Сокульський Іван Григорович
Іва́н Григо́рович Соку́льський (*13 липня 1940, Червоноярське — †22 червня 1992) — український поет, правозахисник, громадський діяч, один з авторів «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська». ЖиттєписНародився на хуторі Червоноярському Синельниківського району Дніпропетровської області. Навчався в Михайлівській школі (1947—1954), а в 1957 закінчив Синельниківську СШ № 3. Працював токарем, слюсарем. У 1962–1964 навчався на філологічному факультеті Львівського університету, з 1964 перевівся до Дніпропетровського університету. Діяльний учасник Львівського та співзасновник Дніпропетровського клубів творчої молоді. Антирадянська діяльність: перший строк1966-го «за написання націоналістичних віршів» виключений з комсомолу і відрахований з університету. Працював пожежником, бібліотекарем, кореспондентом газети «Енергетик», матросом річкового пароплавства. Контактував з дисидентськими колами у Києві та Львові, поширював самвидав. У серпні 1968 разом з журналістом Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді Дніпропетровська»[1], в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам'яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор»[2]. Навесні 1969 «Лист» передала радіостанція «Свобода», опублікували зарубіжні засоби масової інформації. У середині червня 1969 Сокульского заарештували, і 27 січня 1970 Дніпропетровський обласний суд засудив його за статтею 62, ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до 4,5 років таборів суворого режиму. Покарання Сокульський відбував спочатку в Мордовії, а з кінця 1971 — у Володимирському централі, згодом у таборах Пермської області. Звільнений 14 грудня 1973. Дисидентський рухПісля звільнення Іван Сокульський жив у Дніпрі, займався опозиційною діяльністю, впорядкував самвидавну поетичну збірку. У жовтні 1979 вступив у правозахисну організацію — Українську гельсінську групу. У квітні 1980 був знову заарештований, рішенням суду[3] визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений разом з Григорієм Приходьком у січні 1981 до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання. Покарання відбував у Чистопольській в'язниці (тепер Татарстан, РФ). За дев'ять днів до закінчення тюремного терміну 3 квітня 1985 р. втретє заарештований і засуджений Чистопольським міськсудом до трьох років таборів за сфабрикованим звинуваченням у «хуліганстві».[4] У жовтні 1985 переведений на дільницю особливо суворого режиму Кучинського концтабору ВС-389/36-1 Пермської області. Неодноразово його карали ШІЗО (штрафний ізолятор) за відмову від роботи та інші «порушення режиму». У 1987 р. переведений на 1 рік до одиночної камери, позбавлений права на передачі.[4] Звільнений з ув'язнення у серпні 1988. Політична діяльністьПісля повернення в Дніпро працював в Українській Гельсінській спілці, був одним із засновників обласних організацій Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного руху України, «Меморіалу». Очолював обласну організацію Української республіканської партії. 3 1989 редагував і видавав журнал «Пороги». Активно підтримував відродження Української Автокефальної православної церкви. 20 травня 1991 був жорстоко побитий агентами КДБ під час пікетування з вимогами незалежності України в Дніпрі, що призвело до різкого погіршення здоров'я. 22 червня 1992 Сокульський помер. Похований у місті Дніпро[5]. Творча діяльність і літературна спадщинаУ 1960-х роках публікував вірші в альманасі «Вітрила», журналі «Прапор» та переклади з білоруської у журналі «Вітчизна». У 1971 видавництво «Молодь» планувало видати збірку поезій Сокульського, але її зняли з виробництва у зв'язку з арештом автора. Пізніше твори Сокульського публікувалися лише за кордоном. В Україні перша збірка поезій «Владар каменю» вийшла друком лише після смерті поета — у 1993 в Києві.[6]. У липні 1995 Сокульського посмертно прийняли у Спілку письменників України. У 2000 були видані листи Івана Сокульського до дочки із тюрми[7][8]. Державні нагороди
Вшанування пам'яті
Примітки
ТвориВідео
Бібліографія
Джерела та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia