|
Білевич Олена Йосифівна
Біле́вич Оле́на Йо́сифівна (*30 жовтня 1924, Чернігів, УСРР — †2 травня 1943, с. Асаревичі, Брагінський район, Поліська область, БРСР) — учасниця партизанського руху в Україні часу Німецько-радянської війни. Офіційний життєписНародилася 30 жовтня 1924 року в Чернігові. У 1939–1941 рр. навчалася в середній загальноосвітній школі № 10 (тепер — колегіум № 11). Очолювала шкільну комсомольську організацію. З початком окупації Чернігова військами вермахту під час Німецько-радянської війни створила підпільну групу «Юні патріоти» (нараховувала 21 людину, у тому числі 9 однокласників О. Білевич). Під керівництвом О. Білевич у 1941–1943 рр. піонери і комсомольці розклеювали антинацистські листівки, переховували радянських воїнів, переправляли їх до партизан, збирали розвідувальні дані. Завдяки володінню німецькою мовою О. Білевич вдалося налагодити контакт з представником німецької окупаційної адміністрації — лейтенантом Хельмутом Байхофером. Крім того, вдалось знайти підхід до перекладача місцевого гестапо Віктора Філіпчука, та співробітника газети «Українське Полісся» Антона Кулиби. «Юним патріотам», імовірно, вдалося встановити зв'язок з диверсійною групою К. С. Гнідаша, а, здогадно, у січні 1943 року, через загрозу арештів, про які, нібито, завчасно попередив Хельмут Байхофер, група О. Білевич відійшла в ліси, де влилася до новоствореного партизанського загону ім. М. М. Коцюбинського під командуванням М. М. Таранущенка. За згадкою М. М. Таранущенка, 27 квітня 1943 року О. Білевич брала участь у знищенні загону військ СС в с. Кувечичі Чернігівського району (у відповідь німецькими частинами в селі 28 квітня було проведено каральну акцію — спалено 270 дворів та страчено 160 осіб місцевого населення). Під час розвідки біля білоруського с. Іолча розвідувальна група, у складі О. Білевич та білоруса Михайла Симоненка, була схоплена, відправлена до с. Асаревичі і там знищена 2 травня 1943 року. Міфи та невідповідності у життєписіЖиттепис О. Білевич було викладено кількома авторами, кожен з яких, спираючись на попереднього, одночасно вносив власні версії, що, зрештою, враховуючи мінімальну кількість документальних свідчень про діяльність партизанки, призвело до появи великої кількості невідповідностей та відвертих пропагандистських міфів[1]. Так, існує три найбільш цитовані версії діяльності підпільниці під час Німецько-радянської війни: Версія В. Морозова Була викладена в статті «Чернігівська Зоя» у 1959 році. З урахуванням офіційного викладу, автор також приводить наступне:
Версія В. Манойленка Була викладена у низці статей 1983–1984 рр. і, згодом, в книзі «Олена Білевич: документальна повість» (1991). З урахуванням офіційного викладу, автор також приводить наступне:
Версія Г. Кузнєцова Була викладена у статті «Подвиг комсорга» в 1986 році та повторена з деякими додатками у статті від 2008 року в газеті «Серп і молот». З урахуванням офіційного викладу, автор також приводить наступне:
Крім вказаних невідповідностей, невідомо також про обставини смерті та точне місце поховання: вважається, що О. Білевич та М. Симоненко були привезені до німецької комендатури в с. Асаревичі, допитані, а згодом — вбиті біля жандармерії й поховані у колгоспному саду. У 1986 році в шкільному саду були випадково виявлені останки двох людей, впізнані на підставі антропологічної експертизи (без поглибленої судово-медичної) як тіла підпільників — Білевич та Симоненка — і урочисто перепоховані в с. Асаревичі 9 травня 1987 року. Однак, ряд документів ставить цю версію під сумнів: М. М. Таранущенко у звіті не згадує факт і обставини смерті О. Білевич:
З довідки Національного архіву Республіки Білорусь:
З довідки Зонального державного архіву в Мозирі:
Сумнівність присвоєння звання Героя Радянського СоюзуВперше ім'я О. Білевич у контексті присвоєння звання Героя Радянського Союзу з'явилось в публікації Г. Кузнєцова «Зірка першої величини» у газеті «Чернігівські відомості» за 28 жовтня 1994 року. У статті стверджувалось, що Чернігівський обком ЛКСМУ звернувся в 1966 році до Президії Верховної Ради СРСР з клопотанням про присвоєння О. Білевич звання Героя Радянського Союзу. Однак подання нібито було написане не аргументовано, тож було повернуте до Чернігова й більше ніде не фігурувало. Проте, як свідчать матеріали Держархіву Чернігівської області, у протоколах бюро обкому ЛКСМУ за 1966 рік жодних згадок про клопотання до Президії Верховної Ради СРСР, як і відповіді від цього органу, не виявлено[2]. У 1997 році Сажі Умалатовою родичам О. Білевич було вручено «Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу» і відповідні відзнаки. Документ було передано до Музею правоохоронних органів у Чернігові. Однак, вказаний факт жодним чином не може бути трактованим, як присвоєння звання Героя Радянського Союзу, оскільки документ та нагорода вручені від імені незареєстрованої так званої «Постійної президії з'їзду народних депутатів СРСР», самопроголошеною головою якої була Сажі Умалатова, і не мають стосунку до справжніх рішень Президії Верховної Ради СРСР та нагородної системи колишнього СРСР. Сама Сажі Умалатова 2002 року була попереджена Міністерством юстиції Російської Федерації, що в разі продовження нею самовільної протизаконної видачі нагород й почесних звань колишніх СРСР та РРФСР, а також РФ, вона буде притягнута до кримінальної відповідальності[2][3]. Пам'ять
Посилання
Див. також
Джерела
|
|||||||||||||||||||
