Переливання крові

Переливання крові (або гемотрансфузія^[1] від дав.-гр. αἷμα — кров та від лат. transfusio — переливання) — лікувальний метод, пов'язаний з введенням в кров'яне русло хворого (реципієнта) цільної крові чи її компонентів, взятих від іншої людини (донора), або  від  самого реципієнта  (аутогемотрансфузія), а також  крові, що вилилася в порожнини тіла при травмах і операціях (реінфузія). Переливання крові та її компонентів (гемотрансфузії) застосовують для заміщення гострих крововтрат, а також для поповнення тих складників крові, яких бракує у хворому організмі і нестачу яких не можна компенсувати іншими способами лікування.^[1]

З позиції сучасних знань переливання крові треба трактувати як операцію^[2] трансплантації периферичної крові, при якій проявляються всі закономірності  трансплантаційного імунітету^[1]

У дорослої людини, як донора, без шкоди для її здоров'я можна взяти до 450-470 мл крові за один раз^[3]. Кров донорів консервують як цільну кров або перероблюють на препарати крові та зберігають певний, чітко визначений термін^[1].

Український лікар та вчений О.О. Богомолець, вніс значний доробок в розвиток вітчизняної трансфузіології та створення методу консервування крові, який викоритовувася під час Другої світової війни^[4][5]

Розрізняют наступні методи гемотрансфузії^[2]:

• прямий
• непрямий
• зворотній
• обмінний
• екстракорпоральний (наприклад плазмаферез)

Пряме переливання крові - здійснюють безпосередньо від донора до реципієнта без стадій стабілізації та консервації.^[1] Таким методом можна переливати тільки цільну кров і застосовувати його можна лише за відсутності компонентів крові. Шлях введення - тільки внутрішньовенний. Технологія застосування цього методу не передбачає використання фільтрів під час переливання, що суттєво збільшує ризик попадання в кров'яне русло реципієнта мікротромбів, котрі неминуче утворюються в системі для переливання і можуть бути причиною виникнення тромбоемболії дрібних розгалужень легеневої артерії. Ця обставина обмежує показання до прямого переливання крові. Його слід трактувати як вимушений лікувальний захід в екстремальній ситуації у разі розвитку раптової масивної крововтрати і відсутності в арсеналі лікаря запасів еритроцитів, свіжозамороженої плазми, кріопреципітату. Замість прямого переливання крові при екстремальних станах можна вдатись до переливання свіжозаготовленої, так званої "теплої" консервованої крові.^[1]

Історично, для прямого переливання крові використовували спецальні аппарати, які поєднували судини донора та реціпієнта, та перекачували кров (апарати Бландела, Авелінга та ін.)^[6] Сьогодні, у випадку необхідності зробити процедуру прямого переливання крові, використовується метод шприців (кров набирається звичайним ін’єкційним шприцем у донора і вводится реціпієнту).^[7] На сьогодні, пряме перливання крові розглядається як можливий метод при лікування геморагічного шоку у поранених військових,^[8] та іноді використовується у складних клінічних випадках,^[9][10]

Непряме переливання крові - здійснюють використовуючи консервовану стабілізовану кров.^[2] Найбільш розповсюдженим методом переливання цільної крові, її компонентів - еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів, свіжозамороженої плазми - є внутрішньовенне введення за допомогою системи одноразового використання з фільтром, до якої безпосередньо приєднують полімерний контейнер (флакон, також відомий як гемакон (скор. від гемоконтейнер^[11]) з трансфузійним серидовищем.^[1]

Аутотрансфузія - варіант зворотнього методу гемотрансфузії, який проводиться кров'ю даного пацієнта заготовленою на консервуючму розчині, зібраною перед операцією зазадлегіть.^[1][2] Перевага методу аутогемотрансфузії перед переливанням донорської крові така^[1]:   

• виключається небезпека ускладнення, пов'язаного з груповою несумісністю
• виключається небезпека передачі інфекційних і вірусних захворювань (гепатит, СНІД тощо)
• виключається ризиком алоімунізації
• виключається небезпека розвитку синдрому масивних трансфузій. 

Застосування методу аутогемотрансфузії показане^[1]:

• хворим з рідкісною групою крові і неможливістю підібрати донора
• під час оперативних втручань у хворих з очікуванням значних крововтрат при наявності у них порушень функції печінки і нирок, які суттєво збільшують ризик можливих посттрансфузійних ускладнень під час переливання донорських еритроцитів (крові).

