Голова фавна
«Голова́ фа́вна» (італ. Testa di fauno) — втрачена мармурова скульптура італійського скульптора і художника Мікеланджело Буонарроті, створена бл. 1488 —1489[а] рр. Це перший задокументований твір митця[1]. Відомості про твірЗа свідченнями Вазарі, ця скульптура була створена Мікеланджело у Саду скульптур Медичі, як копія античної голови «старого зморшкуватого фавна, що сміється, з кирпатим носом»[б][2]. На фресці Оттавіо Ванніні (італ. Ottavio Vannini) «Лоренцо Пишний у колі своїх митців» (1635) зображено мармурове погруддя фавна, але чи це був оригінал невідомо[1][3]. Мікеланджело трохи переробив вираз обличчя фавна — рот зобразив повністю відкритим, так що видно було і язика, і всі зуби[4]. Лоренцо Пишний, побачивши цей твір, похвалив його (хлопцеві тоді було 13 чи 14 років), але зробив зауваження, що у старих людей не можуть бути цілими усі зуби. Мікеланджело зламав фавну один зуб і зробив у яснах ямку[4]. І Вазарі, і Кондіві погоджуються на тому, що саме ця історія допомогла хлопцю отримати прихильність Лоренцо Медичі[5]. Вільям Воллес вважає, що на момент створення цієї статуї Мікеланджело було уже 15 років, а отже він уже був відносно дорослим, і ця історія більше нагадує гарну легенду[6]. Еріка Шильяно вважає, що й саме існування скульптури видається сумнівним — жодних свідчень про неї, окрім розповіді самого Мікеланджело своїм біографам (Кондіві та Вазарі), не збереглися[7]. Мармурова маска «Фавн, що сміється» у галереї Барджелло вважається «втраченою» скульптурою Мікеланджело. Вона не зовсім відповідає опису Вазарі та Кондіві, адже у роті є тільки два зуби, які більше нагадують ікла, а між ними висовується язик, але остаточної відповіді про авторство ще нема[5]. Образ у мистецтвіЕміліо Дзоккі створив мармурову статую «Юний Мікеланджело висікає „Голову фавна“» (1861). Статуя зараз зберігається у Палаццо Пітті. Існують відомі копії цієї статуї, створені Чезаре Дзоккі, Генрі Вулфом та іншими. Епізод із «Головою фавна» згадується у біографічному романі Ірвінґа Стоуна «Муки і радості» (1961)[8][9]. У біографічному романі Карела Шульца «Камінь і біль» цьому першому скульптурному твору митця присвячено розділ «Фавнів сміх»[10]:
ПриміткиПосилання
Джерела
|