|
Бен Джонстон (композитор)
Бенджамін Бервелл Джонстон молодший (англ. Benjamin Burwell Johnston Jr.; 1926—2019) — американський композитор сучасної академічної музики. ЖиттєписДитинство та юністьБенджамін Бервелл Джонстон народився 15 березня 1926 року в Мейконі, штат Джорджія, США, в родині Бенджаміна Бервелла Джонстона-старшого та Джанет Росс Джонстон. Його батько був редактором місцевої газети The Telegraph[en], а мати — вчителькою недільної школи. У п'ятирічному віці Джонстон пішов у школу, а ще за рік почав брати уроки гри на фортепіано. 1935 року Джонстон почав відвідувати баптистську церкву разом із чотирирічною сестрою Джанет та був хрещений. В часи Великої депресії мати Джонстона почала працювати стенографістом, а за маленькими Беном та Джанет та їхньою хворою бабусею доглядала прислуга. В цей час Джонстон познайомився з грамофонними записами Дюка Еллінгтона та Джиммі Лансфорда[en], відвідував виступи бразильської піаністки Гіомар Новаес[en] та опери «Кармен» та «Гензель і Гретель»[4]. 1937 року родина Джонстонів переїхала до Ричмонду, штат Вірджинія, де батько Бена знайшов роботу редактором головного місцевого видання Richmond Times-Dispatch[en]. Джонстон-молодший перейшов до місцевої школи та продовжив навчання як піаніст. Після випадкового відвідування лекції в Весліанському коледжі[en] у передмісті Мейкона, куди Джонстон приїхав на похорон бабусі, він дізнався про зв'язок між творчістю Клода Дебюссі й фізичними дослідженнями Германа фон Гельмгольца, та зацікавився акустикою й теорією музики[4]. Наприкінці 1930-х років тринадцятирічний Бен Джонстон почав писати власні музичні твори. Разом з тим, він був редактором шкільної газети The Jeffersonian та писав вірші. 1943 року Джонстон здобув перші музичні нагороди: його пісня «Homeward» та Фуга в ре-мажорі для фортепіано були визнані переможцями конкурсу, започаткованого журналом Scholastic Magazine[5]. Музична освітаСлужба в армії (1944—1946)1943 року Джонстон вступив до Коледжу Вільяма і Мері, де вивчав французьку мову. 30 січня 1944 року у студентському клубі коледжу відбувся концерт, на якому прозвучали твори Джонстона: пісні та композиції для фортепіано, кларнета й скрипки, а в місцевій газеті Richmond Times Dispatch з'явилося інтерв'ю із сімнадцятирічним музикантом[5]. В розпал Другої світової війни, 1944 року Бен Джонстон пішов служити в армію, приєднавшись до Військово-морських сил США. Спочатку його відправили до тренувального центру в Чикаго, але згодом — до Музичної школи ВМС США в Вашингтоні, де він вивчав теорію музики, оркестрове аранжування, продовжував опановувати фортепіано і тромбон. Бен Джонстон ніс службу на важкому крейсері USS Augusta в складі Атлантичного флоту. Внаслідок психологічного стресу у юнака почалися проблемі зі здоров'ям, і врешті решт його звільнили з військової служби[5]. Одруження та освіта (1946—1950)Повернувшись до Ричмонда, Бен Джонстон став заробляти на життя грою на фортепіано в місцевому Національному театрі[en]. Він продовжував писати, і 1946 року його твір All the King's Horses посів друге місце у національному змаганні композиторів, організованому федерацією музичних клубів. Невдовзі Джонстон опинився в Мейсон-Сіті, штат Айова, де працював із танцювальним колективом, і одружився зі співачкою Дороті Гейнс. Шлюб виявився недовговічним. Після суперечок щодо власного майбутнього — Дороті наполягала на переїзді до Каліфорнії, щоб вести богемний спосіб життя, а Бен відмовлявся через відсутність коштів, — за пів року пара розійшлася. Засмучений Джонстон важко переносив розлучення, захворів на запалення легень, і лише після приїзду батька погодився повернутися до Коледжу Вільяма і Мері[5]. 