Реінфузія – це переливання хворому його крові, яка вилилася в порожнини (грудну, черевну).^[2] Реінфузія крові є різновидом аутогемотрансфузії і полягає в переливанні  хворому  компонентів  крові  (еритроцитів після їх відмивання), які вилились в серозні і раневі порожнини (живота, грудей), і знаходяться в них не більше 12 год. (при  більш тривалому терміні зростає ризик інфікування і гемолізу).^[1]

Обмінне^[2] (замінне^[1]) переливання крові - часткове або повне виведення крові з судинного русла реципієнта з одночасною заміною її адекватним чи навіть більшим об'ємом донорської крові. Основна мета - вилучення разом з кров'ю різних отруйних речовин (при отруєннях, ендогенних інтоксикаціях), продуктів розпаду, гемолізу антитіл (у разі гемолітичної хвороби новонароджених, гемотрансфузійного шоку, важких токсикозів вагітних, гострої ниркової недостатності тощо). Суть цієї операції полягає в поєднанні замісного і дезінтоксикаційного ефектів. Цей вид  переливання крові з успіхом може бути заміненим виконанням інтенсивного лікувального плазмаферезу з вилученням під час одного сеансу до 2л плазми і подальшою її компенсацією реологічними плазмозамінниками і свіжозамороженою плазмою.^[1]

Гемотрансфузію проводять внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, в губчасту тканину кістки краплинно, струминно, краплинно-струминно.^[2]

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Переливання крові проводять із замісною, гемостатичною, імунобіологічною, дезінтоксикаційною, трофічною, терморегулювальною, гуморальною, дихальною (газотранспортна) метою.

При крововтратах гемотрансфузія застосовується з крововідновлювальною та кровозупинною метою. Переливання застосовується при різних отруєннях та для підвищення реактивності організму.

Гострі (крововилив, тромбоз) та динамічні порушення мозкового кровообігу, туберкульозний менінгіт, гострий нефрит , тромбофлебіти, свіжі інфаркти: міокарда, легенів, нирок, аневризми аорти та шлуночка серця тощо.

У минулому, переливання крові іноді призводило до смерті хворого, поки не стало відомо, що кров однієї людини не завжди сумісна з кров'ю іншої. Вперше вдале переливання крові було зроблено 1819 року. До 1873 р. було зроблено всього 247 переливань, з них 176 закінчились смертю. Так тривало до 1900 р., коли австрійський науковець Карл Ландштейнер відкрив групи крові.

У випадку несумісної крові у реципієнта відбудеться склеювання еритроцитів донора (аглютинація) та їхнє руйнування (гемоліз), внаслідок чого може настати смерть.

Найбільший вплив при гемотрансфузії мають система AB0 та система резус-фактор. Першу визначають наявністю в еритроцитах та плазмі людини білків, які здатні склеюватися — алгютиногени (А і В), та аглютиніни(α та β (грецький алфавіт)).

Групи крові є спадковими і майже^[12][13] не змінюються впродовж життя.

Склеювання еритроцитів відбудеться в тому випадку, якщо аглютиноген А зустрічається з аглютиніном α (альфа), а аглютиноген В — з аглютиніном β (бета). Тому в крові людини ніколи одночасно не зустрічаються аглютиноген А з аглютиніном α (альфа) та аглютиноген В з аглютиніном β (бета). Якщо людині з групою крові AB переливають кров групи 0, то, оскільки кількість крові донора незначна у порівнянні з об'ємом крові реципієнта, плазма крові донора розбавляється плазмою крові реципієнта. Тому аглютиніни у плазмі крові донора не можуть склеювати еритроцити реципієнта. Навпаки, якщо реципієнтом є людина з групою крові 0, а донором з AB, то концентрація аглютинінів в плазмі крові реципієнта достатня для склеювання еритроцитів донора, оскільки аглютиногени в еритроцитах не можуть розбавлятися плазмою крові.

Консервовану кров та її компоненти можна переливати тільки в тому разі, якщо група та резус-належність співпадають у донора та реципієнта. У виключних випадках при відсутності одногрупної за системою AB0 крові та її компонентів і при наявності невідкладних показань до переливання, можливе переливання крові групи 0(I) резус-негативної ("універсальний  донор")  реципієнту з будь-якою групою крові в об'ємі до 500 мл (за  винятком  дітей). Кров резус-негативних донорів групи A(II) чи B(III) можна переливати реципієнтам не тільки при умові однакової групи, але (в термінових випадках) й реципієнту з AB(IV) групою, незалежно від його резус-належності. Відповідно, при відсутності можливості переливання одногрупної крові, може бути перелитий концентрат еритроцитів (кров) 0(I) резус-позитивної групи - резус-позитивному реципієнту будь-якої групи за системою AB0.  Резус-позитивна кров групи A(II) або B(III) може бути перелита резус-позитивному реципієнту з групою AB(IV). У всіх випадках до початку переливання еритроцитів (крові) обов'язковим є проведення лабораторної проби на індивідуальну сумісність, клінічної та біологічної проби.^[1]

З початком збройної агресії РФ проти України в 2022 році, вносятся зміни до рядку клінічних протоколів, щодо можливого використання попередньо заготовленої консервованої донорської кров групи О(І) з низьким титром антитіл для переливання пацієнтам незалежно від групи крові при надання невідкладної допомоги.^[14][15]

У таблиці показано, які групи крові вважаються сумісними^[16].

