Татищев Микита Олексійович

Татищев Микита Олексійович
Народився26 березня 1879(1879-03-26)
Відень, Австро-Угорщина
Помер3 квітня 1948(1948-04-03) (69 років)
Париж
ПохованняБатіньйоль
Alma materОлександрівський ліцейd
БатькоТатищев Олексій Микитович
МатиEkaterina Borisovna Meshcherskayad

Микита Олексійович Татіщев (26 березня 1879, Відень, Австро-Угорщина — 3 квітня 1948, Париж, Франція) — бежецький повітовий предводитель дворянства, останній московський губернатор (виконувач обов'язків, 1916—1917).

Біографія

З дворян Тверської губернії. Син полтавського губернатора Олексія Микитовича Татищева та Катерини Борисівни, уродженої княжни Мещерської.

Виховувався в Олександрівському ліцеї, по закінченні якого в 1899 почав службу по відомству Міністерства юстиції з зарахуванням до 1-го департаменту Урядового сенату. 28 серпня 1899 року вступив юнкером до Кавалергардського полку. 9 жовтня того ж року був зроблений корнетом. Був діловодом полкового суду, завідувачем полковим лазаретом і завідувачем навчання молодих солдатів у 2-му ескадроні.

Н. А. Татищев на Костюмованому балі 1903 року

1 вересня 1905 року призначений ад'ютантом московського генерал-губернатора, з залишенням у списках Кавалергардського полку. 22 червня 1906 року зарахований до запасу гвардійської кавалерії та обраний бежецьким повітовим предводителем дворянства, на якій посаді пробув одне триріччя. 26 липня 1909 призначений ломжинським віце-губернатором, а 7 березня 1911 в чині колезького асесора переведений на ту ж посаду в Катеринославську губернію. Мав придворне звання камер-юнкера.

11 травня 1916 року в чині надвірного радника призначений виконуючим обов'язків московського губернатора[1]. О. Татищев у своїх спогадах писав: «У травні Ніка, який був роком перед тим призначений курляндським губернатором, але через наш відступ не міг вступити у виправлення своєї посади і працював по Червоному хресті в одному з передових загонів, був, зовсім йому і всім нас несподівано, призначений губернатором у Москві. У момент призначення його загін пересувався з однієї ділянки фронту на іншу, і, пам'ятається, протягом, здається, 5-6 днів міністерство не могло з'ясувати його місцезнаходження, щоб сповістити про призначення»[2]. Звільнений після Лютневої революції.

Під час Громадянської війни в Росії перебував у Збройних силах Півдня Росії. З травня 1919 по березень 1920 року обіймав посаду Таврійського губернатора за призначенням генерала Денікіна.

На еміграції у Франції, жив у Парижі. Був членом правління, а потім головою Об'єднання колишніх вихованців Імператорського Олександрівського ліцею. Помер 1948 року. Похований на цвинтарі Батиньоль.

Родина

З 12 листопада 1906 був одружений з фрейліною Дарією Федорівною Дубасовою (1888—1984), дочкою генерал-ад'ютанта Федора Васильовича Дубасова та Олександри Сергіївни, до шлюбу Сипягіної. Весілля було «блискучим. …У церкві був весь Петербург». Посадженим батьком нареченої був імператор Микола II[3].

У шлюбі народилися:

  • Олексій (1908—1975)
  • Федір (1909—1985)
  • Олександра (1902-25 червня 1987, Уфа)

Примітки

  1. ↑ Татищев — Никита Ал-ев // Алфавитный указатель адресов жителей города Москвы и ее пригородов // Вся Москва адресная и справочная книга на 1917 год. — Товарищество А. С. Суворина – «Новое время». — М., 1917. — С. 483.
  2. ↑ Татищев А. А. На Кавказском фронте // Земли и люди: В гуще переселенческого движения (1906—1921). — М : Русский путь, 2001. — Вип. 9. — С. 240. — 376 с. — (Всероссийская мемуарная библиотека: Наше недавнее). — 3000 екз. — ISBN 5-85887-106-2.
  3. ↑ Татищев А. А. Начало службы. Зима 1906/7 г. // Земли и люди: В гуще переселенческого движения (1906—1921). — М : Русский путь, 2001. — Вип. 9. — С. 44. — 376 с. — (Всероссийская мемуарная библиотека: Наше недавнее). — 3000 екз. — ISBN 5-85887-106-2.

Джерела