1947 року Джонстон познайомився з молодим театральним режисером Вілфордом Лічем. Першим результатом їхньої співпраці став мюзикл Carry Me Back, який привернув увагу організації Broadcast Music, Inc., що заробляла ліцензуванням музичних записів. Керівник відділу BMI Карл Гаверлін навіть запросив Джонстона до Нью-Йорку, щоб переконати того писати популярні пісні, проте композитор відмовився, зосередившись на створенні класичної музики. 1949 року Джонстон нарешті закінчив Коледж Вільяма і Мері, здобувши ступінь бакалавра вільних мистецтв[5]. Наступним місцем навчання Бена Джонстона стала Консерваторія Цинциннаті. Лекції з атонального контрапункту надихнули композитора на створення 1949 року його першого твору із використанням серіальної техніки, Етюду-токати для фортепіано. На випускному концерті було зіграно твори Джонстона для фортепіано, духового квінтету, а також музичну адаптацію вірша Едварда Каммінгса «Somewhere I have never travelled». Того ж року Джонстон одружився з Бетті Рут Голл, що вивчала живопис в Ричмондському професійному інституті[en], з якою він познайомився за рік до цього; церемонія відбулася у квітні 1950 року в мировому суді в Лексингтоні, штат Кентуккі[6]. Учнівство у Парча та Мійо (1950—1952)1950 року Бен Джонстон натрапив на книгу Genesis of a Music[en] Гаррі Парча, і був вражений нею настільки, що написав авторові листа із проханням стати його учнем. Парч погодився на пропозицію та запросив Джонстона з дружиною до свого ранчо в Гуалалі[en], штат Каліфорнія. Учнівство Джонстона розпочалося в серпні 1950 року. Вони з Бетті доглядали за ранчо, натомість Джонстон обговорював з Парчем різні музичні теми, допомагав настроювати інструменти. Подружжя брало участь в записі декількох творів Парча: Eleven Intrusions, The Letter та Dark Brother. Також Джонстон разом з Парчем написали музичний супровід для п'єси Вілфорда Ліча The Wooden Bird. Водночас Джонстон вивчав бароко-музику в громадському університеті Берклі[6]. В березні 1951 року Парч був змушений залишити Гуалалу через проблеми зі здоров'ям, а Джонстон переїхав до Окленду. Він навчався в місцевому Міллс-коледжі[en], а його викладачем став французький композитор Даріус Мійо. Попри жорстке ставлення Мійо до багатьох студентів, Джонстон високо цінував його здібності як вчителя. В цей період Джонстон написав адаптацію твору англійського поета Джона Донна «A Nocturnal upon St. Lucy's Day» та Концерт для духових. 1952 року Джонстон закінчив Міллс-колледж, здобувши ступінь магістра образотворчого мистецтва, а його випускною роботою був Концерт для перкусії[6]. Викладацтво та творчістьНеокласичний період (1950-ті)Восени 1951 року Бен Джонстон почав працювати викладачем в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн. Він працював на кафедрах музики та танцю та продовжував наукову діяльність. Влітку 1952 року Джонстон завітав до Нью-Йорку, де разом із композитором Ерлом Брауном[en] взяв участь у записі експериментальної електроакустичної композиції Джона Кейджа Williams Mix, після чого замислювався над подачею заявки на грант Програми Фулбрайта для співпраці з французьким композитором П'єром Шеффером[6]. В середині 1950-х років Джонстон написав музичний супровід для п'єси The Zodiac of Memphis Street, кантату Night, музику для балету St. Joan. Також він вперше відійшов від створення неокласичних творів, написавши пісню Three Chinese Lyrics на вірші поета-модерниста Езри Паунда для сопрано та двох скрипок. 