Таблиця сумісності різних груп крові (за системою AB0)

Реціпієнт	Донор
	0-	0+	A-	A+	B-	B+	AB-	AB+
0-	Так
0+		Так
A-			Так
A+				Так
B-					Так
B+						Так
AB-							Так
AB+								Так

У таблиці нижче, показано, які групи крові системи АВО та резус-фактор умовно вважаються сумісними.

Таблиця сумісності різних груп крові (використовується у виключних випадках)^[17][18]

Реціпієнт	Донор
	0-	0+	A-	A+	B-	B+	AB-	AB+
0-	Так
0+	Так	Так
A-	Так		Так
A+	Так	Так	Так	Так
B-	Так				Так
B+	Так	Так			Так	Так
AB-	Так		Так		Так		Так
AB+	Так	Так	Так	Так	Так	Так	Так	Так

Є ще один антиген у 85 % людей, котрий впливає на сумісність при гемотрансфузії — так званий резус-фактор (Rh), ці люди резус-позитивні, а ті, в кого у крові не має резус-фактора, є резус-негативними. Якщо кров резус-позитивного донора перелити резус-негативному реципієнту, у нього можуть утворитися антитіла, та при наступному переливанні крові від резус-позитивного донора виникне реакція руйнування еритроцитів резус-антитілами — резус-конфлікт. Резус-негативному хворому потрібно переливати тільки таку ж резус-негативну кров. Також, резус-конфлікт може зустрічатись при вагітності — коли плід має Rh-фактор відмінний від такого у мами.

Для запобігання ускладненням перед переливанням крові

• визначають групу крові реципієнта та донора,
• резус-приналежність реципієнта,
• роблять пробу на індивідуальну сумісність,
• пробу на резус-сумісність,
• біологічну пробу

Перед переливанням лікар визначає групи крові донора та реципієнта за системою AB0 з допомогою моноклональних антитіл A та B. Якщо групи крові не збігаються, переливати можна тільки специфічно оброблену (наприклад, делейкотизовану) кров (яка за собівартістю приготування перевищує собівартість стандартно консервованої донорської крові).

Усі проби виконують з сироваткою крові хворого, яку одержують шляхом центрифугування чи відстою. Сироватка придатна для проби у разі зберігання у холодильнику протягом 2 діб. На білу пластинку наносять 2-3 краплі сироватки крові хворого, до якої додають в 5 разів меншу краплю концентрату еритроцитів (крові) донора. Кров перемішують з сироваткою хворого, потім  пластинку періодично погойдують протягом 5 хв. і одночасно спостерігають за результатом реакції.  Відсутність аглютинації еритроцитів донора свідчить про сумісність групи крові донора і реципієнта за системою AB0. Наявність аглютинації вказує на їх несумісність і на неможливість переливання еритроцитарного концентрату (крові).^[1]

Під час проведення проби на сумісність крові (еритроцитів за резус-фактором Rh0(D) використовують 33,0% розчин декстрану. Пробу проводять в пробірці без підігріву протягом 5 хв. На дно пробірки, на яку попередньо нанесені відповідні позначки, вносять 2 краплі сироватки хворого, краплю донорських еритроцитів (крові) і 1 краплю 33,0% розчину декстрану, спеціально приготованого для лабораторних цілей. Вміст пробірки змішують шляхом струшування, потім пробірку нахиляють майже до горизонтального рівня і повільно повертають таким чином, щоб вміст розтікався по стінках пробірки. Процедуру продовжують 5 хв. Після цього в пробірку доливають 3-4 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, перемішують вміст шляхом 2-3 разового перевертання пробірки (не збовтувати!) і оглядають на світло неозброєним оком. Оцінка результатів: наявність аглютинації еритроцитів на фоні просвітленої або повністю прозорої рідини вказує на те,  що еритроцити (кров) донора не сумісні з кров'ю хворого і не можуть бути йому перелиті. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно забарвленим, без ознак  аглютинації, еритроцити (кров) донора сумісна з кров'ю хворого відносно резус-фактора Rh0(D).^[1]

Проба на сумісність з використанням 10,0% розчину желатину. Пробу проводять в пробірках при температурі від 46 до 48 град. C протягом 10 хв. На дно відповідно позначеної пробірки вносять 1 краплю еритроцитів донора, попередньо відмитих 10-кратним об'ємом ізотонічного розчину натрію хлориду, потім додають 2 краплі підігрітого (до розрідження) 10,0% розчину желатину і 2-3 краплі сироватки хворого. ^[1]

