Козак-характерник

Картина Козак-бандурист (Козак Мамай) невідомого автора (XIX ст.). Національний художній музей України

Коза́к-характе́рник — запорозький козак, якому приписувалося володіння магічними силами. Образ козака-характерника почав формуватися в часи існування Запорозької Січі, коли магічні здібності приписувалися козацьким ватажкам їхніми підлеглими. Пізніше характерники отримали відображення в українському фольклорі та народних віруваннях як невразливі воїни, здатні перетворюватися на тварин, зачакловувати зброю і т. ін. Саме слово «характерник» первісно мало негативне значення, позначало чаклуна, віровідступника. Проте в міру зростання інтересу до козаків як захисників України, «характерник» наповнилося позитивним змістом. Характерниками після зруйнування Січі широко вважалися деякі історичні особи, такі, як Іван Сірко. Сучасні популярні уявлення описують характерників як різновид особливо навченого козацького війська.

Етимологія

Записи про замовляння козаками зброї та чаклування задля захисту відомі з XVI ст., проте слово «характерник» тоді ще не вживалося. Ранні відомості про характерників походить із польських джерел, починаючи з XVII  ст. При цьому характерниками називаються різні люди, незалежно від їхнього місця проживання чи підданства (але в тому числі й козаки). «Характерник» було загальною назвою для людини, що займається чаклунством. Тому ставлення до них було однозначно негативним[1].

Назва «характерник» утворена від слова «характер» у значенні зачаклованої мітки[2]. «Характер» походить із грецької та первісно означало «викарбувана мітка»[3]. Перша згадка такої мітки належить до 1614 року в книзі «Młot na czarownice», польському перекладі «Молота відьом». В одному з фрагментів йдеться про жовнірів (солдатів), які мали на собі «характери»[2]. У словнику Богуслава Лінде (1807—1814) слово «характер» трактується як «чародійський знак», а «характерником» названо особу, що носить такі знаки[4].

Книга «Усне оповідання колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії і повіту, села Михайлівського, Микити Леонтійовича Коржа»[5] 1842 року, наводить переказ козака Макити Коржа, який називав характерниками ватажків розбійницьких ватаг, утворених козаками-втікачами[6]. Тут можливий зв'язок зі злочинами Мацапури — серійного вбивці XVIII століття на Ніжинщині, та в цілому з зацікавленістю російської імперської влади в дискредитації козацької автономії, зображенні козаків розбійниками, бандитами й корупціонерами[1]. Інші назви козаків, які описувалися надзвичайно хитрими чи спритними проти імперської влади — «химордник», «каверзник»[7].

Однак, у XIX ст. слово «характерник» уже позбувається негативного наповнення і козаки-характерники ототожнюються з народними героями[1]. Наприкінці XIX ст. було зібрано обширний фольклорний матеріал, де характерники (як і козаки взагалі) постають людьми надзвичайної сили та розуму, володіють надприродними здібностями[8]. Остаточно позитивний образ характерників закріпився в 1990-і роки на тлі популярності теми козаків. Характерник став розумітися як козак-чаклун, який послуговується магічними силами для боротьби з ворогами свого народу[1].

Походження образу

Козаки на картині Віктора Семерньова, 2001 рік

В образі характерника переплелися риси богатирського епосу, культу предків та демонології[9]. Імовірно, що козаки самі підтримували уявлення про власні надлюдські спроможності задля залякування своїх ворогів[8].

У середині XVIII ст. у середовищі січовиків ще існував виражений богатирський епос, однак давні ознаки богатирів переносилися на живих, реальних людей, яких особливо шанували і міфологізували самі запорожці. В цей час формувалися уявлення про незвичайну силу, мужність і непереможність видатних запорожців, їхнє безсмертя чи здатність допомагати живим козакам після смерті[9].

Культ ватажка-курінного або кошового отамана, загалом старого (старшого) козака, існував як продовження культу предків. Так, курінному відводилося почесне місце під іконами, весь курінь сідав обідати лише тоді, коли курінний сідав за стіл, після закінчення трапези всі козаки йому вклонялися[9].