1956 року Джонстон написав камерну оперу Gertrude, or Would She Be Pleased to Receive It?, яку того ж року поставив його давній партнер Вілфорд Ліч, а 1958 року створив Септет для духового квінтету, віолончелі та контрабаса, який вважається вершиною його творчості періоду захоплення неокласицизмом[7]. Влітку 1959 року, під час перебування в художній колонії[en] Яддо[en] в Саратога-Спрінгс, штат Нью-Йорк, Бен Джонстон написав музику до танцю Gambit, постановником якого був Мерс Каннінгем. На відміну від попередніх класичних композицій Джонстона, Gambit був модерністським твором із впливом джазу, який поєднував серійну та тональну музику. Того ж року він написав серійний струнний квартет Nine Variations, також відомий як Струнний квартет № 1[7]. Отримавши грант Гуггенгайма, композитор взяв в університеті річну відпустку, та провів 1959—1960 роки в Нью-Йорку, де співпрацював з Мілтоном Беббіттом та Джоном Кейджем. Джонстон з дружиною також захопилися езотеричними працями філософа Георгія Гурджиєва та Петра Успенського, та відвідували заняття Фонду Гурджиєва. Рік, проведений в Нью-Йорку, виявився не дуже вдалим для Джонстона, бо він залишився незадоволеним співпрацею із Мілтоном Беббітом над створенням мікротональної електронної музики. Разом з тим, він створив декілька фрагментів композицій для перенастроєного фортепіано, а також розпочав роботу над своєю першою статтею з теорії музики[8]. Серіалізм та мікроінтерваліка (1960-ті)Повернувшись з сабатікалу, 1960 року Бен Джонстон отримав постійний контракт викладача в Музичній школі при Університеті Іллінойсу. Того ж року він написав свій перший твір з використанням чистого строю, композицію Five Fragments на вірші Генрі Девіда Торо для альта, гобоя, віолончелі та фагота, та дві джазові композиції для університетського ансамблю — Ivesberg Revisited та Newcastle Troppo. 1961 року Джонстон написав серійну сонату для скрипки та віолончелі, а ще за рік повернувся до чистого строю з адаптацією шекспірівської «Бурі» для меццо-сопрано, скрипки, флейти та гобою, що отримала назву A Sea Dirge. 1963 року було написано твір Knocking Piece, який мав увійти до п'єси Вілфорда Ліча та виконуватися двома музикантами, що використовували б фортепіано як перкусію, відтворюючи пропорційні ритми. Також Джонстон написав Дует для флейти та контрабасу для Бертрама Турецкі[en] та його дружини Ненсі[9]. 1964 року Джонстон закінчив роботу над Сонатою для мікротонового фортепіано, над якою почав працювати ще п'ять років тому в Нью-Йорку. Соната виконувалася на інструменті, настроєному у натуральний стрій (5-limit just intonation). Її прем'єра відбулася в Урбані за рік; виконала сонату Клер Річардс. Також 1964 року Джонстон написав свій Струнний квартет № 2, який призначався Квартету ла Саля[en]. Як і соната, квартет відрізнявся за звучанням від тогочасної музики через намір Джонстона «розширити музичний порядок далі у напрямку джунглів випадковості та складності» та широке використання технік серіалізму[9]. Влітку 1966 року Бен Джонстон подорожував Європою з музикантами Університету Іллінойсу, які серед іншого виконували Knocking Piece. Після цього він взяв річну відпустку. Протягом цього часу композитор написав пісню «Ci-Git Satie» для вокального ансамблю The Swingle Singers, Quintet for Groups для Сент-Луїського симфонічного оркестру[en], та Струнний квартет № 3. 1968 року на замовлення Смітсонівського інституту він записав електроакустичну композицію Museum Piece, а 1969 року — серію з чотирьох експериментальних інструментальних творів Casta *, Recipe for a *, Conference — A Telephone Happening та Knocking Piece II. За рік на лейблі звукозапису Nonesuch Records[en] вийшла грамофонна платівка, що містила HPSCHD[en] Джона Кейджа й Леджарена Гіллера[en], та джонстонівський Струнний квартет № 2 у виконанні The Composers Quartet[en], і музика Джонстона вперше стала доступною широкому загалу слухачів[10]. Окрім викладацтва та композиторства, в цей період Бен Джонстон почав писати наукові статті. В середині шістдесятих в журналі Perspectives of New Music[en] вийшли його перші великі статті з теорії музики «Scalar Order as a Compositional Resource» (1964) та «Proportionality and Expanded Musical Pitch Relations» (1966). Наприкінці шістдесятих він написав декілька статей на ширші теми, що торкалися питань сучасного композиторського мистецтва: «On Context», «How to Cook and Albatross», «Art and Survival». 