Примітка. Розчин желатину перед вживанням необхідно ретельно оглянути. Якщо розчин каламутний або з'явились пластівці - желатин до використання непридатний. Вміст пробірки перемішують шляхом струшування і ставлять на водяну баню при температурі від 46 до 48 град. C  на 10 (+/- 1) хв. Потім пробірку виймають з водяної бані, додають до неї 5,0-8,0 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, перемішують вміст шляхом 1-2 разового перевертання пробірки і оглядають на світло неозброєним оком або через лупу. Оцінка результатів: наявність аглютинації у вигляді зависі маленьких, рідше великих, клубочків на фоні освітленої або повністю прозорої рідини означає, що еритроцити (кров) донора несумісні з кров'ю хворого і їх не можна переливати хворому. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно забарвленим, злегка опалесцентним і в ньому не спостерігається аглютинації, еритроцити (кров) донора сумісні з кров'ю хворого за резус-фактором Rh0(D).^[1]

Перед переливанням пластикатний контейнер (флакон) з еритроцитним  концентратом (кров'ю, плазмою) витримують після виймання з холодильника при кімнатній температурі протягом 30-40 хв.,  а в екстрених випадках підігрівають до температури 37,0 (+/- 0,5) град. C на водяній бані (під контролем термометра). ^[1]

Біологічну пробу проводять незалежно від швидкості і способу введення (струминно або крапельно). Струминно переливають 10-15 мл еритроцитів (плазми, крові), потім протягом 3 хв. спостерігають за станом хворого. При відсутності клінічних проявів реакції чи ускладнень (прискорення пульсу, дихання, поява задухи, затруднене дихання, гіперемія обличчя) знову вводять 10-15 мл еритроцитів (плазми, крові) і ще 3 хв. спостерігають за хворим. Таку процедуру проводять тричі. Відсутність реакцій у хворого після 3-разової перевірки є підставою для продовження трансфузії. У випадку розвитку клінічних ознак реакції чи ускладнення хворий стає неспокійним: з'являються відчуття холоду або жару, стиснення в грудях, біль в попереку, животі, головний біль. У цьому випадку можуть спостерігатися: зниження артеріального тиску, прискорення частоти пульсу, дихання, поява блідості, а потім ціаноз обличчя. При появі будь-якої із згаданих ознак переливання еритроцитів (крові) треба припинити. У разі переливання еритроцитарного концентрату (крові) під наркозом про виникнення реакції або ускладнення може свідчити немотивоване прискорення пульсу та зниження артеріального тиску. В такому випадку подальше переливання необхідно негайно припинити. Хірург повинен вирішити питання щодо причин гемодинамічних порушень. Якщо їх спричиняє трансфузія, то цей контейнер (флакон) з гемокомпонентами (кров'ю) необхідно відключити. ^[1]

Забороняється переливати компоненти крові (кров) з одного пластикатного контейнера (флакона) декільком хворим, особливо дітям. Після переливання ємкість із залишками трансфузійного середника зберігають протягом 2 діб у холодильнику для ретроспективних досліджень. Реципієнт після трансфузії протягом  2  год. дотримується ліжкового режиму і знаходиться під наглядом  лікуючого або чергового лікаря. У нього вимірюють температуру тіла та артеріальний тиск, через 1,2 та 3 год. відповідно, фіксуючи ці дані в медичній карті стаціонарного хворого. Наступного дня після переливання обов'язково проводять клінічний аналіз сечі і крові та фіксують ці показники в медичній карті стаціонарного хворого. Після виконання гемотрансфузії амбулаторно хворий  повинен знаходитись під наглядом лікаря не менше 2 год. Тільки при відсутності у пацієнта проявів реакції, у разі задовільного стану гемодинаміки (частота пульсу,  артеріальний  тиск) і нормального сечовиділення його можна відпустити з лікувальної установи.^[1]

Лікар, який переливає гемокомпоненти, зобов'язаний зробити про це запис в медичній карті стаціонарного хворого та оформити протокол.^[1][19]

• 
  Протокол переливання крові форма №003-5/о сторінка 1
• 
  Протокол переливання крові форма №003-5/о сторінка 2

Усі ускладнення можна розділити на 3 основні групи:^[20]

• 1) ускладнення механічного характеру;
• 2) ускладнення реактивного характеру;
• 3) ускладнення, зумовлені переливанням інфікованої донорської крові.

До ускладнень механічного характеру належать гостре розширення серця, повітряна емболія, тромбоемболія, тромбування голки, проколювання вени, позасудинне чи внутрішньостінкове введення.

До ускладнень реактивного характеру належать гарячка, алергічні реакції, синдром масивних переливань, гемотрансфузійний та цитратний шоки, калієва інтоксикація, тромбоз.

Посттрансфузійна гарячка(гемотрансфузійні пірогенні реакції) зумовлена надходженням у кров пірогенних речовин — продуктів розпаду білків і мікроорганізмів.

Найчастіше гарячка виникає як наслідок взаємодії антитіл реципієнта з перелитими лейкоцитами, тромбоцитами чи імуноглобуліном.

