Форш Ольга Дмитрівна

Форш Ольга Дмитрівна
рос. Ольга Дмитриевна Форш
Ім'я при народженнірос. Ольга Дмитриевна Комарова
Народилася16 (28) травня 1873[4]
Гуніб, Дагестанська область, Російська імперія
Померла17 липня 1961(1961-07-17)[1][2][…] (88 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР[1]
ПохованняКазанське кладовищеd
Країна СРСР
Діяльністьписьменниця, сценаристка
Alma materБестужевські курси
Знання мовросійська[2]
ЧленствоСП СРСР
Жанрісторичний роман
ПартіяКПРС
БатькоDmitry Komarovd
У шлюбі зQ124806722?
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
IMDbID 0286859

Форш Ольга Дмитрівна (дівоче — Комарова; 1873—1961) — російська радянська письменниця. Відома в основному як автор історичних романів, які малюють революційно-демократичну боротьбу в Росії на прикладах видатних особистостей.

Життя і творчість

Донька генерала Д. В. Комарова. Народилася в Гунібі (нині Дагестан), де батько був начальником військового округу. Мати (азербайджанка Шахідінова, двоюрідна сестра Павла Флоренського) померла рано, батько вдруге одружився. Після його смерті в 1881 році мачуха віддала Ольгу в Ольгінську гімназію Ставрополя, а згодом у Московський Миколаївський сирітський інститут. Спочатку Ольгу приваблювала кар'єра художниці, і вона вчилася в художніх майстернях Києва, Одеси і Санкт-Петербурга, в тому числі у Павла Чистякова.

У 1895 році Ольга Комарова стає дружиною Бориса Едуардовича Форша, сина генерал-лейтенанта Е. І. Форша, який керував Корпусом військових топографів. Подружжя Форш часто мешкали в смоленському маєтку Герчиково, яким володіли сестра Бориса і її чоловік О. П. Мещерський.

Ольга Форш стала друкувати свої твори в 1907 році. Перше вдале оповідання «Був генерал» (1908) надруковано в журналі «Російська думка». У ранніх творах: «Лицар з Нюрнберга» (1908), незавершений роман «Богдан Суховський» («Діти землі», 1910) — визначився інтелектуалізм прози Форш, характерні риси її героя: незадоволеність дійсністю і духовні пошуки.

Історії революційної думки і руху в Росії присвячені романи:

  • «Одягнені каменем» (1924—1925) про долю революціонера М. С. Бейдемана;
  • «Гарячий цех» (1926) про революцію 1905-07;
  • «Радищев» (ч. 1 — «Якобінський заквас», 1932; ч. 2 — «Казанська поміщиця», 1935; ч. 3 — «Згубна книга», 1939),
  • «Первістки свободи» (1950-53) про декабристів.

Доля творчої особистості в умовах деспотичного режиму зображена в романах «Сучасники» (1926) про Миколу Гоголя і Олександра Іванова, «Михайлівський замок» (1946) розповідає про три покоління російських зодчих (В. І. Баженов, А. Н. Вороніхін, К. І. Россі).

У художньо-мемуарних творах «Божевільний корабель» (1930) і «Ворон» («Символісти», 1933) письменниця малює життя петроградської художньої інтелігенції двох перших десятиліть XX століття, створює портрети сучасників (Максима Горького, Олександра Блока, Ф. Сологуба та ін.). Ця дилогія про модерністів — плід художньої обробки реальних подій, свідками яких була Форш. Обидві книги піддавалися нападкам з боку пролетарської критики і довгий час не перевидавалися.

З червня 1935 року Ольга Форш проживала в будинку на набережній каналу Грибоєдова, 9. Померла 17 липня 1961 року в Тярльово під Павловськом, похована на Казанському кладовищі Пушкіна.

Примітки

  1. ↑ а б в Форш Ольга Дмитриевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 590–592. — ISBN 5-94848-307-X
  4. ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова

Джерела