Здатність характерників до перетворення на звірів (зокрема вовка) дозволяє проводити паралелі з культом вовка як тотемного предка. А саме тут вірогідний зв'язок з племенем неврів, яке населяло Полісся та згадане Геродотом. За переказами, зібраними Геродотом, ці люди могли раз на рік перетворюватися на вовків (можливо, тут відображено обряд, під час якого неври одягали вовчі шкури). На думку Бориса Рибакова, звідси походять билини про богатирів, народжених собакою: Сучича, Сученка. Здатність до перевертництва приписувалася також богатирям Вользі, Волху Всеславичу, — що відображають вірування про магічні здібності князів. Сліди культу вовка як тотема-пращура зафіксовані на Поліссі ще в XX ст. у замовляннях, призначених захиститися від вовків, коли треба сказати «І я, як вовк». З цього випливає, що перевертництво козацьких лідерів — це риса, котра є продовженням вірувань, які побутували на території Київської Русі та зросли на основі традицій чоловічих військових товариств[10].

Якщо образ характерників почав формуватися в середовищі самих козаків, отримуючи фантастичні риси, то в ХІХ ст. йому особливо стають властиві перебільшення. Надзвичайні здібності стали приписуватися не лише окремим видатним козакам, а й козацтву взагалі[9].

У народних переказах характерництво приписувалося Тарасові Шевченку: він може змінювати свій вигляд, поставати то молодим, то старим, спритно перевдягатися[11].

Значний внесок у популяризацію образу характерників зробили вільні трактування історичних записів, де вказується на чаклування козаків, однак назва «характерник» не вживалася[8]. У сучасній культурі характерникам відводиться місце особливої касти, еліти козацького війська[12]. З'явилися твердження про особливі техніки навчання характерників[13]. Разом з іншими псевдоязичницькими елементами характерники стали складовою українського кічу[14].

Образ і заняття

Імовірно, що від самих козаків походять розповіді про їхню невразливість до зброї, здатність відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по воді, переправлятися через воду на повстині чи рогожі, брати голіруч розпечені ядра, бачити на кілька верст, жити на дні річки, плавати під водою у відрі сотні й тисячі верст, звільнятися з зав'язаних і навіть зашитих мішків, перетворюватися на кота, перетворювати інших людей на тварин і рослини. Такі розповіді наводив зокрема Дмитро Яворницький і навів раціональне пояснення здібностей характерників як своєрідної пропаганди проти ворогів[15].

Ранні польські джерела, де вперше згадуються характерники, описують таких людей поряд з чаклунами та відьмами, засуджують їх, приписуючи зв'язки з дияволом. Стверджувалося, що характерники укладають з дияволом угоду, завдяки чому людина отримувала «характер» — особливу мітку на тілі, невразливість до зброї та нечутливість до болю[1]. «Młot na czarownice» згадує, що аби магічний ритуал характерників спрацював, потрібно було здійснити наругу над образом Христа та розп'яттям з зображенням Христових мук[2].

У народних повір'ях, зібраних в XIX ст., характерники мають різноманітні чаклунські здібності[1], серед здібностей яких — вміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, ставати невидимим, насилати оману, що спричиняло панічну втечу ворогів з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися в інших краях, знаходили скарби, виходили сухими з води[16]. Михайло Драгоманов записав перекази про здатність козаків безпечно спрямовувати кулі «як бджіл» собі за пазуху[17].

За легендою, характерників «ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму»[18]. Також вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце — тому вони нерідко першими йшли в бій[1].

Як розповідають легенди, декотрим характерникам після смерті забивали в груди кілок, щоб вони не вставали[18]. Однак найпоширенішим похованням характерників було поховання лицем донизу. Цей звичай зберігся ще зі скіфських часів. Як стверджує історик Світлана Бессонова, таким чином хоронили «небезпечних людей-чаклунів, тобто осіб, чиє посмертне відродження було небажаним. Для того їх обертали обличчям вниз, щоб сонце не торкнулось їх своїм животворним промінням»[18].

Джерела відомостей про характерників

Основу відомостей про характерників складають польські історичні записи та записи українського фольклору. Якщо перші створювалися в часи існування козацтва, то другі являють собою значно пізніші перекази. При цьому слід розрізняти ті джерела, де вказується слово «характерник» і ті, де воно відсутнє, але є згадки козацького чаклування[1].