Гарячка звичайно виникає через 1,5-2 год після переливання крові. У хворого з'являються відчуття жару, озноб, іноді головний біль, блювання. Температура тіла підвищується до 38-39 °С. Розрізняють три ступені гарячки, й відповідно тяжкості гарячкової реакції:

• У разі легкої гарячкової реакції хворий відчуває загальну слабість, озноб, підвищується температура тіла (у межах 1 °С).
• Гарячкова реакція середньої тяжкості проявляється ознобом, слабістю, головним болем, несильним болем у животі і попереку, підвищенням температури тіла на 1,5-2 °С.
• У разі тяжкої гарячкової реакції спостерігаються сильний озноб, головний біль, нудота, блювання, утруднене дихання, біль у попереку, ціаноз губ, значне підвищення температури тіла (більше ніж на 2 °С).

Легка гарячкова реакція і реакція середньої тяжкості через кілька годин минають. Тяжка гарячкова реакція триваліша.

Лікування. Легка і середньотяжка гарячкові реакції не потребують лікування. Хворого треба зігріти (вкрити ковдрою, покласти грілку до ніг, напоїти гарячим чаєм).

Інформація в цьому розділі застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (вересень 2018)

У разі тяжкої гарячкової реакції необхідно зігріти хворого і ввести йому знеболювальні засоби (морфіну гідрохлорид, норфін, трамал, промедол); засоби, що нормалізують серцеву діяльність (сульфокамфокаїн, кофеїн, кордіамін), антигістамінні препарати (димедрол, діазолін, супрастин), кортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон), антипіретичні засоби (ацетилсаліцилова кислота, аскофен, парацетамол). Внутрішньовенно краплинно вводять 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду, 500 мл 5 % розчину глюкози з аскорбіновою кислотою.

Алергічні реакції зумовлені сенсибілізацією організму до білків плазми донорської крові. Вони виникають у разі повторної трансфузії крові і плазми, уведення білкових речовин і білкових препаратів, а також при деяких захворюваннях (хронічні запальні процеси, злоякісні пухлини, хвороби крові).

Алергічна реакція може спостерігатися вже під час переливання крові або через 15-20 хвилин після його закінчення. До гарячкової реакції приєднуються кропив'янка, алергічний набряк, задишка тощо.

Алергічні реакції частіше мають легкий перебіг (за винятком анафілактичного шоку). Через 30-40 хвилин вони минають. Кропив'янка, біль у суглобах, свербіж можуть тривати 1-2 доби.

Інформація в цьому розділі застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (вересень 2018)

Лікування. Якщо алергічна реакція з'являється ще під час переливання крові, його треба негайно припинити. Хворому внутрішньовенно вводять 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду і 5-10 мл 5 % розчину аскорбінової кислоти, діазолін, димедрол або супрастин, кортикостероїди, за показаннями — кофеїн, сульфокамфокаїн.

Переливання великої кількості крові супроводжується синдромом масивних переливань (синдром гомологічної крові). Цей синдром розвивається внаслідок уведення в організм реципієнта консервованої донорської крові, що містить натрію і калію цитрат. Він може бути зумовлений змінами біохімічних констант і формених елементів, що відбуваються в процесі зберігання крові, імунологічною несумісністю крові донора і реципієнта за еритроцитарними, лейкоцитарними і тромбоцитарними антигенами й антитілами плазмових білків, які практично не враховуються під час підбору донорської крові.

При синдромі масивних переливань спостерігаються спазм судин, підвищення в'язкості крові реципієнта, склеювання еритроцитів, закупорка капілярів, порушення кровообігу, дрібні крововиливи в печінці і нирках, застій крові в легенях. Кров не згортається, виникає кровоточивість.

Профілактика. Аби запобігти цьому ускладненню, слід переливати тільки свіжу консервовану кров, а під час переливання треба внутрішньовенне вводити низькомолекулярні плазмозамінні розчини (реополіглюкін, реомакродекс, неокомпенсан та ін.).

Небезпечним ускладненням переливання крові є гемотрансфузійний шок. Він зумовлений переливанням несумісної за системою AB0 і резус-фактором крові, чи переливанням інфікованої або зміненої крові (крові, яка була випадково заморожена і відтанула, чи крові, що нагрілася до температури понад 40 °С). Це ускладнення спричинюють руйнування еритроцитів донора, їхній гемоліз і звільнення токсичних продуктів розпаду (гістаміну, брадикінінів, катехоламінів та ін.). Іноді можливий і гемоліз еритроцитів реципієнта під впливом аглютинінів крові донора. Це буває в разі трансфузії крові 0(I) реципієнтам з іншими групами крові. Усе це зрештою призводить до розвитку шоку, тяжкої інтоксикації, ДВЗ-синдром, гострої ниркової недостатності.

У перебігу гемотрансфузійного шоку виділяють три періоди: І — період шоку; II — період ниркової недостатності; III — одужання.

