|
Парадний вхід.jpg) Пара́дний вхід — головний вхід у будівлю в класичній архітектурі[1], головний під'їзд. У Києві під терміном «парадне» розумілись не тільки вхід і двері, а також сходова кліть[2]. Опис.jpg) Джон Малік зазначав, що облаштування парадного входу і сходів — це те, що відрізняє архітектуру від простого будівництва. Так, Париж, за його словами, — це «місто, написане дверима»[3]. В історії архітектури парадному входу і сходам надавалось велике значення. Урочисто оздоблені сходи виконували насамперед представницькі функції. У добу історизму в Європі було збудовано багато вілл з багатомаршевими сходами. Це сталось у наслідок подальшого розвитку архітектури одноповерхових англійських залів, з яких сходи вели на верхній поверх. Садибні кам'яниці й прибуткові будинки у ХІХ — на початку ХХ сторіччя мали сходи при обох фасадах. Головний, передній вхід називався парадним, оскільки відзначався пишністю та урочистістю і призначався для власників, винаймачів і гостей. А з протилежного боку, з подвір'я, розташовувався «чорний хід» для прислуги. Чорний хід був один або два на кожну секцію. Окрім того, інколи передбачалися бічні і, для потреби, крамничні двері[2]. Ґанок.jpg) Ґанки облаштовувалися в одноповерхових кам'яницях, а з кінця XIX століття і в багатоповерхових будинках. Іноді до них вели урочисті сходи з балясинами (київська кам'яниця на Нагірній вулиці) і навіть місток (Замок доктора). Ґанок накривався піддашком або так званою «парасолею» на чавунних консолях або колонах. Іноді його функції виконували балкони, як, наприклад, у будинках на київських вулицях Ярославів Вал, 3, Терещенківська, 17 тощо[2]. Вхідні двері У Києві парадні двері були переважно двостулкові. У будинках із вестибюлем ставили подвійні двері. Перші двері відчинялись назовні, другі — всередину. Якщо планувалось приміщення для швейцара чи двірника, то окремий вихід з вестибюля вів до брами або хвіртки. Зустрічаються надписи над дверима або на порозі, як-от латинське вітання «Salve» (Ярославів Вал, 26-Б)[2]. ВестибюльВестибюль декорувався ліпниною, розписом, сюжетними композиціями, керамічною плиткою. Наприклад, будинок на Ярославовому Валу, 21/20 оздобили медальйонами з портретами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки і Марії Заньковецької. У респектабельних прибуткових будинках вішали дзеркала, прикрашали вазами і скульптурами, обладнували домофоном («розмовною трубою»). Підлога покривалась мармуром і метлахською плиткою. Для швейцарів виділяли окреме приміщення з лавою[2]. Сходова клітьСходова кліть, як правило, розташовувалась у фасадній частині. Сходи робили із залізобетону. В елітних кам'яницях їх обличковували мармуром. Огородження були дерев'яні, залізні, залізобетонні. Іноді їх оздоблювали візерунком або мереживом[2]. Освітлювались сходи денним світлом, ліхтарями або електрикою. На сходових майданчиках влаштовано входи до квартир. Вхідні двері були двостулкові, з латунною ручкою і врізним, пластинчастим замком. Із середині двері замикались замком, сталевим засувом і фіксувались ланцюжком. На лівій стулці дверей чіпляли номер квартири, механічний (із поворотним важелем), згодом електричний дзвінок і поштову скриньку з надписом «Для листів», «пол. Listy і gazety», «фр. Letteres» тощо[2]. Галерея
Примітки
Джерела
|
_2019.jpg)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
