Функція шостого степеня — функція, визначена многочленом 6-го степеня. Оскільки вона парного степеня, то графічно подібна на функцію 4-го степеня, крім того може мати додатковий локальний максимум і локальний мінімум. Похідна від функція 6-го степеня — функція 5-го степеня.
Оскільки функція 6-го степеня є многочленом парного степеня, вона має нескінчену границю, коли аргумент прямує до додатної або від'ємної нескінченності. Якщо старший коефіцієнт a додатній, то функція зростає до плюс нескінченості по обидві боки і таким чином функція має глобальний мінімум. Аналогічно, якщо a від'ємний, функція 6-го степеня спадає до мінус нескінченності і має глобальний максимум.
Згідно теореми Абеля — Руффіні, рівняння шостого степеня в загальному вигляді не можна розв'язати в радикалах. Еварист Галуа розробив методи для визначення можливості розв'язання конкретних рівнянь у радикалах, що привело до створення теорії Галуа.
Спроби побудувати загальну теорію розв'язання рівняння шостого степеня була здійснена у 1886 році Френком Коулом[1]. За вісім років до цього, Фелікс Кляйн запропонував методи розв'язання рівняння п'ятого степеня і робота Коула намагалася узагальнити ці підходи до рівнянь 6-го степеня.
У подальших роботах[2]математиків було встановлено, що рівняння 6-го степеня можна розв'язати в радикалах, якщо його група Галуа порядку 48, яка стабілізує розбиття множини коренів на три підмножини з двох коренів або в групі порядку 72, яка стабілізує розбиття множини коренів на дві підмножини з трьох коренів.
В 2000 році Томас Хагедорн (англ.Thomas R. Hagedorn) опублікував формули[3] для тестування будь-якого випадку і, якщо рівняння розв'язується в радикалах, обчислити ці корені.