|
ЗіУ-683
ЗіУ-683, також відомий як ЗіУ-10 — 17-метровий відомий зчленований тролейбус серії «ЗіУ», що випускався на заводі Імені Урицького (нині ЗАО «Тролза») серійно з 1986 по 2002 роки. Широко використовується у Росії, Україні, на Балканах та у більшості країн СНД і навіть поставлявся у Аргентину. Є «довгою» версією ЗіУ-682, іноді обрізався під ЗіУ-682. Його прямий наступник — ЗіУ-6205, на якому застосовувалася більшість його деталей. Протягом виробництва було виготовлено кілька модифікацій, що модернізувалися з кожним роком серійного випуску. МодельСтворення Перші дослідні зчленовані машини ЗіУ-10 (683) почали з'являтися на заводі імені Урицького у 1978 році. Їхнім зразком, проте не прототипом став ще один відомий 24-метровий тролейбус СВАРЗ ТС, що вироблявся у Москві у 1960-х та мав неабияко високу пасажиромісткість до 300 і більше чоловік. На той час експлуатувалися моделі ЗіУ-682 (ЗіУ-9), які і стали основою для зчленованих 683-х моделей. Перший випущений ЗіУ-683 тестувався у Саратові і Енгельсі, де був зібраний, у 1980 році був відправлений для експлуатації у Москву. Загально цей тролейбус не сильно вирізнявся від новіших або серійних випусків, мав реостатно-контакторну систему керування електроустаткуванням, що було дуже громіздким та розганявся до 45 км/год. У 1982 випустили дослідну машину з тиристо-імпульсною системою керування (ТІСК), проте мав проблеми з керуванням, і його віддали назад на завод.  Найперший ЗіУ-10 пропрацював 9 років до 1987. З 1986 року налагодилося серійне виробництво моделей ЗіУ-683 оснащених двигунами «Динамо». З кінця 1980-х, ЗіУ перейшов на випуск модифікації ЗіУ-683БОО з ТІСК, що мали покращений вигляд та потужніше освітлення. Реостатно контактроні тролейбуси ЗіУ-683В01 трималися до 1995 року. З початком 1991 ЗіУ-683 у різних модифікаціях почали експортуватися на Балкани, Польщу, Україну та інші країни СНД, також у Грецію та навіть до Аргентини. Реостатно-контакторні тролейбуси мали ваду у громіздкому обладнанні, що займало ледь не половину даху першої секції та більшу частину другої разом з тролеями та системою керування ними. Нетривала зупинка у виробництві сталася у 1992 році, коли розпався СРСР. У 1993 році почали з'являтися випуски ЗіУ 6205, що мали ряд покращень і модифікацій. У 2002 році Енегельський завод імені Урицького був перейменований у ЗАО «TROLZA»; а випуск моделей з назвами ЗіУ був остаточно згорнутий. Проте найновіша модель ЗіУ-683 під назвою ЗіУ-6205 була залишена: її значно модернізували новими ходовими частинами та тривкішим кузовом, присвоївши їй індекс TROLZA 6205, проте часто ця модель фігурувала як ЗіУ-6205. Модель ЗіУ-682, що стала коротким аналогом зчленованого тролейбуса теж була модернізована і введена у експлуатацію під назвою TROLZA 5264-01. Опис моделіЗовнішній вигляд ЗіУ-683 не сильно змінюється протягом загально виробництва. Його довжина становить 17.4—17.5 метра (без урахування того, що при опущених токоприйомниках вони виходять за габарити сантиметрів на 20), ширина 2.51—2.52 метра відповідно до різновиду, 2.52 у ширину мав ЗіУ-683БОО і висота 3.31 метра (з опущеними тролеями). Зпереду, тролейбус має величезного розміру бампер, що зварний з цинку та сталі, лобові вікна у нього невеликого розміру, склоочисники важільні, можуть зніматися або відключатися за потреби. Фари у тролейбуса одинарні, проте достатьно потужні для їзди уночі, також є невеличкі протитуманні фари поряд з показниками поворотів. Цікавий факт: таку будову передка використовували при побудові вантажного тролейбуса КТГ-1. Дах у тролейбуса округлий, непрямий. При ТІСК майже усе електрообладнання укомплектовується на заднє звено до штанг та