Плазмафаре́з (дав.-гр. πλάσμα — плазма, щось формоване; дав.-гр. ἀφαίρεσις — афарезіс, виведення геть; також плазмаферез[1], плазмафорез, плазмоферез, плазмофорез, плазмоцитофорез[2]) — це виведення, обробка (лікувальна) і повернення, або обмін плазми крові чи компонентів плазми, з- та у кровообіг. Таким чином, це екстракорпоральна терапія (медична процедура, що виконується поза організмом).
Історія
Плазмафарез був розроблений доктором Д. А. Гріфолсом Лукасом (англ. Dr José A. Grifols Lucas) в 1950—1951 роках. Гріфолс виявив, що плазмафарез дозволив донорам частіше дарувати, не порушуючи свого здоров'я, і це дало можливість більш ефективно реагувати на попит щодо плазми. Гріфолс випробував техніку на собі, і, як тільки він підтвердив, що техніка нешкідлива, почав практикувати її на добровольцях і поступово вдосконалював її. Лікар презентував результати своєї роботи в 1951 році на четвертому Міжнародному конгресі з переливання крові в Лісабоні, а в 1952 році опублікував їх у British Medical Journal[3]. Майкл Рубінштейн був першою людиною, яка застосувала плазмафарез для лікування імунного розладу, коли він «врятував життя підліткового хлопчика з тромботичною тромбоцитопенічною пурпурою (англ. TTP) у Cedars-Sinai в Лос-Анджелесі в 1959 році».
Сам процес сучасного плазмоферезу зародився в «Національному інституті раку США 1961—1968, дослідники спиралися на стару технологію сепарації молочних вершків, яка була вперше використана в 1878 році і удосконалена центрифугою Едвіна Кона, котра появилась на ринку в 1953 році» («Дзвін Кона»).
Види
Можна виділити три загальні типи плазмафарезу:
- Аутологічний
- Обмінний
- Донорський
Аутологічний, виведення плазми крові, очищення і/чи лікування певним чином і повернення її тій же людині(донору), розглядається як терапія.
Обмінний (замінний), виведення плазми крові та обмін її з продуктами крові, які будуть передані реципієнту. Цей тип називається плазмообмінним (англ. PE, PLEX, PEX) або плазмообмінною терапією (англ. PET). Вилучену плазму відкидають і пацієнт отримує замісну донорську плазму, альбумін або комбінацію альбуміну і фізіологічного розчину (кількісне співвідношення становить зазвичай 70 % альбуміну і 30 % фізіологічного розчину). Одноразово не можна замінити більше ніж 30 % усієї плазми пацієнта, класично це 10-15 %. Проте, кількість плазми, яку можна вивести визначається індивідуально у кожному випадку.
Донорський, виведення плазми крові, розділення її компонентів і повернення деяких з них донору, зберігаючи решту, для використання продуктів крові, подарованих донором. У такій процедурі донорства плазми кров виводиться з організму, причому клітини крові та плазма відокремлюються, клітини крові повертаються донору, а плазма збирається і заморожується, щоб зберегти її для можливого використання як свіжозаморожену плазму (кріопреципітату) або як інгредієнт для виробництва різноманітних ліків.[4]
За способом проведення, донорський плазмаферез поділяється на:
- ручний (мануальний, седиментаційний (відстоювання))
- апаратний (автоматизований)[1]
За методикою виконання плазмафарез поділяють на:
- Фільтраційний
- звичайне фільтрування (не застосовується)
- мембранне фільтрування
- каскадне фільтрування
- Центрифугальний (інколи гравітаційний)
Протипокази
- II—III ст анемія
- Порушення згортання крові (наприклад, гемофілія)
- Порушення серцевого ритму
- Передінсультний та постінсультний, постінфарктний стани
- Тяжка гіпопротеїнемія
- Гіпертермія
- Гіповолемічний шок
- Тромбоцитопенія[5]
- Онкологічні захворювання[6]
Безпека
Апарати для плазмоферезу мають містити обов'язковий елемент медичної безпеки — захист від інфікування. Для цього передбачено використання одноразових стерильних комплектів до відповідного апарату[7][8], або рециркуляційний цикл з антисептиками.
Покази
Думки вчених та практиків, щодо показів до плазмоферезу поділені на дві групи.