Так, у книзі польського історика, публіциста й геральдиста Бартоша Папроцького, згадується випадок, коли козак вистрілив у союзного татарина, проте постріл не завдав жодної шкоди: «Той козак вмів кожний самопал замовляти, щоби ні йому зашкодити не міг, ані тому війську, в якому був»[19].

У «Młota na czarownice» (1614) згадуються солдати-віровідступники, що мали «характери» — зачакловані картки, що нібито захищали від куль[2]. В книзі «Chronografia albo dziejopis Żywiecki» (1688) описується захоплення розбійника, що не відчував болю, поки у нього не знайшли на спині над лівою лопаткою «характер» з магічними символами, що було потрактовано як ознака угоди з дияволом[20].

Польський економіст і поет Якуб Казімеж Гаур у «Skład abo Skarbiec Znakomitych Sekretow Oekonomiey Ziemianskiey» (1689) згадує «відьом, чорнокнижників і характерників, надзвичайних людей, які дивовижні речі роблять, про що багато можна почути серед людей і в судах»[21].

Про застосування чаклунів козацькими воєначальниками під час оборони Говтви від коронного війська у квітні 1638 року, стверджував капелан Шимон Окольський, хоча він нічого не писав про ефективність таких дій: «Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідкували звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітря і вогонь»[22]. В іншому місці він згадує командира козацького полку Шекеравого (Сокирняного): «він був старий козак, господар моря і бунтів, знав багато зрад і чародійства, з повітрям, з рушницею; але хто йде на загибель, тому й ворожка не допоможе»[23]. Показово, що Пантелеймон Куліш, цитуючи ці слова в 1864 році, дописав, що козак був «пластун і разом характерник»[24].

У 1749 році до Київської консисторії надійшла промеморія (офіційний лист) від козака Федора Рудковського про 20-тирічного військового канцеляриста Івана Роботу, в якого знайшли «картію», підписану кров'ю канцеляриста для укладення угоди з демонами[25] щодо збільшення платні. Івана Роботу допитали в Глухові, а потім відправили в консисторію, що постановила заслати канцеляриста на рік у монастир для каяття[26].

«Історія Русів» наводить випадок, коли наказний гетьман Золотаренко був застрелений органістом, підмовленим ксьондзами. Ці ксьондзи дали вбивці срібну освячену кулю «скріплену особливими закляттями». Огляд кулі показав, що «в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами»[27].

«Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, села Михайловского, Никиты Леонтьевича Коржа» (1842), записане архієпископом Гавриїлом, називає характерниками розбійників, які грабували, в тому числі за допомогою чаклунства, православних чумаків, а також вбивали та грабували юдеїв і поляків. Як розповідав Корж, у розбійницьких ватагах «були ватажки чи отамани і по-їхньому називалися ще характерники, тобто такі чарівники, що їх ніяка вогняна зброя, ні куля, ні гармата вмертвити не може»[6].

Щодо наявності в запорожців характерників, Дмитро Яворницький записав слова старого козака в «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888): «Ні, цьому не вірте: це одна балачка; вони жили по-божески, не знали вони ніяких чар; од них і поганого слова не почуєш; „скурвий сину“ — ото у їх найбільша лайка. Жили вони наче ченці, жінок не трогали, а все молились Богу, і молились добре; знали „Отче наш“ і „Вірую“ і більш усього молились, як на війну йшли„[28].

Але найбільшу частку записів про характерників складають народні перекази про козаків як героїв давнини. Пантелеймон Куліш в “Записке о Южной Руси» (1856) наводить «Преданіе о запорожскихъ химородникахъ, или каверзникахъ». У цьому переказі-казці згадуються цариця та карабінери, що вказує на царювання Катерини ІІ, та ув'язнений запорожець, який вмів залізти в мішок, потім з нього щезнути та з'явитися в іншому місці; виконував фокуси з п'ятаком. За це він називався «химородником каверзником»[7].

Одним із найсильніших характерників у народі вважали козака Васюринського. Дмитро Яворницький у своїй народознавчій книзі «История запорожских казаков» (1892) записав переказ, що «то був такий силач, що коли він причащався, то четверо чоловік мусило підтримувати священика, щоб той не впав від одного подмуху богатиря, бо тільки-но він дихне, як від того подиху людина падала з ніг. А коли руйнували Січ, то там був такий силач, що одним подихом міг убити людину»[29]. Він же в «Запорожье в преданіях народа» (1888) наводив народні уявлення про козаків узагалі як людей, що «вміли на двадцяти мовах говорити, вони могли із води сухими виходити, вони вміли і сон насилати, і людей замовляти, і котами перекидатися, і в річки переливатися; вони мали в себе такі дзеркала, через які за тисячу верст бачили, вони були такими майстрами, що бувало тільки доторкнеться який-небудь із них до скрині, то вона так сама собою і відчиниться»[30].

Характерники в мистецтві

Портрет Остафія Дашкевича роботи Яна Матейка, 1874 рік

Література

Дума про Остафія Дашкевича описує чаклунські здібності козаків:

…За мною чорні вставали хмари, А в хмарах були татари; Но кінь мій вихром степи пробігав. За собою хмари зоставляв. За мною кулі в погоню летіли, Но мене брати не хотіли; Бо на чорта є хрест, на кулю є слово, Так я в Козачину вернувся здорово. А теперки в Татарчизні іще погуляю…

Мартин Пашковський у своїй поемі «Корогва Савроматська в Волохах» (1621 р.), присвяченій Хотинській битві 1621 p. писав, що запорожці мають 9 душ.

Микола Гоголь в 1830 році у повісті «Ніч перед Різдвом» описав запорозького козака Пацюка-цілителя — «всі вже взнали, що він знахар… Пацюку варто було лише пошептати декілька слів, і недуга неначе рукою знімалася»[31]. Також Пацюк їв без рук — головний герой повісті коваль Вакула бачив, як Пацюку до рота літали вареники. Існують версії, що Гоголь в цьому герої зобразив козака-характерника[32].

Виходець із козацької родини, український письменник Євген Гребінка в 1843 році в романі «Чайковський», написаному на основі родинних переказів (його мати походила з роду Чайковських), описує характерництво як володіння давніми лицарськими традиціями:

Характерник був чоловік дуже розумний і знав усяку всячину; його й куля не брала, і шабля не рубала; у нього на все був засіб і спосіб, на все добре слово і користь. Характерники знали всі броди, всі плави по Дніпру і по інших річках; характерник із води виводив сухого та із вогню мокрого; у них була лицарська совість і добросердя… [33] Оригінальний текст (рос.) «Характерник бывал человек очень разумный и знал всякую всячину; его и пуля не брала, и сабля не рубила; у него на все было средствие и способ, на все хорошее слово и польза. Характерники знали все броды, все плавы по Днепру и другим речкам; характерник из воды выводил сухого и из огня мокрого, у них была лыцарская совесть и добродушие...».

Пантелеймон Куліш уміння козацьких характерників описав у 1846 році в романі «Чорна рада»:

А що, як справді він характерник? Чував я не раз од старих козаків, що сі бурлаки, сидючи там у комишах да в болотах, обнюхуються з нечистим. Викрадали вони з неволі невольників да й самих туркень, іноді так мудро, що справді мов не своєю силою. Не дурно, мабуть, іде між людьми поголоска про їх характерство… Утікає од татар, розстеле на воді бурку да й попливе, сидя, на другий берег… Да й згадав, як у старого Хмельницького сидів у глибці такий, що ману напускав «Що ви, — каже, — що мене стережете? Як схочу, то лиха встережете мене! Ось зав'яжіть мене в мішок». Зав'язали його да й притягли да трямки, аж він і йде з-за дверей: «А що, вражі діти! Встерегли?» «Що ж, — думає, — як і се такий химородник? Піду скоріш, щоб справді не вкоїв він якого лиха».[34]

У поемі «Хустина» Тарас Шевченко, згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його — «характерник з Січі»[35]. В казці Олелька Островського «Злий характерник Могради» (1910) характерниками названо чаклунів і вказано, що вони бувають злі й добрі[36].

«Джури-характерники» (2009) — дитяча книга Володимира Рутківського з серії «Джури». З-поміж героїв книги — козацьких джур, є малий характерник Телесик зі своєю дитячою ватагою[37]. «Іван Сірко. Великий Характерник» (2011) — дитячий роман Марії Мороз, який описує пригоди Сірка[38].

