Станіслав Монюшко

Станіслав Монюшко
Станіслав Монюшко
пол. Stanisław Moniuszko
Основна інформація
Дата народження	5 (17) травня 1819[…]
Місце народження	Убель, Ігуменський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Дата смерті	4 червня 1872[…] (53 роки)
Місце смерті	Варшава, Російська імперія[…]
Причина смерті	інфаркт міокарда
Поховання	Повонзківський цвинтар
Громадянство	Російська імперія
Професії	композитор, диригент, музикознавець, музичний педагог, викладач університету, учитель музики
Освіта	Мінська чоловіча гімназіяd
Вчителі	Carl Friedrich Rungenhagend, August Freyerd і Dominik Stefanowiczd
Відомі учні	Кюї Цезар Антонович і Ярецький Генрик
Інструменти	орган[d] і орган
Жанри	опера
Magnum opus	Галька
Членство	Краківське наукове товариство
Заклад	Музичний університет Фридерика Шопена
Батько	Czesław Moniuszkod
Мати	Elżbieta Madziarskad
У шлюбі з	Aleksandra Müllerd
Діти	Jan Czesław Moniuszkod, Elżbieta Moniuszko-Nawroczyńskad і Bolesław Moniuszkod
Автограф
	Цитати у Вікіцитатах; Файли у Вікісховищі

Стані́слав Моню́шко (пол. Stanisław Moniuszko, лит. Stanislovas Moniuška, біл. Станіслаў Манюшка; 5 травня 1819, Убель під Мінськом — 4 червня 1872, Варшава) — польський та білоруській композитор; автор пісень, оперет, балетів, опер; творець польської національної опери.

Біографія

Родом з фільварка Убель (Червенський район, Білорусь). Музиці вчився спочатку в матері. У сім'ї Монюшків культивувалися патріотичні й культурні цінності (родина належала до збіднілої шляхти), що вплинуло на формування естетичного та громадського світогляду майбутнього композитора^[9]. 1827 року сім'я Монюшків переїхала до Варшави, де восьмирічний Станіслав розпочинає своє навчання в Августа Фреєра (учня Юзефа Ельснера) у класі гри на фортепіано та органі. Згодом, у 1830 році сім'я переїхала до Мінська. Тут Монюшко навчався в гімназії, де практикував композицію під керівництвом Д. Стефановича. В 1837–1840 роках навчається в Берліні у Ф. Рунґенгаґена (композиція, хорове диригування).

1838 року вийшли «Три пісні» на слова Адама Міцкевича. У 1839 із музикою Монюшка у Львові була поставлена п'єса «Ночівля в Апенінах» Александра Фредра. Того ж року у Вільні диригує своєю месою. До раннього творчого періоду належать також два струнні квартети.

У 1840–1858 жив у Вільні. Служив у костелі святого Івана, давав уроки фортепіано й композиції (серед учнів — Ц. Кюї). До цього періоду відноситься його найвідоміший твір — опера «Галька», уперше в концертному виконанні у Вільні (1848); постановка (1854). У новій редакції в 4 актах поставлена у Варшаві (1858). До вільнюського творчого періоду також належать більшість пісень композитора, які стали вагомими для польської музичної культури того часу, оскільки до нього основним репертуаром як професійних польських співаків так і любителів були арії й пісні французьких та італійських композиторів (пісні Кароля Курпінського, Юзефа Ельснера, Марії Шимановської та ін. ще не могли їх витіснити).

З 1850 диригував у віленському міському театрі на оперних спектаклях. З 1858 року живе у Варшаві (рік постановки другої, 4-актної, редакції «Гальки»), диригент Великого театру (пол. Teatr Wielki), в 1864–1874 професор Музичного інституту. Монюшко неодноразово диригував своїми творами в Петербурзі, підтримував дружні зв'язки з російськими музикантами (присвятив А. С. Даргомижському фантастичну увертюру «Казка», 1848). В 1856 А. Н. Сєров в рецензії на авторський концерт Монюшка в Петербурзі відзначив мелодичну свіжість, прозору оркестровку та оригінальність музики.

Творчість

Першим виданим твором Монюшка є «Три пісні» на слова Адама Міцкевича (1838). З 1842 писав пісні (усього близько 400), видані у збірниках «Домашні піснярі» (збірник 1-6, 1844—1859; посмертно збірники 7-12 видав польський фольклорист, музикознавець і філолог Ян Карлович). Пісні Монюшка заклали основи польської національної вокальної музики. Головна заслуга композитора — створення національної опери.

