Кавалерідзе Іван Петрович Кавалерідзе Іван Петрович Народився 1 (13) квітня 1887 [ 2] Новопетрівка Роменський район Україна Помер 3 грудня 1978 (1978-12-03 ) [ 1] (91 рік) Київ Українська РСР СРСР Поховання Байкове кладовище Країна Російська імперія Українська Держава СРСР Діяльність скульптор актор кінорежисер режисер сценарист драматург кіносценарист Галузь кінорежисура d [ 3] кіносценаристика d [ 3] скульптура [ 3] драма [ 3] Alma mater Гімназія Готліба Валькера Київське художнє училище 1909 Петербурзька академія мистецтв 1910 Вчителі Балавенський Федір Петрович Гінцбург Ілля Якович Аронсон Наум Львович d Оґюст Роден Знання мов українська [ 3] Заклад Одеська кіностудія Кіностудія ім. О. Довженка АА УРСР Членство Спілка радянських художників України Національна спілка кінематографістів України Magnum opus Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ) У шлюбі з Кавалерідзе Надія Пилипівна Нагороди IMDb ID 0442519
Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (13 квітня 1887 , Ладанський — 3 грудня 1978 , Київ ) — український радянський скульптор , кінорежисер , драматург , сценарист , художник кіно; член Спілки радянських художників України з 1944 року та Спілки кінематографістів Української РСР з 1958 року. Народний артист Української РСР з 1969 року; почесний громадянин Сум [ 4] Чоловік актриси Надії Капельгородської [ 5]
Народився 1 [13] квітня 1887 (18870413 ) хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району , Сумської області , Україна ) в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та солдата Петра Кавалерідзе — сина Васо Кавалерідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині XIX століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни . Охрещений 2 квітня (за старим стилем) 1887 року в Покровській церкві села Перекопівки Роменського повіту Полтавської губернії . Дитинство провів в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області ). 1899 року закінчив початкову земську школу .
У дитинстві захоплювався ліпленям з глини фігурок людей та тварин , що привернуло увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі . Він забрав хлопчика до Києва , де Іван навчався у приватній гімназії Готліба Валькера . Протягом 1907—1909 років навчався у Київському художньому училищі , де наставником у нього був скульптор Федір Балавенський . Дипломна робота — скульптурні композиції «Творчість» і «Скорбота». У 1909—1910 роках продовжив навчання у Петербурзькій академії мистецтв у Іллі Гінцбурга ; у 1910—1911 роках удосконалював художню майстерність у Наума Аронсона й Огюста Родена у Парижі , після чого повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам'ятника княгині Ользі .
Від 1911 року — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда . Працював разом з режисерами Яковом Протазановим та Володимиром Гардіним . У лютому 1915 року мобілізований до Російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці , а в квітні 1915 року його перевели до школи прапорщиків у Петергоф , згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі , що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917 року.
надгробний пам'ятник. Упродовж 1918—1928 років жив у місті Ромнах , де працював у відділі народної освіти та викладав малювання у шести школах . Протягом 1925—1930 років обіймав посаду головного режисера Роменського пересувного робітничо-селянського театру ; у 1928—1933 роках — режисера Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління . З 1934 по 1941 рік працював на
Київській кіностудії художніх фільмів .
Протягом німецько-радянської війни керував відділом культури Київської міської управи . По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській , № 17.
З 1944 по 1948 рік працював старшим науковим співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури Української РСР . З 1957 по 1962 рік — знову на Київській кіностудії. Нагороджений орденом Червоної Зірки .
Протягом 1954—1978 років[ a] Києві в будинку № 12 на вулиці Червоноармійській , у двокімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі. Помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50). На могилі встановлений надгробний пам'ятник роботи скульптора Ростислава Синька .
Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, кіномистецтва , драматургії та мистецтвознавства .