1970 року в журналі Source вийшла стаття Джонстона «Phase 1-a», в якій він вперше спробував систематизувати своє підходи до мікротонової музики[11]. Доступна музика (1970-ті)На початку сімдесятих Бен Джонстон вирішив припинити роботу над авангардистськими творами, намагаючись зробити свою музику максимально доступною для неспеціалістів. Щобільше, він нещодавно приєднався до католицької церкви, тому вважав, що «кожен твір має бути релігійним наміром». Втіленням оновленої естетики композитора стали твори, призначені для хорового співу: Rose, написаний на вірші доньки Джонстона Сібіл для шкільного хору, та Mass, для SATB-хору, тромбонів, органу, контрабасу та барабанів. Попри бажання бути ближчим до слухача, композиції були складними для виконання: побудовані на чистому строї (7-limit just intonation), вони вимагали від виконавців точного слуху, щоб розрізняти менші, ніж зазвичай, відмінності у висоті звучання[12]. Квінтесенцією композиторського таланту Джонстона та, на думку багатьох, його найкращим та найвідомішим твором став Струнний квартет № 4, варіації на тему християнського гімну «Чудова ласка». 12-хвилинна композиція містила числені модуляції, різні музичні строї (піфагорійський, чистий стрій та розширений чистий стрій), разом з тим вважалася неймовірно красивою та порівнювалася з «голосами ангелів». В цей же період за фінансової підтримки університету Джонстон придбав електронний орган Motorola Scalatron, який дозволяв виконувати мікротональну музику. Також 1974 року Бен Джонстон розпочав багаторічну співпрацю з балтиморським видавництвом Smith Publications, яке стало друкувати ноти його творів[12]. Після смерті Гаррі Парча в вересні 1974 року, Джонстон присвятив йому лекцію в Університеті Каліфорнії, пізніше опубліковану під назвою «The Corporealism of Harry Partch», та композицію In Memory, Harry Partch. Він також отримав гранти від університетів Іллінойсу та Сан-Дієго на збір біографічних матеріалів, присвячених колишньому вчителю. 1977 року Джонстон читав лекції, присвячені Парчу, в Югославії, Німеччині, Шотландії та Англії, а 1978 року взяв участь в проєкті усної історії, досліджуючи життя Парча, врешті решт започаткувавши Архів Гаррі Парча в музичній бібліотеці Університету Іллінойсу[13]. Серед головних музичних творів Джонстона другої половини 1970-х років — Songs of Innocence (адаптація віршів Вільяма Блейка для сопрано та квартету інструментів), Visions and Spells (вокальний твір на тексти індіанського населення), Сюїта для мікротонального фортепіано, Two Sonnets of Shakespeare (для бас-баритона/контртенора та ансамблю), Дует для двох скрипок, Diversion (для 11 інструментів), Sonnets of Desolation (для Swingles Singers), Twelve Partials (для флейти та мікротонального фортепіано). 1979 року на замовлення Конкорд-квартету[en] він написав Струнний квартет № 5, варіацію на тему старовинної аппалачівської пісні «Lonesome Valley», яка використовувала найскладнішу на той момент реалізацію чистого строю (13-limit just intonation); вперше його виконав Тремонт-квартет 1983 року. У 1980 році вийшов Струнний квартет № 6, ще одна робота в чистому строї (11-limit just intonation), заснована на техніках Арнольда Шенберга — прем'єра відбулась того ж 1983 року у виконанні New World Quartet[en], а її запис вийшов на лейблі CRI Recording[en][14]. 