Суспільна власність

Суспі́льна вла́сність — вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі. Основними формами суспільної власності є: колективна або кооперативна, яка являє собою сумісну власність трудівників підприємств; державна різних рівнів, включаючи муніципальну, тобто власність місцевих органів самоуправління; загальнонародна як сумісне володіння і користування, наприклад, такими об'єктами природи, як світовий океан, атмосферне повітря та ін. Незалежно від того, оформлена вона нормами права чи ні, загальнонародна власність завжди була і завжди буде.

Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.

Право суспільної власності — сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об'єктами права суспільної власності.[1]

Суб'єкти права суспільної власності

Суб'єктами права суспільної власності є:

• Український народ (ст. 13 Конституції України);
• територіальні громади.

У випадках, передбачених законом, суб'єктами права суспільної власності також є:

• органи державної влади;
• органи місцевого самоврядування;
• громадяни України та їх об'єднання.

Територіальні громади здійснюють право суспільної власності від імені Українського народу в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Право суспільної власності здійснюється шляхом володіння, розпорядження та користування об'єктами права суспільної власності відповідно до закону. Умови та порядок здійснення суб'єктами права суспільної власності своїх правомочностей встановлюється законом.

Див. також

• Державна власність
• Приватна власність
• Комунальна власність
• Колективна власність

Примітки

1. sites.google.com Суспільна власність в Україні. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 16 травня 2009. [Архівовано 2016-09-22 у Wayback Machine.]