Якщо дозволу на використання цього матеріалу немає, будь ласка, зробіть одне з двох:
Напишіть хоча б гарний накид статті на цій підсторінці. Зверніть увагу: не треба копіювати текст, що порушує авторські права, на зазначену підсторінку й редагувати його. Якщо ви взялися за написання нової статті, не забудьте сповістити про це на сторінці обговорення.
Залиште все як є, і тоді статтю буде вилучено.
У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону).
Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін.
Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті.
Попри все, ми завжди раді вашим оригінальним статтям.
Під час Першої світової війни взимку 1915 року під атакою троїстого союзу, серби вимушені були покинути рідний край зі всіма бранцями (60 тисяч) на так званий «шлях смерті». Від умов, які були в Албанській горі загинуло приблизно 45 тисяч бранців. Після вбивства конвоїра 8 полонених представників народів Австрійської імперії, змогли відійти від так званого «шляху смерті». Вони виживали 10 днів без їжі і не могли рухатись далі.
Щоб уникнути голодної смерті, потрібно було вдатися до канібалізму, а щоб не замерзнути — стягнути одяг із найслабшого товариша й розпалити вогонь. Ці жахливі думки чорним гайворонням кружляли над свідомістю солдатів. У присмерках безнадії, відчаю й нестерпного болю, розігрувалася трагедія людських душ і тіл.[2]