У 2019 вийшла перша частина трилогії «Літопис Сірого Ордену» Павла Дерев'янка, «Аркан вовків», де характерники є товариством, яке перешкодило укладенню Переяславської угоди, і в результаті Гетьманщина лишилася незалежною державою[39]. У 2020 вийшло продовження — «Тенета війни», а у 2022 трикнижжя було завершено романом «Пісня дібров». У трилогії дар характерництва ототожнюється з прокляттям, а життя козака-чарівника називається «вовча стежка»[40]. Також у 2019 видано книгу Василя Шкляра «Характерник», що є спробою описати козаків-чаклунів з містикою, але без фантастики[41]. Роман Руслана Бєдова «Характерники: спадщина сарматських віщунів» (2021) розповідає про магічний фронт воєн XVII століття та пошуки козаком Петром чарівної булави[42].

До теми характерників звертався також російський письменник Сергій Лисак у романі «Характерник» (2018). Його головний герой, козак Іван, володіє екстрасенсорними здібностями, якими користується для шпигунства в Османській імперії[43].

В книзі Ярослава Яріша «Самійло» одним з головних героїв постає славетний козак Мамай, що вміє замовляти рани та лікувати травами. [44]

Образотворче мистецтво

«Характерник»,
малюнок Василя Корнієнка, 1890-ті

• Український художник Василь Корнієнко у 1890-х роках (точна дата невідома) намалював картину «Характерник», де зобразив запорізького чаклуна таким, яким його уявляли в народі: він кинув на річку килим, сів на нього — пливе та так грає на бандурі, що зачаровує птахів та рослини[45].
• Український художник Олег Синельник створив у 2010 році комікс «Останній характерник», присвячений пригодам українського супергероя, останнього козака-характерника Запорізької Січі Грицька Сраки[46].
• Козаки-характерники є персонажами коміксу «Даогопак» (2012). Головний герой Олесь проходить вишкіл на характерника у січовій академії[47].
• Скульптура Гоголевого характерника Пацюка встановлена на Алеї гоголівських героїв у Миргороді в 2009 році[48].
• У парку «Бурштин» на Івано-Франківщині в 2022 встановлено скульптуру характерника[49].

Музика

• «Характерник» — таку назву має другий альбом одеського гурту «Реанімація», який вийшов у 2008 році. В нього входить однойменна пісня — «Характерник»[50].
• «Останній характерник» — таку назву має пісня запорізького гурту «Крапка» з альбому «Живий» (2011)[51].
• «Мантра» — назва музичної композиції за авторством Фагота (під цим псевдонімом виконавець виступає в гурті «Танок на Майдані Конґо»), на яку в 2017 році було знято кліп. Написана як своєрідна молитва-замовляння характерника[52].

Відеоігри

• У модифікації Ogniem i Mieczem до гри Rome:Total War фракція «Військо Запорозьке Низове» може наймати унікальну бойову одиницю — Характерників. У грі вони представлені як козаки з оселедцями, озброєні двома шаблями та напівголі — в одних лише шароварах. Вони мають збільшений запас здоров'я та властивість «стати берсерком» — битися насмерть[53].

У геральдиці

Емблема Сил спеціальних операцій ЗСУ

Емблемою Сил спеціальних операцій Збройних сил України слугує вовкулака, тобто, людина, здатна перетворюватися на вовка. Згідно з описом нарукавного знаку, це «символізує спадковість бойових традицій від воїнів часів князя Святослава Хороброго і козаків-характерників до сьогодення»[54].

