|
Загорівська вулиця
Заго́рівська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Татарка, Лук'янівка. Пролягає від вулиці Академіка Ромоданова до Половецької вулиці. Прилучаються вулиці Овруцька, Платона Майбороди, Миколи Мурашка, Кмитів Яр та Квітучий провулок. ІсторіяВулиця виникла у другій третині XIX століття як частина магістральної Юрківської вулиці, що перетинала передмістя Лук'янівку. У подальшому частина магістралі відійшла до Плоскої поліцейської дільниці, утворивши зрештою Нижньоюрківську та Юрківську вул., інша частина — до Лук'янівської дільниці, утворивши Багговутівську та Верхньоюрківську вул. Виокремлення й найменування Багговутівської вул. відбулося у 1885 році, коли Міністерство внутрішніх справ цар затвердило постанову Київської міської думи про вшанування заслуг генерала Олександра Багговута перед мешканцями Лук'янівки[1]. Олександр Багговут[ru], генерал від кавалерії, брав участь у придушенні Польського повстання 1830-1831 рр. проти Російської імперії[2], учасник Кримської війни 1853—1856 років. Його рід має норвезьке походження (Baggehufwudt). У 1866 році дружина генерала Єлизавета Багговут придбала садибу («дачу») на початку майбутньої Багговутівської вул. Відтоді подружжя Багговутів опікувалося проблемами Лук'янівки, зокрема, сприяли будівництву та благоустрою парафіяльного Феодорівського храму; генерал Багговут з 1875 року був старостою цієї церкви. Багговутівська вулиця мала також варіанти назв — Богоу́тівська, Боговутівська, Богоу́тська. З середини 1920-х років набула назви вулиця 9 Січня, на знак пам'яті про «криваву неділю» 9 січня 1905 року в Санкт-Петербурзі, коли царські війська розстріляли мирну демонстрацію. У 1944 році вулиця отримала назву Січнева[3], з 1974 року — вулиця Маршала Будьонного[4], на честь радянського військового і державного діяча, Маршала Радянського Союзу Семена Будьонного (1883—1973), який неодноразово бував у Києві (1935—1936, 1941, 1954). Історичну назву Багговутівська вулиця було відновлено 1991 року[5]. Сучасна назва, що походить від назви урочища Загорівщина, поблизу якого вона починається — з 2023 року[6]. Особистості№ 2 — тут викладав у колишній Церковно-вчительській семінарії український композитор Микола Леонтович. № 9 — у флігелі будинку в 1911 році мешкав російський письменник Костянтин Паустовський[7]. № 23 — на цьому місці містилася садиба українського художника Олександра Мурашка, де 1919 року проживала російська письменниця Ольга Форш. Будівлі не збереглися. № 16/18 — вважається колишньою садибою генерала Багговута[8], проте документальних підстав для цього немає. УстановиНа Багговутівській вулиці знаходиться Київська обласна клінічна лікарня № 1 (буд. № 1) — колишня Київська єврейська лікарня, перші цегляні корпуси якої були збудовані у 1885 році. Заснована для бідного єврейського населення, яка була розрахована на 12 ліжок — по 6 ліжок у двох відділеннях. Левову частку коштів виділила єврейська сім'я купців-меценатів Бродських, які в подальшому щорічно виділяли кошти на її утримання[9]. За тією ж адресою розміщені бюро медично-соціальної експертизи, інститут репродуктивної медицини, кардіологічний київський обласний диспансер та обласний центр боротьби та профілактики СНІДу. На цій вулиці знаходиться Головне управління Державної податкової служби міста Києва (буд. № 26). Пам'ятки архітектуриНа розі Багговутівської та Овруцької вулиць знаходився Феодорівський храм, збудований у 1870–1872 роках. Особливістю храму були створені в ньому у 1887–1895 роках точні копії єрусалимської Кувуклії — печери Гробу Господнього під південним приділом[10] та печерного храму, влаштованого священномучеником Климентом Римським в Інкермані, під північним приділом[11]. У 1935 році церкву було розібрано, а на її місці облаштовано сквер. У 2007 році відновлена парафія розпочала богослужіння у тимчасовому храмі-наметі, а у жовтні 2008 року у частині скверу почалися археологічні розкопки, що виявили підмурки історичного храму та значну частину конструкцій підземних святинь. Будинок № 14 зведений близько 1910 року у стилі модерн. Належав полковникові В. А. Бенсону, потім — підполковникові О. Л. Козаровському. Після 1917 року особняк було націоналізовано та перебудовано. З 1927 року в ньому містився клуб заводу «Укркабель» (нині тут розташована приватна клініка пластичної хірургії). Будинок № 16/18 (одноповерховий особняк, збудований у кінці ХІХ ст., його часто ототожнюють із садибою Леонтія Багговута) входить до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва. Перебуває в незадовільному й місцями аварійному стані.[12] Будинок № 32 зведений у 1910—1915 роках у стилі раціонального модерну. Пам'ятники та меморіальні таблиці
На будинку № 10 висіло кілька таблиць, наразі втрачених. Одна з них увічнювала страйк 25 липня 1903 року робітників заводу на знак солідарності зі страйкарями міст Баку та Одеси. Друга — страйк 12 квітня 1912 року проти розстрілу царськими військами робітників золотих копалень на р. Лена 4 квітня 1912 року (гранітну дошку було відкрито у 1947 році, замінено у 1978 році). Також на будинках № 2/12 та № 27 висіли гранітні анотаційні таблиці на честь маршала Будьонного, які були зняті після перейменування вулиці. Зображення
Примітки
Посилання
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