«Прометей». На скульптурній творчості позначилися впливи символізму , академізму , конструктивізму , кубізму (середина 1920-х) й соцреалізму , проте переважало почуття монументальної форми і реалістичне трактування . Станкові твори — це преважно портрети і композиції присвячені діячам культури, науки та історичним особам. Серед робіт:
станкова скульптура
статуетки [ b] «Борис Годунов» (1911—1912);
«Іван Грозний» (1911—1912); портрети, композиції «Бюрократ» (1905—1906, портретний шарж );
«Актор Г. Боссе» (1908, гіпс );
«Слов'янка» (1908);
«Федір Шаляпін» (1909, гіпс; Санкт-Петербурзький музей театрального і музичного мистецтва );
«Козак на коні» (1909; 1945);
«Автопортрет» (1911);
«Кінорежисер Яків Протазанов» (1912);
портрети «Микола Гоголь», «Олександр Пушкін», «Модест Мусоргський» і декоративна група «Камо грядепга» для Оперного театру Зиміна у Москві (1914, гіпс);
«Святослав у бою» (1915);
«Ярослав Мудрий з папірусом» (1915);
«Запорожець на коні» (1939);
«Григорій Сковорода» (1944, гіпс; 1970, оргскло);
«Скіф-стрілець» (1945);
«Кобзар з поводирем» (1945);
«Богдан Хмельницький» (1946, гіпс тонований; Національний художній музей України );
«Іван Мічурін» (1949, бронза);
«Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської» (1949);
«Максим Горький» (1950, бронза, Харківський художній музей ; 1951, мармур, Одеський національний художній музей );
«Федір Шаляпін у ролі Дон-Кіхота» (1950, бронза ; Національний художній музей України)[ 10]
«Лев Толстой» (1951, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України );
«Лев Толстой і Максим Горький у Ясній Поляні» (1952);
«Олександр Пушкін і Микола Гоголь» (1952);
«Володимир Ленін і Максим Горький» (1952, бронза; Національний художній музей України)[ 10]
«Федір Шаляпін у ролі Івана Грозного» (1953, бронза);
«Кобзар» (1954, бронза; експонувалася на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка);
«Народний артист СРСР Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного»/«Украдене щастя» (1954; бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України);
«Максим Горький і Федір Шаляпін» (1954, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України);
«Богдан Хмельницький посилає кобзарів на села» (1954);
барельєф «Академік Микола Стражеско» (1956, мармур );«Федір Шаляпін у ролі Олоферна» (1956);
«Ігор Ільїнський у ролі Акима» (1957, оргскло; Національний художній музей України);
«Іван Паторжинський у ролі Карася» (1957);
«Марія Литвиненко-Вольгемуту ролі Одарки» (1957);
«Перекоп» (1957);
«Тарас Шевченко на березі Неви» (1961, тонований гіпс);
«Марко Кропивницький» (1963);
«Тарас Шевченко» (1963, тонований гіпс);
«Шевченко у кріслі» (1963, бронзова мініатюра);
«Шевченко на засланні» (1964, оргскло);
«Летять журавлі» (1967);
«Тарас Шевченко» (1967, мініатюра, тонований гіпс);
«Ярославів камінь» (1969);
«Якби ви знали, паничі» (1974, оргскло); горельєфи
Крім згаданих музеїв, роботи митця зберігаються у Лебединському , Полтавському , Сімферопольському , Сумському , Бердянському художніх музеях, Конотопському і Роменському краєзнавчих музеях, Чорнохинському літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди .
пам'ятники Фігура шахтаря у Харкові. Автор проєту пам'ятника Ярославу Мудрому у Києві (1944—1960 роки; встановлений у 1997 році).
Княгині Ользі
Т. Шевченку в Ромнах
Г. Сковороді у Лохвиці
Т. Шевченку в Полтаві
Т. Шевченку в Сумах
Артему в Святогірську
Автор меморіальних дошок у Києві: Михайлу Врубелю (1962)[ 15] Вадиму Іванову (1963)[ 16] Григорію Сковороді (1964), Юрію Шумському (1965), Миколі Доброхотову (1968), Любові Гаккебуш (1970), Борису Гмирі (1973).
Михайлу Врубелю
Вадиму Іванову
Григорію Сковороді
Юрію Шумському
Миколі Доброхотову
Любові Гаккебуш
Борису Гмирі
У 1950-ті роки створив барельєфи , вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському провулку № 2 в Києві (не збереглися)[ 17]
Брав участь у міжнародних конкурсах на проєкт пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві (1911, 1914). Він подав два проєкти, в яких зобразив поета у стані гіркої задуми: Шевченко, одягнений у простий селянський одяг, сидить на кам'яній брилі, схиливши голову. За обидва проєкти одержав заохочувальні премії, а закладені в них художньо-композиційні рішення використав пізніше у пам'ятнику Шевченкові в Ромнах. Проєкт пам'ятника для могили Тараса Шевченка в Каневі (бронза). Мистецький арсенал . 2013 У 1927 році взяв участь у всеукраїнському конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові на його могилі в Каневі , а у 1933 році (у співавторстві з Сергієм Меркуровим ) — у міжнародному конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові в Харкові та на його могилі. Його проєкти тяжіли до велетенських узагальнено-монументальних форм і втілювали естетику мистецтва радянських часів: згідно із задумом поета зображено таким, що лежав на пагорбі й оглядав Україну. Якщо в першому варіанті погляд Шевченка спрямований вдалечінь, а поза втілювала внутрішню енергію, то в другому він спокійний і замислений, з опущеною вниз головою.
