uk %D0%9D%D0%B5%D1%87%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE %D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9 %D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%96%D1%87

Анатолій Ілліч Нечипоренко
Анатолій Ілліч Нечипоренко
Народився	1 вересня 1941 ; Брусилів, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Помер	11 квітня 2014 (72 роки) ; Київ, Україна ; ·Закрита черепно-мозкова травма і вдавлений перелом кісток черепа.
Поховання	Берковецьке кладовище
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Київ
Діяльність	водій
Відомий завдяки	Герой Майдану
Батько	Ілля
У шлюбі з	Олена
Діти	Ганна
Нагороди
	Медаль «За жертовність і любов до України»
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нечипоренко.

Анато́лій Іллі́ч Нечипоре́нко (1 вересня 1941(1941-09-01) , Брусилів, Житомирська область — 11 квітня 2014(2014-04-11) , Київ ) — учасник, захисник Євромайдану. Герой України.

Життєпис

Проживав у Києві. Закінчив 7 класів Брусилівської середньої школи № 1 і в 14 років працював різноробом на цегельному заводі. У 18 років закінчив курси водіїв і був призваний до лав Радянської армії.

Після закінчення служби в армії почав працювати в автобусному парку № 1 водієм рейсового автобуса. Згодом перейшов у таксомоторний парк № 1 м. Києва — водієм таксі.

Від 1988 року й до пенсії працював у «Київзовніштрансі» на міжнародних перевезеннях. Після виходу на пенсію працював в охороні гаражного кооперативу «Пролісок».

У нього залишилися дружина Олена Іванівна, дочка Анна, онуки Андрій і Владислав, сестра Катерина Іллівна.

Помер 11 квітня 2014 року. З майданівцем попрощалися його друзі та родичі у Михайлівському соборі^[1]. Похований в Києві на Міському кладовищі «Берківцях» (ділянка № 86).

На Майдані

За словами доньки Анни, загиблий не був постійно на Майдані. Приходив лише тоді, коли мав таку можливість, адже до останніх днів життя мав роботу — працював в охороні гаражного кооперативу.

Був пацієнтом Київської міської клінічної лікарні № 17 за адресою провулок Лабораторний, 14 (відділення політравми). Побитий беркутом під час штурму 18 лютого 2014 р. на вул. Інститутській. Перебував у реанімації (2-й поверх) у дуже важкому стані.

Анатолій Ілліч Нечипоренко був травмований 18 лютого. Мав закриту черепно-мозкову травму і вдавлений перелом кісток черепа. Весь цей час був у комі, але перед смертю вийшов з коми й пізнавав рідних.

Вшанування пам'яті

Нагороди

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності^[2]
Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)^[3]

Див. також

Список загиблих учасників Євромайдану

Примітки

↑ Ще одного члена «Небесної сотні» відспівали у Михайлівському соборі
↑ Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»
↑ Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні [Архівовано 6 липня 2015 у Archive.is] // ТСН, 5 липня 2015

Посилання

Джерела

[1] Ще одного члена «Небесної сотні» відспівали у Михайлівському соборі

[2] Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»

[3] Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні [Архівовано 6 липня 2015 у Archive.is] // ТСН, 5 липня 2015

[1]

[2]

[3]

Нечипоренко Анатолій Ілліч