• Період шоку. Може розвиватися ще під час переливання крові, після введення в кровоносне русло 20-40 мл крові. Хворий стає неспокійним, скаржиться на відчуття жару, стиснення за грудниною, головний біль і біль у поперековій ділянці, нудоту, блювання. Біль зумовлюється спазмом мозкових, мезентеріальних і ниркових судин. Пульс стає частим, AT знижується. Біль такий сильний, що хворі починають кричати. Обличчя хворого спочатку червоніє, а пізніше блідне, з'являється озноб, підвищується температура тіла. Згодом спостерігаються мимовільні сечовипускання та дефекація. Розпочинаються гемоглобінурія та гемоглобінемія. Швидко розвивається жовтяниця.
• Період ниркової недостатності характеризується ознаками ураження нирок. Зменшується або взагалі припиняється виділення сечі. Розвивається уремія, яка характеризується головним болем, нудотою, блюванням, втратою апетиту, проносом, адинамією, сонливістю, ознобом, підвищенням AT. Наростають блідість і жовтяниця шкіри, пастозність і набряки. Температура тіла підвищується до 38 °С і більше. Розвивається анемія, у крові підвищується рівень сечовини, креатиніну, білірубіну, калію. У сечі виявляють білок, лейкоцити, еритроцити, циліндри.
• Смерть або одужання. У разі тяжкого перебігу гемотрансфузійного шоку хворі помирають на 3-тю — 18-ту добу після гемотрансфузії. За сприятливого його перебігу з 2-3-го тижня стан хворих починає поліпшуватися і настає період одужання. Першою ознакою періоду одужання є відновлення діурезу. Він поступово збільшується і до 8-12-ї доби може досягнути 3-4 л на добу. Поступово поліпшується загальний стан хворого. Щоправда, після відновлення функції нирок ще тривалий час можуть спостерігатися загальна слабість, підвищена втомлюваність, залишається зниженою концентраційна здатність нирок.

Клінічні прояви гемотрансфузійного шоку при резус-несумісності мають багато спільного із шоком, що розвивається за АВ0-конфлікту, але він буває частіше після переливання крові і має не такий гострий період.

Лікування гемотрансфузійного шоку при АВ0- і резус-конфлікті однакове. Воно залежить від періоду шоку.

У разі появи перших ознак гемотрансфузійного шоку переливання крові припиняють, систему для переливання крові від'єднують і підключають систему із сольовим розчином (голку з вени не видаляють!).

Лікування гемотрансфузійного шоку. Уводять 90-120 мг преднізолону, 10 мл 2,4 % розчину еуфіліну, 100 мг фурасеміду. Слід також увести антигістамінні препарати і наркотичні анальгетики. Розпочинають інфузійну терапію. Уводять реополіглюкін, поліглюкін, желатиноль. Для одержання лужної реакції сечі вводять 4 % розчин натрію гідрокарбонату. Для виведення вільного гемоглобіну переливають полііонні розчини. Високоефективним є масивний плазмаферез. Для запобігання внутрішньосудинній коагуляції доцільно ввести 5000 ОД гепарину, антиферментні препарати (контрикал^[en]).

Після виведення хворого із шоку і за наявності гострої ниркової недостатності проводять гемодіаліз за допомогою апарата «штучна нирка». У період одужання призначають симптоматичну терапію.

Цитратний шок розвивається в разі швидкої трансфузії великої кількості крові, стабілізованої натрію цитратом. Це частіше буває в пацієнтів з патологією печінки чи нирок. Підвищення рівня натрію цитрату в сироватці крові супроводжується зменшенням вмісту іонізованого кальцію, з яким натрію цитрат утворює комплекс, що зумовлює низку реакцій, а саме: спазм судин легень, серця, ослаблення скоротливої функції міокарда, порушення електролітного обміну (переважно іонів кальцію і калію). Все це призводить до порушення гемодинаміки і функції нервової системи. Токсичною вважається доза натрію цитрату 10 мг/кг за 1 хв, що відповідає введенню 2-3 мл консервованої крові на 1 кг маси тіла реципієнта за 1 хвилину.

Клінічно цитратний шок проявляється прискоренням пульсу, аритмією, зниженням AT, утрудненим диханням, судомами. Ці ознаки з'являються під час переливання крові або наприкінці його. Цитратний шок може спричинити смерть хворого (від зупинки серця).

З метою профілактики цитратного шоку рекомендується на кожні 500 мл крові вводити 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду або кальцію глюконату.

Лікування. У разі розвитку цитратного шоку треба негайно припинити переливання крові, внутрішньовенне ввести 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду або кальцію глюконату, підшкірно — кофеїн.

Третя група ускладнень зумовлена переливанням інфікованої крові. Під час трансфузії можна заразитися ВІЛ/СНІД, гемоконтактними вірусними гепатитами (В, С, D), малярією, сифілісом, токсоплазмозом, герпесвірусними інфекціями, трипаносомозами тощо.