У 1944 році розробляв проєкт пам'ятника «Шевченко на березі Неви» (оргскло) для Ленінграда , представивши поета на повен зріст, — одягнений у довгу шинелю , він іде вперед, назустріч вітру , під поривами якого за спиною розвівається пелерина; голову нахилено вниз, погляд спрямовано додолу, руки схрещено за спиною. 1962 року варіант цього проекту (тонований гіпс, 1961; експонувався на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка) скульптор запропонував для участі у всесоюзному конкурсі проєктів пам'ятника Шевченкові в Москві. Його було відхилено, однак створений ним образ «окриленого поета», сповненого романтичної піднесеності, використали. Пам'ятник встановлено 1964 року у Москві до 150-літнього ювілею від дня народження Шевченка.
Брав участь у республіканських виставках з 1927 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1955 року, зокрема:
в СРСР у Харкові з 1927 року, Києві з 1944 року, Вінниці у 1950 році, Москві у 1951 році, Сталіно у 1952 році, Львові у 1952 році, пересувній у Львові, Ужгороді , Чернівцях і Запоріжжі у 1953 році, Горлівці у 1956 році;
за кордоном у Відні у 1955 і 1965 роках, Мілані у 1955 році, Празі і Братиславі у 1957 році. Персональна виставка відбулася у Києві у 1962 році.
Працюючи у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» оформив кінокартини:
постер до фільму. Як кінорежисер, створив 9 повнометражних фільмів та 1 короткометражний :
1941 року у Карпатах в селі Жабйому розпочав зйомки фільму про Олексу Довбуша «Пісня про Довбуша», які не завершив у зв'язку з початком німецько-радянської війни[ 19]
Автор п'єс «Вотанів меч» (1966), «Перша борозна» (1969; обидві поставлено у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка ), «Перекоп» (1967, Харківський театр української драми ), «Міст через Гниле море», «Сіль»; статей про мистецтво , зокрема «Роздуми про кіномистецтво» («Сабчота хеловнеба». Тбілісі, 1965, № 6); спогадів .
Музей-майстерня Івана Кавалерідзе.
Меморіальна дошка на Великій Васильківській.
Меморіальна дошка на Кіностудії Олександра Довженка.
1987 року започатковано Художньо-меморіальний музей Івана Кавалерідзе у селі Новопетрівцях Сумської області;
1987 року[ 20] вулиці Червоноармійській , № 12, де мешкав митець, встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор Людмила Кулябко‑Корецька [ 21] Василь Гнєздилов );
1989 року відкрито галерею скульптурних робіт Івана Кавалерідзе при Сумському художньому музеї[ e]
1992 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові;
1992 року створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві;
1993 року в Києві відкрито Музей-майстерню митця й виставковий зал «В домі Івана Кавалерідзе»;
2002 року на стіні знімального павільйону Кіностудії імені Олександра Довженка встановлено меморіальну дошку (скульптор Ростислав Синько)[ 23]
2014 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Києві (Подільський район , ЖК Липинка-2);
13 квітня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата — 130 років з дня народження Івана Кавалерідзе[ 24]
Митцю присвячено фільми
«Грані таланту» YouTube (1970, М. Ліничук);«Іван Кавалерідзе. На зламі часу» (1987, телефільм Ростислава Синька);
«Княжий пам'ятник» (1992; Л. Борисова);
«Від Подолу до Золотих Воріт» (1999, відео; Родіон Єфіменко );
«Шлях Івана Кавалерідзе» (1999, Григорій Десятник );
↑ Дати проживання вказані на меморіальній дошці, встановленій на фасаді будинку.
↑ Моделі для ювелірної фабрики Павла Овчиннікова
↑ Пошкоджений у 1919 році; відновлений у 1996 році.
