ЗіУ-7

ЗіУ-7
Виробництво
Проєкт, р	1965
Випускався, рр	1966—1969  СРСР/  РРФСР Завод імені Урицького
Екземпляри	~15
Розміри
Кліренс	200 мм
Максимальна швидкість	70 км/год
Місткість
Повна місткість (8 чоловік/м²)	73
Двигун
Потужність	95 кВт
Робоча напруга	550 Вольт
Бортова напруга	24 Вольт

ЗіУ-7 (рос. ЗиУ-7) — радянський високопідлоговий тролейбус середньої місткості для внутрішньоміських пасажирських перевезень, що вироблявся впродовж 1966—1969 років на колишньому заводі імені Урицького в місті Енгельсі Саратовської області. ЗіУ-7 експлуатувались лише в РРФСР.

Історія

Назвою машини є абревіатура повної назви заводу-виробника (Завод імені Урицького), яка також була його торгівельною маркою до перейменування підприємства.

1965 року на Заводі імені Урицького створений перший тролейбус середньої місткості ЗіУ-7, який був максимально уніфікований з базовим ЗіУ-5. Однак, за компонуванням кузову і габаритними розмірами дводверний тролейбус нагадував МТБ-82Д з оновленим кузовом, оскільки мав замалий передній звис, так як передні двері у нього знаходилася за передньою віссю, а також велику кабіну водія.

Завдяки меншій власній вазі у порівнянні з ЗіУ-5, при такому ж тяговому двигуні ЗіУ-7 мав кращі тягові характеристики. В умовах крутих підйомів та спусків, ця машина показала себе більш надійною у роботі[1]. На цій машині вперше на радянських тролейбусах застосовували гідропідсилювач керма (від навантажувача ЛЗА-4045), який дозволяв водієві краще відчувати дорогу і був ефективніше пневматичного підсилювача. Проте остаточний варіант ЗіУ-7 для серійного виробництва передбачав пневматичний підсилювач керма. 1966 року, на одному з дослідних зразків ЗіУ-7, була випробувана вдосконалена РКСУ, яка стала серійно застосовуватися на тролейбусах ЗіУ-5Г. За рядом причин, головною з яких була мала місткість, яка становила всього 73 пасажири, до масового виробництва тролейбусу не дійшло.

Дана модель вироблялася на заводі впродовж 1966—1969 років. Машини випробовувалися у декількох містах РСФСР, в тому числі і у Москві. Загальна кількість виготовлених тролейбусів ЗіУ-7 невідома, за одними даними їх було близько 10 одиниць, за іншими — близько 15.

Одна з машин ЗіУ-7 надійшла 21 липня 1969 року до міста Кіров (№ 152) і експлуатувався до вересня 1974 року. За зовнішнім виглядом тролейбус мав деяку схожість з автобусом «Ікарус» зразка 1960-х років. Менш місткий у порівнянні з машинами ЗіУ-5, він припав до уваги місцевим тролейбусникам. Списаний 4 вересня 1974 року[2]. Найбільше надійшло тролейбусів ЗіУ-7 до Воронежа (6 одиниць) та Оренбургу (5 одиниць)[3].

Експлуатація

Відомо, що ЗіУ-7 експлуатувалися у наступних містах:

Країна	Місто	Роки експлуатації	Кількість	Бортові номери
СРСР /  РРФСР	Воронеж	1966—1971	6	?
	Кіров	1969—09.1971	1	152
	Москва	1964—1969	1	3002[4]
	Оренбург	1967—1972	1	30
	Ставрополь	1966—1969	1	32
	Чебоксари	02.1966—11.1973	5	41—45

Див. також

• ЗіУ-5

Примітки

1. 1965. Тролейбус ЗіУ-7 [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
2. Історія Кіровського тролейбуса [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
3. Історія Оренбурзького тролейбусу [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
4. За даними сайту «Міський електротранспорт», проте відомо, що ЗіУ-7 — проєкт 1965 року

Посилання

• Постачання ЗіУ-7 на сайті «Міський електротранспорт» [Архівовано 17 червня 2020 у Wayback Machine.] (укр.) (рос.)
• Тролейбус ЗіУ-7 (рос.)
• ЗіУ — найпоширеніший тролейбус світу (рос.)
• Тролейбуси, на яких нам не судилося їздити [Архівовано 6 лютого 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
• Електрична схема ЗіУ-7 з автоматичною системою керування [Архівовано 18 лютого 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
• Електричні гальма ЗіУ-7 [Архівовано 18 лютого 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
• Захист електробладнання ЗіУ-7 [Архівовано 18 лютого 2019 у Wayback Machine.] (рос.)