Мешко Оксана Яківна

Оксана Яківна Мешко
Народилася30 січня 1905(1905-01-30)
Старі Санжари, Полтавська губернія,
Російська імперія
Померла2 січня 1991(1991-01-02) (85 років)
Київ, Українська РСР,
СРСР СРСР
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР УНР
Національністьукраїнка
Діяльністьправозахисниця
Брати, сестриМешко Катерина Яківна
ДітиСергієнко Олександр Федорович
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» І ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мешко.

Оксана Яківна Мешко (30 січня 1905(19050130), Старі Санжари, нині село Полтавського району Полтавської області, Української РСР — 2 січня 1991, Київ, Україна) — українська громадська діячка, учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період, фактична голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років. Мати Олександра Сергієнка. Сестра Катерини Мешко.

Життєпис

Народилась 30 січня 1905 року в містечку Старі Санжари над Ворсклою на Полтавщині в малоземельній хліборобській родині давнього козацького коріння, що уникнула свого часу покріпачення.

У грудні 1920 року в Харкові на Холодній горі комуністи розстріляли батька Оксани, взятого ними у числі інших навесні в заручники за невиконання волостю продподатку. Невдовзі від руки місцевого «активіста» гине 17-річний брат Євген, член «Просвіти».

У 1927 році Оксана Мешко вступає на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпрі. Під час навчання одружується з викладачем інституту Федором Сергієнком — колишнім членом Української комуністичної партії (боротьбистів). За час навчання декілька разів виключалась з інституту «за соцпоходження» та знову добивалась поновлення. У 1931 році закінчила інститут.

На початку 1935 року вдруге заарештовують чоловіка Федора (вперше в 1925 році як члена УКП (боротьбистів)). Як родичку «ворогів народу» в 1937 році Оксану Мешко звільняють «за скороченням» з хімічної лабораторії Інституту зернового господарства. Вона переїжджає у Тамбов до чоловіка, де їх і застала німецько-радянська війна. У травні 1944 року повертається до Дніпра, потім до Києва.

Перший арешт

19 лютого 1947 року Оксана Мешко заарештована в Києві на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова. Вирок — 10 років виправно-трудових таборів.

У 1947—1954 роках — ув'язнена радянських таборів в Ухті (Комі АРСР). У 1954 році комісована як недужа. Вийшла з-за колючого дроту на заслання. Була реабілітована. Паспорт отримала лише в 1956 році та змогла в червні того ж року повернутися до Києва. 11 липня 1956 року отримала реабілітаційне посвідчення.

Дисидентська діяльність

22 травня 1972 року заарештована в справі сина — Олеся Сергієнка. Знову почалися обшуки, виклики в КДБ, допити.

Одна із членів-засновників Української гельсінської групи. У 1979 році членкині УГГ Оксана Мешко, Ніна Строката та Ірина Сеник оприлюднили документ «Ляментація» — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів, про численні факти «ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні».

З червня 1980 року знаходилась два з половиною місяці в камері з хворими на примусовому «обстеженні» в психіатричній лікарні ім. Павлова в Києві.

Другий арешт

Будинок у Києві на Верболозній вулиці, де жила Оксана Мешко. Фото 2023 року

12 жовтня 1980 року — знову обшук. 14 жовтня — новий арешт, допити та повторна «судово-медична експертиза» в психіатричній лікарні. Звинувачувалась у антирадянській агітації та пропаганді. У січні 1981 року отримала вирок — півроку ув'язнення і п'ять років заслання. Етапована до містечка Аян (Хабаровський край) на березі Охотського моря. На той час Оксані Мешко було вже майже 76 років. Наприкінці 1985 року повертається із заслання, проживає в Києві на Куренівці (Верболозна вулиця, 16).

Після звільнення

Одна із провідників Української Гельсінської Спілки, створеної 7 липня 1988 року на основі Української Гельсінкської Групи, членкиня Координаційної Ради.

У червні 1990 року, насамперед зусиллями Оксани Мешко, було поновлено правозахисну діяльність — створено Український комітет «Гельсінкі-90».

Померла 2 січня 1991 року в 85-річному віці у Києві. Похована 5 січня на Байковому кладовищі в могилі матері (ділянка № 13). 1995 року на кошти, зібрані громадськістю, на могилі Оксани Мешко встановлені два козацькі хрести, які витесав із каменю Микола Малишко.

Нагороди

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[1] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Вшанування пам'яті

20 травня 2016 року в Полтаві розпорядженням Голови обласної державної адміністрації вулиця Клари Цеткін була перейменована на вулицю Оксани Мешко[2].

23 березня 2023 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тагільську на вулицю Оксани Мешко.[3]

Родина

Творча спадщина

Примітки

  1. ↑ Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
  2. ↑ Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // Полтавська обласна державна адміністрація, 20 травня 2016
  3. ↑ У Києві перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами (+повний перелік). Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 23 березня 2023.

Джерела та література