Жегулін Семен Семенович

Жегулін Семен Семенович
Помер1823 Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьофіцер Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званнягенерал-майор Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиYevdokiya Zhegulinad Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня

Семен Жегулін (бл. 1733 — 12 травня 1823) — генерал-майор, таємний радник. Правитель Таврійської області в 1789—1796 роках, губернатор Білорусії в 1796—1798 роках.

Біографія

Син колезького радника[1]. Вважався на військовій службі з 1758 року. У 1780 році служив підполковником Новгородського піхотного полку, 26 листопада 1786 був нагороджений орденом Святого Георгія IV класу (за вислугу)[2], в 1788 отримав чин бригадира, 28 вересня того ж року був призначений другим (після Василя Каховського) і останнім правителем Таврійської області[3].

Під будівництво садиби придбав у князя Потьомкіна велике (1848 десятин) землеволодіння під Сімферополем, яке тяглося від Феодосійського шосе до нинішньої станції Сімферополь-Грузової. Згодом продав маєток академіку П.-С. Палласу[4]. Зараз про першого власника нагадує лише назву Жигулиного Гаю.

Переведений у генерал-майори 5 лютого 1790 року[5]. Указом Павла I від 12 грудня 1796 Таврійська область була ліквідована[6], а 6 січня 1797 Семен Жегулін був призначений губернатором новоствореної Білоруської губернії[7] і в той же день був проведений в таємні радники[8].

На новій посаді кілька разів викликав невдоволення імператора[9] і був звільнений від служби 12 грудня 1798, зі зверненням одержуваної платні в пенсіон[10]. Твердження, що у 1802—1803 роках Жегулін був могилівським губернатором[11], помилкове, оскільки у ці роки посаду обіймав Михайло Бакунін[12]. Після виходу у відставку оселився у Петербурзі разом зі своїм вітебським протеже Василем Марченком[13]. В 1812 Жегулін був обраний начальником ополчення Таврійської губернії[14].

Помер у Сімферополі, де й був похований. Запис про його смерть говорить: «12 травня 1823 помер таємний радник Семен Жигулін, 90 років, натурально, не сповідавшись і не причастившись похований»[15].

Сім'я

Дружина — Параска Роговикова (07.05.1756—28.08.1794), дочка великого відкупника та «обер-директора»; двоюрідна сестра Катерини Фонвізіної. Похована на Смоленському цвинтарі у Петербурзі. З дітей відомі:

  • Анна (06.11.1776[16] -27.10.1843), хрещениця графа Н. Самойлова та О. Енгельгардт, фрейліна великої княгині Анни Федорівни (1796), друга дружина князя Петра Шаховського (1773—1841)[17]. Вінчалися 10 лютого 1805 року у Петербурзі у соборі Св. Ісакія Далматського. Померла від водянки, похована в Олександро-Невській лаврі. Їхні дочки — Ганна (11.08.1807-07.04.1827[18]; фрейліна, померла від сухот); Парасковія (24.09.1810[19] -06.02.1831[20]; померла від сухот в Женеві) і Олександра (01.10.1811[21] -1871), дружина князя С. Голіцина; син Микола (15.04.1817[22]).
  • Микола (16.04.1778[23] — ?), хрещеник Г. Потьомкіна та фрейліни двору О. Енгельгардт.
  • Марія (10.02.1780[24] — ?), закінчила із шифром Смольний Інститут (1800).
  • Петро (15.11.1781[25] — ?)
  • Євдокія (02.11.1783[26] -1863), хрещениця дружини Д. Фонвізіна, випускниця Смольного Інституту (1800), дружина (1804) генерала І. Єршова.
  • Олександра (25.09.1785[27] — ?)
  • Софія (10.03.1793[28] ?), хрещениця графиніО. Браницької.

Примітки

  1. ↑ Высшее чиновничество Российской империи. Краткий словарь - Сергей Волков - Google Книги. Архів оригіналу за 3 лютого 2019. Процитовано 2 лютого 2019. 
  2. ↑ Кавалеры Св. Георгия 4-го класса. Георгиевская страница. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  3. ↑ Прохоров. Дмитрий Анатольевич. Государственные учреждения таврической области в конце XVIII века (PDF). Refdb.ru. Архів (PDF) оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  4. ↑ В. Я. Поляков. Крым — судьбы народов и людей. Симф., 1998. С. 136.
  5. ↑ Список генеральских чинов российской императорской армии и флота. Генералитет российской императорской армии и флота. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  6. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783-1998 гг. Справочник, стр. 123 / под ред. Г. Н. Гржибовской. — Симферополь : Таврия-Плюс, 1999.
  7. ↑ Сенатский архив, том 1, стр. 69. Президентская библиотека. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  8. ↑ Сенатский архив, том 1, стр. 64. Президентская библиотека. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  9. ↑ Из рескриптов императора Павла I. Русская старина, № 9. 1904. Архів оригіналу за 11 травня 2016. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  10. ↑ Сенатский архив, том 1, стр. 479. Президентская библиотека. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  11. ↑ Агеев А.Г., Климуть Я.И., Пушкин И.А. Приложение№ 3. Список Могилевских губернаторов (1772 – 1917) и руководителей облисполкома (1939 – по настоящее время) // Перекрестки Могилевской истории. — Минск : Туринфо, 2004. — 216 с. — ISBN 985-90012-4-3.
  12. ↑ Месяцеслов с росписью чиновных особ в государстве на лето от Рождества Христова 1802. - СПб. : Имп. Академия наук, 1802. - XXIV, 514, VIII с. Государственная публичная историческая библиотека. Архів оригіналу за 2 листопада 2016. Процитовано 10 жовтня 2016. 
  13. ↑ По признанию Марченко, «в губернаторе имел я человека умного, честного и правдивого». См.: «Русская старина», 1896, No 3, стр. 475.
  14. ↑ Народное ополчение в Отечественной войне 1812 года. Сборник документов / под ред. Л. Г. Бескровного. — Москва : Издательство Академии Наук СССР, 1962. — С. 461-462.
  15. ↑ Метрические книги Александро-Невского собора в Симферополе. ГА РК. Фонд 312. оп. 1. д. 1. С. 149.
  16. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.80. с. 113. МК Вознесенской церкви.
  17. ↑ Его первая жена, княжна Елизавета Борисовна Шаховская (1773—1796), разводная жена принца д'Аренберга, умерла при таинственных обстоятельствах, оставив единственную дочь Варвару, которая была воспитана бабушкой княгиней В. А. Шаховской.
  18. ↑ ЦГИА СПб. Ф 19. оп.124. д.643. МК церкви Мраморного дворца.
  19. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.157. с. 328. МК собора Св. Исаакия Далматского.
  20. ↑ ЦГИА СПб. ф. 19. оп. 123. д. 1. с. 28. Метрические книги православных церквей за границей.
  21. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.162. с. 405.
  22. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.184-1. с. 39. Метрические книги Исаакиевского собора.
  23. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.84. с. 11. МК Вознесенской церкви.
  24. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.88. с. 127. МК Вознесенской церкви.
  25. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 90. с. 175. МК Вознесенской церкви.
  26. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 95. с. 105. МК Вознесенской церкви.
  27. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 100. с. 123. МК Вознесенской церкви.
  28. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.114. с. 111. МК Вознесенской церкви.

Посилання