Перша, плазмоферез має критичні обмеження, і виправданим застосування є при:
Друга, розширяє покази[9]:
Загальні
Плазмафарез має бути складовою комплексного лікування при
- ANCA-асоційований швикопрогресуючий гломерулонефрит (в тому числі гранулематоз Вегенера, гранулематоз з поліангіїтом)
- Синдром Гудпасчера (антитіла до гломерулярної базальної мембрани)
- Атиповий гемолітико-уремічний синдром (мутація гена комплементу, антитіла до фактору Н)
- Гостра запальна демієлінізуюча полінейропатія (синдром Гієна — Барре), після внутрішньовенного застосування імуноглобуліну
- Міастенія (гравіс, перед тимектомією)
- Парапротеїнемічні демієлінізуючі полінейропатії (IgG/IgA, IgM, множинна мієлома IgG/IgA/IgM)
- Сімейна гіперхолестеринемія
- Трансплантація нирки: несумісна за АВ0 (десенсибілізація, відторгнення), сумісна за АВ0 (десенсибілізація, відторгнення)
- Трансплантація печінки: несумісна за АВ0 з метою десенсибілізації або при відторгненні
- Тромботична мікроангіопатія обумовлена лікарськими засобами (тиклопідин, клопідогрель, циклоспорин/такролімус)
- Тромботична тромбоцитопенічна пурпура (англ. ТТР) / гемолітико—уремічний синдром
- Рецидивуючий фокальний і сегментарний гломерулосклероз у трансплантованій нирці (релапс у нирковому трансплантаті)
- Хвороба Вільсона (фульмінантний перебіг)
- Хронічна демієлінізуюча полірадикулопатія
- Гострий розсіяний енцефаломієліт (англ. ADEM)
- Хронічна демієлінізуюча поліневропатія
- Хвороба Грейвса у немовлят і новонароджених (дифузний токсичний зоб)
- Нейропатія, пов'язана з ВІЛ
- Синдром PANDAS (педіатричні аутоімунні нейропсихічні розлади асоційовані з стрептококовою інфекцією), хорея Сіденгама
- HELLP-синдром
- Синдром підвищеної в'язкості крові при моноклональних гаммапатіях (симптоматична або перед застосуванням ретуксимабу)
- Синдроми гіперв'язкості:
- Синдром Ламберта-Ітона (LEMS)
- Синдром Міллера-Фішера
- Синдром Opsoclonus-Myoclonus
- Антифосфоліпідний синдром (англ. APS або англ. APLS) та катастрофічний антифосфоліпідний синдром
- Синдром Бехчета
- Ідіопатичний фіброз легень
- Мікрополіангіїт
- Розсіяний склероз
- Нейромієліт оптичного нерва
- Пухирчатка звичайна
- Хвороба Рефсума (Синдром лейкодистрофії Рефсума)
- Рабдоміоліз
- Токсичний епідермальний некроліз (англ. TEN), синдром Лаєлла
- Поперечний мієліт
Додатково, застосовують плазмафарез за неефективності основних методик лікування при
Плазмафарез можна застосовувати, з мінімальною ефективністю при
- Артрити різної етіології
- Атеросклероз
- Ревматизм
- Бронхіальна астма, кропивниця, вазомоторний риніт
- Гепатит, панкреатит, холецистит, коліт
- Клімакс
- Ожиріння
- Простатит, пієлонефрит
- Стан після тяжких травм, опіків, алкогольних інтоксикацій, хіміотерапії, тривалої антибактеріальної терапії тощо
- Урогенітальні інфекції (хламідіоз, мікоплазмоз, герпес, цитомегаловірус)
- Фурункульоз
- Цукровий діабет, аутоімунний тиреоїдит, гіпертериоз
- харчове несприйняття ?
Побічні ефекти
Пацієнти можуть скаржитись на: запаморочення, нудоту, оніміння кінцівок та слабкість різного ступеня.
Об'єктивно, можливі:
- Артеріальна гіпотензія
- Кровотеча або гематома в місці введення голки чи катетера
- При довготривалому застосуванні однієї венозної голки чи катетера, можливе інфікування
- При замінному плазмафарезі, трансфузійні реакції, ризик інфікування гемоконтактними інфекційними хворобами (вірусні гепатити В, С, Д, ВІЛ-інфекція тощо)
- Пригнічення загального імунного статусу
Див. також
Примітки
Джерела
Література
Посилання