Під час зберігання крові з еритроцитів у плазму просочується калій, що в разі швидкого введення великої кількості крові може призвести до калієвої інтоксикації. Це шкідливо впливає на міокард. Таке ускладнення часто буває у хворих з патологією нирок, а також при травматичному токсикозі.

Положення наказу МОЗ України №164 від від 05.07.1999 р. вказували на небхідності використання в клінічній практиці саме компонентів крові, а не цільної крові, начеб то через те що "основний клітинний компонент крові - еритроцитна маса (ЕМ) за фізіологічними, функціональними та лікувальними властивостями має перевагу над цільною консервованою кров'ю. Менший об'єм еритроцитної маси вміщує таку ж кількість еритроцитів, але значно менше цитрату, продуктів розпаду клітин, білкових антигенів та антитіл. Трансфузії ЕМ мають посісти провідне місце у гемотерапії, спрямованій  на поповнення дефіциту червоних клітин у разі гострої та хронічної анемій різної етіології. Переливання цільної консервованої крові в історичному аспекті відіграло важливу роль у медицині до часу, поки ще не була введена компонентна терапія і плазмозамінники." Використання цільної крові дозволялося лише "виключно в екстремальних умовах, коли відсутні необхідні компоненти".^[1]

Після початку АТО/ООС в 2014 році, на тлі підвищеної кількості бойової травми, та загальної зацікавленісті медичної спільноти світовими рекомендаціями, починаються дискусії з приводу перегляду положень щодо використання цільної крові у всіх галузях медицини. Однак далі дискусій, проблема використання цільної крові, не зрушила^[21]

З лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення військ РФ, проблема гемотрансфузії на всіх етапах надання медичної допомоги загострюється. Реформування системи військової медицини, яка починає спиратися на рекомендації протоколів ТССС на етапі догоспітального надання медичної допомоги, стикається з проблемою впровадження переливання цільної крові та використання гемотрансфузії на догоспітальному етапі, яку б проводили бойові медики без медичної освіти.^[22] Рекомендації комітету TCCC, які грунутються на науково опрацьованому досвіді війн армії США^[23], чітко рекомендують використання цільної крові, крові О(I) як "універсальної крові" та можливість гемотрансфузії бойовими медиками на догоспітальному етапі.^[24][25] Перевага використання цільної крові на той час підкріплювалася і науковими дослідженнями серед цивільний пацієнтів в США^[26], рекомендаціями МКЧХ та АО^[en] з приводу використання мобільного банку донорів та переливання цільної крові^[27] та ін.^[28]

11 липня 2022 року МОЗ України видає наказ №1192, яким впроваджується новий Стандарт медичної допомоги «Надання медичної допомоги постраждалим з геморагічним шоком на догоспітальному та госпітальному етапах при травмі», в нього закріплені основні положення по використанню цільної крові (ПЗКДК - попередньо заготовлена консервована донорська кров) та крові О(І) групи (ПЗКДК-НТ - попередньо заготовлена консервована донорська кров групи О(І) з низьким титром антитіл).^[29] Даний документ та інші документи з забезпечення кров’ю військових^[30], схвально сприйнятий медичною спільнотою, та зрушив з місця проблему військової гемотрансфузії в країні.^[31]

Однак проблема гемотрансфузії бойовими медиками без медичної освіти залишался. Наказ МОЗ України №164 від від 05.07.1999 р чітко регламентував, що переливання крові та її компонентів проводять лише: лікуючий лікар, черговий  лікар, лікар відділення трансфузіології або трансфузіологічного кабінету, а під час операції - анестезіолог і хірург, які не приймають безпосередньої участі в операції або проведенні наркозу.^[1] Наказ МОЗ України № 1093 від 17.12.2013 р. в свою чергу зазначав, що відповідальний за переливання медичний персонал повинен пройти відповідну підготовку стосовно принципів та практики переливання компонентів крові.^[32] На підставі цього Командування медичних сил ЗСУ забороняло проведення процедури гемотрансфузії військовим без медичної освіти, що спричинилу хвилю обурення серед спільноти бойових медиків, які справедливо апелювали до міжнародних протоколів, рекомендації та життєвої необхідності рятувати життя пораненим військовим за рахунок раннього переливання крові^[33].

05 серпня 2023 року Кабінет міністрів України своїм рішенням дозволив переливати кров військовослужбовцям, які пройшли відповідне навчання. Для цього Міністерство охорони здоров’я розширює спеціальну навчальну програму з основ трансфузійної терапії.^[34]

Робота над дослідженнями у сфері сумісності крові при гемотрансфузії ще не завершилась, і, зважаючи на усі фактори, що можуть спричинити ускладнення при переливанні або пошуку потрібної групи крові, науковці з Університету Британської Колумбії (Канада) розробили спосіб формування будь-якої крові на ту, що підходить пацієнту. Результати уже науково перевірені. Наступний крок — клінічні тести, які допоможуть визначити, чи має такий метод очищення якісь непередбачувані наслідки.^[35]

Вчення релігійної організації «Свідки Єгови» забороняє переливання крові^[36].