↑ Автор мармурової фігури Андрія Первозваного .
↑ Найбільша збіока скульптурних робіт митця.
↑ а б Bibliothèque nationale de France — 2011. ↑ метрична книга ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних ↑ Почесні громадяни м. Суми. ↑ П. П. Ротач , Л. С. Бойко Капельгородська Надія Пилипівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України , НТШ . — К . : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України , 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4 .↑ а б Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР . Київ, 1958, С. 67.
↑ ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.) ↑ Врубелю М. А. меморіальна дошка // Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького . — К . : Головна редакція Української радянської енциклопедії , 1981. — 736 с., іл., С. 118.
↑ Іванову В. М. меморіальна дошка // Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького . — К . : Головна редакція Української радянської енциклопедії , 1981. — 736 с., іл., С. 224.
↑ Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис . — Нью Йорк : Алмаз, 2016. С. 224. ISBN 978-1-68082-000-3 (рос.) ↑ Вітолін, Олександр (7 червня 2023). Кінопрокляття Довбуша: як страждали режисери . Вікенд . ↑ а б Т. Б. Харламова . Кулябко‑Корецька Людмила Мефодіївна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України , НТШ . — К . : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України , 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8 .↑ 27 червня 1940 року в Києві народилася скульптор Людмила Кулябко-Корецька. / LB.ua. ↑ Юрій Шлапак . Призначений злетіти вище: Івана Кавалерідзе позбавили головного покликання митця. / «Український тиждень» 26 квітня 2012.↑ Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році» . Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 6 лютого 2018 .↑ Л. М. Гутник . Лученко Євген Дмитрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України , НТШ . — К . : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України , 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5 .↑ Журнал «Перець» №7 1977 р. www.perets.org.ua . Процитовано 7 квітня 2021 .
Кавалерідзе Іван // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович . — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя , 1959. — Кн. 2, [т. 3] : Зернове господарство — Кропивницький. — С. 911. — ISBN 5-7707-4049-3 . ;Кавалеридзе, Иван Петрович // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Й. Юткевич . — М . : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 632 (рос.) ;
Кавалерідзе Іван Петрович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан . — 1-ше вид. — К . : Голов. ред. УРЕ АН УРСР , 1967. — Т. 2 : Кабарда — Полюддя. — С. 7. ;Кавалерідзе Іван Петрович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба . — Київ : Мистецтво , 1972. — 563 с.
Кавалерідзе Іван Петрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан . — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії , 1973. — 272 с.
Кавалерідзе Іван Петрович // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк . — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР , Головна редакція Української радянської енциклопедії . — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. .
Кавалеридзе, Иван Петрович // Искусство стран и народов мира. Краткая художествення энциклопедия. — Москва : «Советская энциклопедия» , 1978. — Т. 4 (Руанда и Бурунди — Филиппины). — С. 603. (рос.) ;Кавалерідзе Іван Петрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К . : Головна редакція УРЕ , 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.
Кавалеридзе, Иван Петрович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь / Т. Н. Горина. — Москва : «Искусство», 1983. — Т. 4, книга 1. — С. 582–583. (рос.) ;Кавалеридзе, Иван Петрович // Кино: Энциклопедический словарь / гл. ред. С. Й. Юткевич . — Москва : «Советская энциклопедия» , 1986. — С. 162.(рос.) ;
Кавалерідзе Іван Петрович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський , В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького . — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана , 1992. — С. 281–282 . — ISBN 5-88500-042-5 .
Кавалерідзе Іван Петрович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький , М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана , 1997. — С. 280–281 . — ISBN 5-88500-071-9 .
Жадько В. О. ISBN 966-8567-01-3 .Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України . — К . : Наукова думка , 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 12–13. — ISBN 978-966-00-0692-8 .Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. Літературно-публіцистичне видання. — Київ : «Фенікс», 2008. — С. 178–180. — ISBN 978-966-8567-13-1 .Ханко В. М. Кавалерідзе Іван Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України , НТШ . — К . : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України , 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — 710 с. — ISBN 978-966-02-6092-4 .Нонна Капельгородська , Олександра Синько .Кавалерідзе Іван Петрович // Шевченківська енциклопедія : У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський . — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України , 2013. — С. 216—217.Кавалеридзе Иван Петрович // Харьков: Энциклопедический словарь / (рос.)
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика Словники та енциклопедії Нормативний контроль
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.jpg)