Творам Монюшка притаманні мелодійність, ліризм, опора на національний пісенний і танцювальний фольклор, доступність музичної мови, а в музично-сценічних творах — майстерність у створенні індивідуальних характеристик (особливо комічних), у побудові масових, ансамблевих і сольних сцен. Глибоко проникнувши в народно-пісенну культуру, Монюшко створював оригінальні мелодії, багато з яких стали вважатися народними.

Головні риси композиторського таланту Монюшка яскраво втілені в опері «Галька», яка показує соціальні конфлікти й має демократичне спрямування. Патріотичні та демократичні погляди знайшли вираження також у 12 «домашніх пісенниках», опері «Страшний двір» («Зачарований замок»), забороненій царськими властями після кількох спектаклів 1865 року, опері «Парія» (1869) та ін. Монюшко був знайомий з Берджихом Сметаною, який поставив «Гальку» в Празі (1868), Ференцом Лістом, який видав полонези Монюшка, та ін.

Монюшко і Білорусь

Створення перших водевілів, музичних комедій і комічних опер Монюшка пов'язано з Білоруссю. У 1834 мінськими аматорами поставлений один з перших його музичних творів «Канторскія служачыя»; 1841 року в Гродно, 1843 — у Мінську поставлені одноактні комедії «Лотерея» (лібрето Корвін-Мілевського). На лібрето В.Дуніна-Марцінкевіча композитором написані «Рекрутський набір» (за К. Кіжижановським; поставлена в 1841 у Мінську), «Боротьба музикантів», «Чудова вода» (спектакль у Мінську ставивили 21 раз), «Іділія» («Сялянка», з К. Кжижановським; поставлена в 1852 у Мінську; у 1853—1855 ставилася в Бабруйську, Слуцьку, Нясьвіжи, Глуську та ін.). Прем'єра комічної опери «Іділія» відбулася 9 лютого 1852 у Мінському міському театрі.

Завдяки використанню в лібрето білоруської мови (разом з польською) й опорі на білоруський фольклор, ця подія стала значною віхою в історії білоруської музичної культури. Вперше з білоруської театральної сцени звучали національні мелодії, примовляння і приказки, що було не просто творчою сміливістю автора в умовах зневаги до білоруської культури часів Миколи І, але й свідченням творчої, ідейної та громадської позиції композитора. Проте погляди С. Монюшка наражалися на критику навіть з боку друзів. Так, наприклад, У. Сиракомля, який схвалював Дуніна-Марцінкевіча за те, що він «першим наважився створити великий твір нашою народною мовою», вважав твори Монюшка «занадто гострими», а відомий варшавський музичний критик Ю. Сікорський неодноразово дорікав Монюшкові за соціально загострені сюжети, які надавали музиці «небажаного характеру».

Світогляд Монюшка сформувався вже в юнацькі роки, що пройшли в Білорусі. З малих років майбутній композитор відчув багатство і привабливість білоруського фольклору, особливо пісенного. Тому білоруський колорит яскраво прослідковується в його творах, особливо ранніх. У передмові до 1-го випуску «Хатняга сьпеўніка» (1844) Монюшко повідомляв, що помістив у ньому

пісеньки сіл розташованих при Німані... у цих поетичних творах найяскравіше проявився національний характер і місцевий колорит [...], а те, що є у ній народного, національного, місцевого, що з'являється відголоском наших дитячих спогадів, ніколи не перестає подобатися жителям тієї землі, на якій вони народилися й виросли

Пізніше С. Монюшко щедро черпав з криниці білоруської народної творчості. Так, в опері «Сплавник лісу» («Плытагоны», 1858) Р. Ширма відзначив

таке багатство пісенних і танцювальних народних інтонацій, що часом створюється враження присутності десь під Луцьком або Мінськом на народному святі

