|
Кіор Валерій Іванович
Валерій Іванович Кіор (8 жовтня 1951, смт Старий Крим, нині Маріупольська міська громада, Донецька обл. — 6 липня 2023, там само[1]) — поет, літературознавець, перекладач, громадський діяч урумського походження. Член Національної спілки письменників України (1992). Лауреат Премії імені Максима Рильського (2020)[2]. Засновник сучасної урумської літератури. ЖиттєписВалерій Іванович Кіор народився 8 жовтня 1951 року в селищі Старий Крим, що поблизу Маріуполя, у родині робітника. Закінчив філологічний факультет (1978) та аспірантуру Донецького національного університету за спеціальністю «Російська мова та література» (1984). Працював на заводах імені Ілліча та «Важмаш» (Маріуполь). Від 1979 року — викладач у Приазовському державному технічному університеті. У 1984—1990 роках був завідувачем кафедри російської літератури — єдиним греком в СРСР на такій посаді. 2007—2009 рр. — завідувач кафедри російської мови як іноземної. Активно займався громадською роботою: був членом ради та заступником голови Маріупольського товариства греків. Брав участь в роботі Старокримського селищного товариства греків, Заснував у своєму рідному селищі факультатив урумської мови[3]. Помер 6 липня 2023 року в окупованому селищі Старий Крим біля Маріуполя. ТворчістьВалерій Кіор почав писати вірші ще в шкільні роки. Дебютував як поет 1974 року в газеті «Ждановский машиностроитель». Був членом літературного об'єднання «Азов'є» при редакції газети «Приазовский рабочий». Засновник сучасної урумської літератури — першим серед греків Приазов'я почав писати урумською мовою. Писав також російською та українською мовами. Автор збірок віршів «Хасевет йазмахлары» («Сумні листи»,1990), «Потерять и найти» («Втратити і знайти»,1997), «Плач плачей, или Книга невыплаканных слёз» («Плач плачів, або книга невиплаканих сліз», 2001), «Мартиролог любви и скорби» («Мартиролог любові і скорботи», 2016), «Одиночная камера»[4]. Літературні статті і рецензії друкувалися в газеті «Літературна Україна», журналах «Донбас», «Литературное обозрение», «Нева», в збірнику наукових праць «Витоки» видана наукова монографія «Все — в поняттях людини». Протягом багатьох років Валерій Кіор вів передачу «Ана сёзю» («Рідне слово») на міському радіо Маріуполя. Працював головним редактором на телебаченні «Гюнеш» селища Старий Крим — першому грецькому телеканалі в Україні[5]. У співавторстві з М. Чапні переклав з новогрецької на російську мову книгу віршів грецького дипломата і поета Ніколаоса Мациса «Азофики-Азовье». Один із співавторів видання «Українсько-румейсько-урумський словник-розмовник». Валерій Кіор переклав перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1840 року грецькою (урумською) мовою[6]. Донецька обласна організація Національної спілки письменників та Федерація грецьких товариств України висунули це видання на здобуття Премії імені Максима Рильського 2020 року. Валерій Кіор отримав цю високу відзнаку в номінації «За переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу». Окремі твори поета перекладено українською, грузинською, узбецькою, турецькою мовами. На низку його віршів написано музику. Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
