Користування

Користува́ння — добування з речей їхніх корисних властивостей (наприклад, збирати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття)[1][2]. Одна з трьох класичних правомочностей власника (нарівні з володінням і розпорядженням).

Користуватися можна як речами, так і послугами, а також нематеріальними сутностями (наприклад, мовою, пільгою).

Право користування в об'єктивному значенні — це правові норми, які встановлюють порядок добування корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Право користування у суб'єктивному значенні (лат. ius utendi) — це закріплена нормами права (тобто юридично забезпечена) можливість добування корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб[3].

Користування може бути платним і безоплатним, строковим і безстроковим, законним і незаконним (без достатніх правових підстав)[4], а також розрізняється залежно від об'єкта користування. Так, виділяють користування землею, користування надрами, загальне природокористування тощо.

Деякі види діяльності, в основі яких лежить користування, мають власні назви (наприклад, найм, прокат, лізинг, кредит).

Див. також


Примітки

  1. ↑ Копєйчиков В. В. Правознавство: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — § 8. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2014.
  2. ↑ Копиленко О. П. Правознавство: Навчальний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2007. — Т. 9. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 23 квітня 2014.
  3. ↑ Зміст права власності. Архів оригіналу за 24 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2014.
  4. ↑ Користування чужим майном може бути законним. Див. Речові права.

Посилання