Ковпак Сидір Артемович
Си́дір Арте́мович Ковпа́к (нар. 13 (25) травня 1887, с. Котельва, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — пом. 11 грудня 1967, Київ, Українська РСР, СРСР) — один із керівників українського комуністичного руху опору в роки Другої світової війни, командир Путивльського партизанського загону (пізніше — Сумського партизанського з'єднання, ще пізніше — Першої Української партизанської дивізії), двічі Герой Радянського Союзу (18 травня 1942[1] й 4 січня 1944[2]), генерал-майор. Член ЦК КП(б)У в 1942—1943 та 1949—1967 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань. Член Верховного Суду УРСР. Заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР (1947—1967). БіографіяНародився 13 травня (25 травня за н.ст.) у селі Котельва (нині селище міського типу Полтавської області України) в бідній селянській родині. Сім'я була багатодітна, 6 синів і 4 дочки. Строкову службу проходив у російській імператорській армії, у Саратові в Олександрівському полку. Після служби залишився в Росії, працював вантажником. Учасник Першої світової (службу проходив у 186-му піхотному Асландузському полку) та Громадянської воєн. Під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті, учасник Брусиловського прориву. У квітні 1915 року у складі почесної варти його особисто нагородив Микола II Георгіївським хрестом. Загалом його нагороджено Георгіївськими хрестами III і IV ступенів та медалями «За хоробрість» («георгіївськими» медалями) III і IV ступенів. Доба УНР і мирний часЧлен ВКП(б) з 1919 року. У добу національно-визвольних змагань в Україні воював у Червоній армії, очолював більшовицький диверсійний загін, що боровся з військами гетьмана Павла Скоропадського разом із загонами Пархоменка, потім був бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії на Східному фронті, де роззброював козаків, брав участь у боях з російською Добровольчою армією генералів А. І. Денікіна та Врангеля на півдні України. З липня до листопада 1921 року — військовий комісар м. Великого Токмака, що на Запоріжчині. У 1921—1926 роках — помічник повітового воєнкома, повітовий воєнком, воєнком Павлоградського округу Катеринославської губернії (з 1926 року — Дніпропетровська область України). Одночасно в 1925—1926 роках — голова сільськогосподарської артілі в селі Вербки. З 1926 року — директор Павлоградського військово-кооперативного господарства, у 1930-му став головою сільськогосподарського кооперативу в Путивлі, з 1935 року — завідувачем дорожнього відділу Путивльського райвиконкому, з 1937 року — голова Путивльського міськвиконкому Сумської області Української РСР. У 1930-х Ковпак закінчив спецшколу ОДПУ з підготовки організаторів партизанської і підпільної боротьби. Один з викладачів, полковник Ілля Старинов, основоположник мінно-диверсійної справи в Червоній армії, згадував:
У передвоєнні роки Ковпака мали намір заарештувати як ворога народу. Але, будучи своєчасно попереджений знайомим начальником районного відділу НКВС, зумів сховатися і благополучно дочекався, поки ситуація не поліпшилася для нього. Друга світова війнаОдин з організаторів партизанських загонів в Українській РСР — командир Путивльського загону, а потім — з'єднання партизанських загонів у Сумській області. Також до партизанських загонів був причетний його брат Семен Артемович. Початок Німецько-радянської війни застав Сидора Артемовича в 54-річному віці. На той час він був головою Путивльського міськвиконкому Сумської області. 8 вересня 1941 року Ковпак відправив своїх людей у Спадщанський ліс, а сам залишався, поки не побачив, як німці в'їжджають у місто, і зник у лісі. До кінця місяця загін складався з 42 осіб, озброєних 36 гвинтівками, 5 автоматами, 8 гранатами. А ще загон мав близько тонни вибухівки, добутої з мінних полів. Після перших диверсійних акцій ковпаківців німецька адміністрація вдалася до акції у відповідь — послала угорських солдатів для контроперацій у місцевих селах, які були поблизу партизанських загонів. За добу було винищено 586 селян. 17 жовтня загін Сидора Ковпака злився із загоном Семена Руднєва, який став у новому формуванні комісаром. Саме цей тандем і прославив Путивльський партизанський загін. Багато разів приходили чутки про те, що загони Ковпака знищені, але щоразу вони виявлялися чутками. Багато, надихнувшись подвигами своїх співгромадян, вступали до лав партизанів.
Загін зріс до півтори тисячі осіб і став Сумським партизанським з'єднанням. В арсеналі ковпаківців з'явився навіть трофейний танк (корпус танка знаходиться у Спадщанському лісі, неподалік від Музею партизанської слави в Путивлі). Гітлерівці регулярно направляли в ліс сили для придушення партизанів, проте всякий раз зазнавали поразки, залишаючи партизанам трофеї — зброю, амуніцію, одяг, продовольство.
Так тривало близько року. У своєму щоденнику Руднєв місцями негативно відгукується про Ковпака, називає його «тупим і хитрим», згадує про коханку, яку Ковпак мав у партизанському з’єднанні.[3] У 1941—1942 роках ковпаківці здійснили рейди в тилу ворога по Сумській, Курській, Орловській і Брянській областях. Наприкінці весни 1942 року партизанському з'єднанню вдалося на короткий термін захопити Путивль, а за літо пройти з успішними боями 6047 км, знищити 12 ешелонів, 25 одиниць бронетехніки і близько 5000 солдатів і офіцерів вермахту. Особливу увагу приділяли підривам залізниць — труднощі з постачанням продовольства, зброї, техніки, припасів ставили німецькі війська у скрутне становище. 9 квітня 1943 року С. А. Ковпаку було надано військове звання генерал-майор. 3 лютого 1944 року Сумське партизанське з'єднання було перейменоване на 1-шу Українську партизанську дивізію імені двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака під командуванням Петра Вершигори.[4] 15 серпня 1944 року дивізію підпорядковано НКВС УРСР для боротьби з підпільниками ОУН та загонами Української повстанської армії.[4] У листопаді 1944 року наказом Українського штабу партизанського руху дивізію розформовано.[4] Після Другої світової війниПо завершенні війни жив на державній дачі під Києвом, поруч із поетом Павлом Тичиною. З 1944 року — член Верховного Суду УРСР. У 1947—1967 роках — заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР. У квітні — грудні 1967 р. — член Президії Верховної Ради УРСР. Помер 11 грудня 1967 року в Києві, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; надгробок — граніт, скульптор Флоріан Коцюбинський, архітектор Георгій Урусов; встановлений у 1968 році)[5]. Нагороди і відзнаки
Вшанування пам'ятіУ 1973—1976 роках про Ковпака було знято художній фільм «Дума про Ковпака». За біографією Сидора Ковпака у 2012 році знято документальний фільм «Партизанський генерал». «Ковпак повинен залишитися в мистецтві й історії України… Кажуть, старий — великий оригінал, тонка, мудра людина, справжній син народу» — Олександр Довженко[6].
Бібліографія
Примітки
Посилання
Література та джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_BAR.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