токоприймачів, проте у реостатно-контакторній системі керування електрообладнання дуже громіздке і займає до 50 відсотків простору да даху передньої секції; тролеї та їх комплекція розташовані на задній секції. По боках, тролейбус обшитий цинком та зазвичай пофарбований у прості кольори. Підвіска тролейбуса пневмачтино ресорсна (у більшості випадків) або механічна (найперші варіанти). Механічна підвіска була дуже незручною, і тролейбуси з такою підвіскою швидко псувалися та зношувалися за 9—10 років, у той час як з пневморесорсною підвіскою строк кузова значно підвищується і такі тролейбуси здатні пролужити і до 40 років. Задок тролейбуса також має величезний громіздкий бампер, задні фари та 2 габаритні вогні. Пофарбування тролейбусів зазвичай просте, з ясравими однотонними кольорами, зачасту їх фарбували так, як і технічні тролейбуси (форма країв кольорів), проте їм діставалися тусклочервоний, синій, зелений, чорний та білий кольори. Конструкція та побудова салону була звична для радянських тролейбусів — довгастий салон і ширмові двері, що відкривалися електропневмоприводом, проте нині не оснащені протизащемлюваним приводом або системою «повіртяного ключа». Усього дверей 4, вони усі двостворчасті за винятком передніх, досить частою проблемою цього тролейбуса стало заїдання приводів відкриття дверей розсувного типу і як наслідок поламки дверних приводів та великі незручності для пасажирів. У обох секціях по двоє дверей, які пришвидшують вхід та вихід пасажирів з салону. Тролейбус високопідлоговий з двома сходинками, що ведуть до салону. Сидіння м'які, диванного типу, одинарні з лівого боку та подвійні з правого боку; усього цих місць, як для радянського тролейбуса було багато: 44—49 штук. На задній секції більшість крісла подвіні, встановлюють подвійні з лівого боку а одинарні з правого, хоча у першій секції усе навпаки. Це пов'язане з тим, що з правого боку у задній секції розташовуються двері. Підлога прибита або низькоякісною резиною за допомогою шурупів або ж лінолеумом. Гормошка у тролейбуса горфрова, проте зчленувальний вузол дозволяє переходити з секції у секцію і стояти на зчленувальному вузлі. У тролейбусі встановлено велику кількість горизонтальних і вертикальних поручнів, спеціально виділених збірних площадок, як таких немає, проте такими номінальними вважаються площадки біля дверей, у частності біля зчленувальної гормошки. У тролейбусі потужна вентиляція через 4 люки а також кватирки на роздільних бокових вікнах. Велику незручність приносили найперші тролейбуси ЗіУ-683 узимку: у них було дуже холодно. Тоді було встановлено 3 калорифери у салоні по 4 кіловат кожен, що давали достатній обігрів. Кабіна водія відоокремлена від салону, у ній встановлено додатковий калорифер. Загалом керування цього тролейбуса доволі складне, не останню чергу через тяжке для повертання кермо та мінімум показникових приладів. Панель з вимикачами перенесли на праву сторону від водія. Кермо типу «гвинт-гайка», механічне, з гідропідсилювачем. Стеля у тролейбусі висока — 195—220 см залежно від різновиду. Достоїнства тролейбуса ЗіУ-683:
Недоліки тролейбуса ЗіУ-683:
Модифікації
Технічні характеристикиЗагальні дані
Характеристики кузова і габарити
Салон і кабіна водія
Штанги і тролеї
Двигун
Рульове керування
Ходові характеристики
Гальмівні системи
ЗіУ-683 в містах УкраїниУ невеликій кількості ці тролейбуси надходили у ряд міст України. Вони працювали або працюють у таких містах:
Отже, в Україну надійшло загалом 151 тролейбусів цієї моделі, з яких нині на балансі підприємств перебуває 102 тролейбуси. Цікаві факти про тролейбус
Див.такожПосилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