Пам'ять

Похований на Повонзківському цвинтарі. У Мінську на будинку гімназії, у якій навчався Станіслав Монюшко, встановлена премеморіальна таблиця.
У Вільнюсі на вул. Німецькій (Вокечю) на будинку, у якому мешкав композитор, встановлена пам'ятна таблиця.
Ім'я Монюшка носить вулиця на Жверинасі.
Ім'я Станіслава Монюшка носить вулиця у Харкові.^[10]
Ім'я Станіслава Монюшка носить вулиця у Тернополі
У сквері біля костелу Св. Катерини 1922 року установлений пам'ятник композиторові (погруддя скульптора Болеслава Балзукевича на постаменті, що залишився від пам'ятника О. Пушкіну після евакуації погруддя російського поета з Вільни в 1915).
Ім'ям творця польської національної опери Станіслава Монюшка колись називалася коротенька вуличка, що сполучала сучасні вулиці Шопена та Богдана Лепкого у Львові.^[11]
Ім'я Станіслава Монюшка носить Центральний залізничний вокзал у Варшаві

Спадщина

Погруддя С.Монюшкові авторства Геннадія Єршова. Музична Академія ім. С.Монюшко у Гданську
Пам'ятник С. Монюшкові в Ченстохові
Пам'ятник С. Монюшкові у Вільнюсі
Пам'ятник С. Монюшкові в Лодзі
Пам'ятник С. Монюшкові в Катовицях
Дошка на вокзалі у Варшаві, названому на його честь

Опери

Ідеал (Ideal, 1841),
Карманьйола (Karmaniol, 1840),
Жовтий чепець (Zolta szlafmyca, коло 1842),
Чудова вода (Woda cudowna, 1840-і роки),
Сільська ідилія (Sielanka, 1843: виконана 1852),
Галька (1-а редакція, 1848, Вільнюс; 2-а редакція, 1858, Варшава),
Бетлі (комічна опера, 1852),
Сплавник лісу (Flis, комічна опера, 1858),
Графиня (Hrabina, комічна опера, 1860),
Чесне слово (Verbum nobile, 1861),
Зачарований замок (Страшний двір; Straszny dwor, 1865),
Парія (Paria, 1869);

Оперети

Лотерея (Loteria, 1843, Мінск; 1846, Варшава),
Рекрутський набір (Pobor rekrutow, 1842),
Боротьба музикантів (Walka muzykow, 1840-е роки),
Явнута, або Цигани (1-а редакція під назвою Цигани — Cyganie, 1850, поставлена 1852, Вільнюс; 2-а редакція під назвою Явнута, 1860, Варшава),
Беата (мелодрама, 1872, Варшава);

Балети

«Монте Крісто» (1866),
«На постої» (Na kwaterunku, 1868),
«Вибрики сатани» (Figle szatana, 1870):
балетна музика до опер О. Николаі «Віндзорскі проказницы» і Д. Обера «Бронзовий кінь»;

Кантати

«Мільда» (Milda, 1848, слова Ю. І. Крашевського)
«Нійола» (Nijoła, 1852, слова Ю. І. Крашевського)
«Круміне» (1852, слова Ю. І. Крашевського)
«Примари» (Widma, 1859, слова А. Міцкевича)
«Кримські сонети» (Sonety krymskie, 1867, слова А. Міцкевича)

Духовна музика

«Остробрамські літанії» (Litanie Ostrobramskie)
6 мес, зокрема «Петровінська»

для оркестру

увертюри:

«Казка» (Зимова казка; Bajka, Conte d'hiver, 1848),
«Каін, або Смерть Авеля» (1856),
«Воєнна увертюра, або Коханка гетьмана» (Uwertura wojenna albo Kochanka hetmanska, 1857), *"Концертний полонез" (Polonez koncertowy);

камерно-інструментальна музика

2 струнних квартети (до 1840);

для фортеп'яно (близько 50 п'єс) — * «Безделушки» (Fraszki, 2 зошити п'єс, 1843),

6 полонезів, вальси, мазурки;

для органа-

«Пісні нашого костелу» (Piesni naszego kosciola),

для голосу з фортеп'яно

більше 400 пісень;
хори, вокальні ансамблі;

Пісні перекладені українською

Мазурка (Mazurek) — сл. К.Бродзінського, укр. текст — Г. Швидків^[12]
Мандрівна пташтка (Wędrowna ptaszyna) — сл. Я. Чечота, укр. текст Т. Перенчук^[12]
Вечір (Pieśń wieczorna) — сл. В. Сирокомлі, укр. текст Бориса Тена^[12]
Золота рибка (Złota rybka) — сл. Я. Захар'ясевича, укр. текст А. Манговського^[12]
Персик (Morel) — сл. А. Чодзко, укр. текст М. Тарчинської^[12]
Прялка (Prząśniczka) — сл. Я. Чечота, укр. текст А. Магновського^[12]