Див. також

• Берсерк
• Ніндзя
• Фолорн гоуп

Примітки

1. Шаменков, Сергій (17.01.2018). Ким були справжні характерники?. Лікбез: Історичний фронт. Процитовано 03.12.2022.
2. Młot Na Czarownice. 1614. с. 171.
3. character | Etymology, origin and meaning of character by etymonline. www.etymonline.com (англ.). Процитовано 4 грудня 2022.
4. Słownik języka polskiego przez M. Samuela Bogumiła Linde. Т. 1. Warszawa. 1807–1814. с. 231—232.
5. «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, села Михайловского, Никиты Леонтьевича Коржа»
6. Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, села Михайловского, Никиты Леонтьевича Коржа». Одеса. 1842. с. 22.
7. Куліш, П. (1856). Записки о Южной Руси. Т. 1. с. 79.
8. Ким були справжні характерники? (продовження) – Лікбез (uk-UK) . Процитовано 3 грудня 2022.
9. Образ козака-характерника у народних легендах та переказах. ethnography.org.ua (укр.). Процитовано 2 грудня 2022.
10. Залізняк, Леонід (1993). Образ воїна-звіра в козацькій міфології / Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина (укр.). Т. III. Академія наук України, Інститут історії України, Дніпропетровський державний університет. с. 3—14. ISBN 978-966-7295-13-4.
11. Легендарний Шевченко: характерник, святий та боєць АТО. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 2 грудня 2022.
12. Гуржій, Олександр Іванович (2008). Сто великих постатей і подій козацької України (укр.). Ariĭ. с. 412. ISBN 978-966-498-009-5.
13. Середюк, Олександр (2006). Лицарі сонця: історичний нарис (укр.). Ініціал. с. 185. ISBN 978-966-7501-25-9.
14. Vernyhor, Polina (10 квітня 2023). Пес Патрон, «Байрактар» та гопак. Чому шароварщина знову запанувала в українській музиці. Заборона (укр.). Процитовано 14 квітня 2023.
15. Яворницький, Дмитро (1990). Історія запорізьких козаків, у трьох томах (укр.). Вид-во "Світ". с. 176.
16. Махун С. «Справний і щасливий вождь». Іван Сірко у полоні багатовекторності // Дзеркало тижня. — 2005. — 14 травня.
17. Драгоманов, Михайло (1876). Малорусския народныя предания и разсказы (укр.). Tip. M.P. Frit͡sa. с. 201.
18. Козаки-характерники: українські ніндзя чи самурії? [Архівовано 18 Лютого 2011 у Wayback Machine.]// Про характерників на сайті: webcommunity.org.ua
19. Paprocki, Bartosz (1858). Herby rycerstwa polskiego. Т. 2. Kraków. с. 163.
20. Komoniecki, Andrzej (ca 1658-1729) ([1701-1800]). Chronographia albo dziejopis Żywiecki, w którym rocznie dzieje spraw przeszłych starodawnych miasta Żywca y pobliskich iego mieysc znayduiąc się [...] z różnych authorów, pism, wiadomości zebrany y wipisany [...] roku pańskiego 1704 przez sławnego Andrzeja Komonieckiego wójta na ten czas żywieckiego [oraz zapiski i akta sądu wołoskiego Związku Żywieckiego do 1774 r.].
21. Haur, Jakub Kazimierz (1689). Skład abo Skarbiec Znakomitych Sekretow Oekonomiey Ziemianskiey. Krakow: Drukarnia Mikołaia Alexandra Schedla. с. 427.
22. Dyaryusz transakcyi wojennej między wojskiem koronnem i zaporoskim w r. 1637: tudzież Kontynuacya dyaryusza wojennego w roku 1683. 1683. с. 95.
23. Dyaryusz transakcyi wojennej między wojskiem koronnem i zaporoskim w r. 1637: tudzież Kontynuacya dyaryusza wojennego w roku 1683. 1683. с. 134—135.
24. Кулиш, П. (1864). Польско-казацкая война 1638 года. Отечественные записки, журнал учено литературный и политический. Т. 156, Ч. 10. с. 347.
25. ЦДІАК України ф.51, оп.3, спр.9500, арк.6
26. Кистяковский, А. Ф. (1882). К истории верования о продаже души черту, КС №7. с. 180—186.
27. Частина 4. Історія Русів. litopys.org.ua. Процитовано 4 грудня 2022.
28. Эварницький, Д. (1995). Запорожье в остатках старины и преданиях народа. с. 269.
29. Характеристика запорізького козака [Архівовано 17 Серпня 2014 у Wayback Machine.]// Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Т. 1. — Львів: Світ, 1990. — С. 174.
30. Эварницкий, Д. (1888). Запорожье в преданіях народа. с. 182—153.