• Наказ МОЗ України № 164 від 05.07.1999 р. «Про затвердження інструкцій, регламентуючих діяльність закладів служби крові України»
• Наказ МОЗ України № 211 від 09.03.2010 р. «Про затвердження Порядку контролю за дотриманням показників безпеки та якості донорської крові та її компонентів»
• Наказ МОЗ України № 1112 від 12.03.2011 р. «Про затвердження Положення для установи переливання крові (щодо організації управління системою якості і безпеки донорської крові та її компонентів)»
• Наказ МОЗ України № 1093 від 17.12.2013 р. «Про затвердження Інструкції з виготовлення, використання та забезпечення якості компонентів крові»

• Донор (медицина)
• Донорство крові
• Трансфузіологія
• Кровоспинні засоби

• МОЗУ Н А К А З 05.07.1999 N 164 «Про затвердження інструкцій, регламентуючих діяльність закладів служби крові України» (1.5. Інструкцію з переливання крові та її компонентів (додається).)
• Клінічна трансфузіологія: навч.-метод. посіб. для студентів медичних факультетів вищих навчальних закладів III—IV рівня акредитації / О. В. Лігоненко, А. Б. Зубаха, І. О. Чорна [та ін.]. — Полтава, 2013. — 123 с. Ел.джерело | Ел.джерело
• Організація трансфузіологічної допомоги в закладах охорони здоров'я. Керівництво для лікарів — слухачів курсів установ післядипломної освіти / за заг. ред. проф. С. Видиборця., к. мед. н. О. Сергієнка. — Видання друге. — Київ–Вашингтон, 2019. — 260 с. ISBN 978-617-696-809-2 Ел.джерело
• Загальна хірургія: базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів- медичних університетів, інститутів й академій / С. Д. Хіміч та ін.. — 3-е вид., переробл. і допов. — Київ: Медицина, 2018. — 607 с. ISBN 978-617-505-668-4 (С.187-223)
• Вчення про кров. Проби при переливанні крові. переливання крові, препаратів крові, кровозамінників. Ускладнення при гемотрансфузії (видання друге, доповнене). О. В. Ковєшніков.- Львів, 2019.- 24 с. Ел.джерело
• О. В. Крайдашенко, А. В. Саржевська, А. Н. Саржевський. УСКЛАДНЕННЯ ГЕМОТРАНСФУЗІЙ: КЛАСИФІКАЦІЯ, КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ, МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ/ ЗМЖ. — № 2 (71), 2012. — С.90-95. Ел.джерело

• Закон України Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові від 12.01.2022 Станом на 2023 чинний.
• Маніпуляції в педіатрії (показання та техніка виконання): навчальний посібник / Ю. В. Марушко, Т. В. Гищак, Ю. І. Тодика. — К. : ВСВ «Медицина», 2019. — 144 с. ISBN 978-617-505-655-4. - С.103-119
• Закон України Про донорство крові та її компонентів Станом на 2023 втратив чинність на підставі Закону № 931-IX від 30.09.2020.
• Трансфузійна медицина: підручник / В.В. Орлик. — К. : ВСВ «Медицина», 2023. — 424 с. Зміст ISBN 978-617-505-923-4
• Ускладнення гемотрансфузії та їх профілактика. Профілактика передачі інфекційних захворювань при трансфузії компонентів крові. Кровоамінники: класифікація, механізм дії, показання і способи застосування : метод. вказ. до практ. занять та самостійної роботи студентів 3-го курсу II та IV мед. фак-тів з дисципліни "Загальна хірургія" / упоряд. В. О. Сипливий, В. В. Доценко, В. О. Курбатов та ін. – Харків : ХНМУ, 2020. – 48 с
• (рос.) Трансфузиология: учебник. Жибурт Е. Б. — СПб: Питер, 2002. — 736 с. ISBN 5-94723-281-2

• ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ ТА КРОВОЗАМІННИКІВ 2016
• Лаврик С. С. Переливання крові // Лексика — українські енциклопедії та словники
• Мокєєв И. Н. Основні поняття трансфузіології. // Інфузійно-трансфузійна терапія: Довідник, 1998
• Актуальні питання клінічної трансфузіології у закладах охорони здоров'я України 2015
• ОРГАНІЗАЦІЯ ТРАНСФУЗІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ У ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ 2019
• ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТА УСКЛАДНЕННЯ ГЕМОКОМПОНЕНТНОЇ ТЕРАПІЇ

• Як відбувається переливання крові на YouTube 3 липня 2020.

Це незавершена стаття з гематології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.