузьким шматком тканини, таким же, як його мікеланджело зобразив у своїй панелі «Покладення до гробу». Кондіві також відзначає складність скульптурної групи: «Було б абсолютно неможливо описати красу стилю, продемонстрованого в цій групі, або піднесені емоції, виражені на цих засмучених обличчях. Я впевнений, що „П'єта“ — один із його найрідкісніших і найскладніших шедеврів; особливо тому, що фігури чітко відділені одна від одної, а драпірування однієї не змішується з фігурами інших»[7]. Сімондз прямо відписав на це, що[19]:
За часів Сімондза статуя була розміщена за головним вівтарем у Флорентійському соборі, що на його думку створювало сутінки, за яких складно було роздивитися роботу, саме тому він радив вивчати «останню роботу Мікеланджело у мармурі» за фотографіями Алінарі з використанням штучного освітлення[20]. Разом із тим дослідник також перерахував основні вади твору на його думку[20]:
Сімондз цитує слова французького критика: «Це найбільш інтимно особистий і найзворушливіший із його творів. З нього віє ідеєю покаяння. Мармур проповідує страждання Страстей; це змушує нас прислухатися до акту гіркого розкаяння та акту скорботної любові»[20]. Сімондз наводить рядки з поезії самого Мікеланджело, говорячи про цю роботу[20]: (…) Вважається, що у Никодимові Мікеланджело зобразив себе[2], «в особі Никодима, саме він підтримує свого дорогого Господа в темряві похмурого Дуомо»[22]. Вазарі згадував, що «поверхня мармуру мала тріщину», «відломився кусочок з ліктя Мадонни»[13], а тоді він розбив її. Сімондз описує видимі сліди цього: «(…) на правій руці Марії видно розлом. Ліва рука Христа є понівечена в кількох місцях. Один із сосків відновили, а рука Мадонни, що лежить на грудях над ним, тріснула вздовж»[12]. Реставрація2021 року завершилася перша за 470 років реставрація статуї, яка тривала з 2019 року[23]. Проаналізувавши мармур виявили, що він був не каррарський, а мармур із копалень біля Серавецца, що за 20 км від родовища Каррари[24][б]. Мармур не є однотонний, містить сліди піриту, що може пояснити наявність іскор при роботі скульптора, про що писав Вазарі: «у цьому камені було багато наждаку — він був твердий і під різцем частенько давав іскри»[10]. ГалереяПримітки
Виноски
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