31. Гоголь Н. В. Вечера на хуторе близ Диканьки: повести, изд. пасичником Рудым Паньком. [Архівовано 4 квітня 2011 у Wayback Machine.] — М.: Современник, 1990. — С. 158.
32. (рос.)Арабкина Н. Вечера на хуторе близ Диканьки-2009 [Архівовано 11 Жовтня 2011 у Wayback Machine.]// Мир новостей. — 2009. — 6 января.
33. Чайковський// Гребінка Є. П. Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1980. — С. 115.
34. Куліш П. Чорна рада [Архівовано 2008-06-24 у Wayback Machine.]. — Х.: Фолио, 2006. — 287 с. — ISBN 966-03-3379
35. Шевченко, Тарас (1 січня 2011). Кобзар, Повна ілюстрована збірка (укр.). Family Leisure Club. ISBN 978-966-14-2604-6.
36. Казка про Сонце та його сина: літературна казка (укр.). Літературна агенція "Піраміда". 2008. с. 435—439. ISBN 978-966-441-082-0.
37. Рутківський, Володимир (2009). Джури-характерники (укр.). Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». ISBN 978-966-7047-93-1.
38. Морозенко, Марія (13 лютого 2011). Іван Сірко. Великий характерник (укр.). Видавництво Старого Лева.
39. Рекун, Ксенія (21.05.2022). Що почитати? Павло Дерев’янко "Аркан вовків". Суспільне: Культура. Процитовано 04.12.2022.
40. Павло Дерев’янко - БЕСТІАРІЙ - Видавництво «Дім Химер». chimeraspublisher.com.ua. Процитовано 4 грудня 2022.
41. Шкляр, Василь. Характерник (укр.). Family Leisure Club. ISBN 978-617-12-7256-9.
42. Руслан Бєдов “Характерники: спадщина сарматських віщунів” – Літвир (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
43. Лысак, Сергей (15 травня 2022). Характерник (рос.). Litres. ISBN 978-5-04-146942-9.
44. Яріш, Ярослав (2017). Самійло. Харків: Час майстрів. с. 200. ISBN 9786178253264.
45. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. [Архівовано 5 Березня 2016 у Wayback Machine.] — К.: Веселка, 1992.
46. Чернігівський художник прославить Грицька Сраку - Статті - Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина". siver.com.ua. Процитовано 2 грудня 2022.
47. В Україні створили комікс-блокбастер про козаків. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
48. Гоголівські персонажі, Миргород. UA.IGotoWorld.com. Процитовано 4 грудня 2022.
49. Каразуб, Ірина (2 жовтня 2022). Від "Характерника" до "Музи перемоги". У Бурштинському парку встановили нові дерев'яні скульптури. Суспільне: Культура. Процитовано 2 грудня 2022.
50. Альбом "Характерник". web.archive.org. 21 березня 2009. Архів оригіналу за 21 березня 2009. Процитовано 4 грудня 2022.
51. Крапка - Живий (рос.), процитовано 4 грудня 2022
52. «Сторожова Застава» і Фагот презентують кліп на пісню «МАНТРА». FILM.UA Group (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
53. Ogniem i Mieczem (With Fire And Sword) mod for Rome: Total War. Mod DB (англ.). Процитовано 4 грудня 2022.
54. Затверджено нарукавну емблему командування ССО. Процитовано 4 грудня 2022.

Література

• Кащенко А. Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове [Архівовано 13 Листопада 2011 у Wayback Machine.] / Ред.-упорядн. М. А. Шудря; худож.-іл. В. І. Лопата. — Дніпропетровськ: Січ, 2001. — 494 с. — ISBN 5-7775-0301-2
• Махун С. «Справний і щасливий вождь». Іван Сірко у полоні багатовекторності^[недоступне посилання з липня 2019] // Дзеркало тижня. — 2005. — 14 травня.
• Мицик Ю. Отаман Іван Сірко [Архівовано 3 Листопада 2009 у Wayback Machine.]. — Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. — 44 с.
• Характеристика запорізького козака [Архівовано 17 Серпня 2014 у Wayback Machine.] // Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Т. 1. — Львів: Світ, 1990. — С. 173—180.
• Характерник-Чародій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 1998. — 1000 екз.
• Характерник // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1933. — Т. 3 : С – Я. — С. 1101. — 676 с.

Посилання

Характерник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.