1977 року в журналі Perspectives of New Music вийшла розлога аналітична стаття Ренделла Шинна «Ben Johnston's Fourth String Quartet», присвячена четвертому струнному квартету Джонстона. 1978 року в журналі American Society of University Composers. Proceedings вийшла фундаментальна теоретична праця самого Джонстона «Rational Structure in Music», що підбивала підсумки його досліджень 1970-х років та вводила поняття «решіток» (lattice[en]), що використовувалися у розширеному чистому строї[14]. Робота на пенсіїВихід на пенсію (1983)1983 року Бен Джонстон вийшов на пенсію в Університеті Іллінойсу та отримав посаду професора-емерита. Він продовжував викладати, читав лекції в Бонні, Гамбурзі та Парижі, ділився деталями власної теорії, викладеної в статті «Rational Structure in Music», був заїжджим лектором в Північно-Західному Університеті в Еванстоні, штат Іллінойс. 1986 року в видавництві Scarecrow Press вийшла перша монографія, присвячена музиці Джонстона, «The Music of Ben Johnston» Хайді фон Гунден[14]. 1984 року Джонстон написав сьомий струнний квартет, складний твір, заснований на розширеному чистому строї (13-limit tuning), а 1986 року — струнний квартет № 8. 1988 року в вашингтонському Кеннеді-центрі[en] відбувся концерт Кронос-квартету, на якому було зіграли другий, четвертий та, вперше, восьмий струнний квартети Джонстона. Сьомий квартет, написаний на замовлення Конкорд-квартету, так і не було зіграно. Серед інших творів Джонстона вісімдесятих років — Trio (для кларнета, скрипки та віолончелі) та Songs of Loss (адаптація віршів Джона Донна для тенора та струнного оркестру)[14]. Переїзд до Північної Кароліни (1988—2006)1988 року Бен Джонстон з дружиною Бетті переїхав з Іллінойсу, де вони мешкали протягом 36 років, до Рокі-Маунт, штат Північна Кароліна. Він остаточно припинив викладати, та попри відсутність фінансової підтримки від університету, насолоджувався отриманою свободою. Бен Джонстон співав в місцевому хорі, аранжував джазові стандарти для струнних квартетів, увійшов до складу ради директорів Tar River Chorus and Orchestra. Того ж року Бен Джонстон написав Симфонію в ля-мажорі для місцевого симфонічного оркестру та закінчив роботу над Струнним квартетом № 9, який невдовзі виконав Стенфорд-квартет. Обидві роботи були підпорядковані спільній ідеї, яка знайшла відображення в статті Джонстона 1986 року «Extended Just Intonation: A Position Paper»: Композитор розмірковував, якою могла б стати класична європейська музика за умови відсутності рівномірно темперованого строю. Наступного року він написав цикл пісень Calamity Jane to Her Daughter, запис яких вийшов на лейблі CRI Records у виконанні Дори Оренштейн; 1995 року ці пісні були аранжовані для співу під акомпанемент струнного квартету[15]. Серед робіт Джонстона початку дев'яностих років — Chamber Symphony (для малого оркестру), Sextet (для флейти та струнних), Legacy (для сопрано та скрипки, присвячений Вілфорду Лічу), Ma Mie qui Danse (для вокалу та мікротонального фортепіано, на тексти Емілі Дікінсон), Progression (для контрабаса та перкусії), Sleep and Waking (для перкусії). 1995 року він закінчив роботу над десятим струнним квартетом, який виявиться для нього останнім. Також в середині 1990-х Джонстон створив декілька аранжувань творів Гаррі Парча для струнного квартету — Two Studies on Ancient Greek Scales, Barstow та U.S.Highball, — які виконав Кронос-квартет. В другій половині дев'яностих композитор написав твір Invocation для сопрано з маленьким оркестром, а також декілька композицій для квартету саксофонів New Centrury, музичного ансамблю Music Amici та мікротонального гітариста Джона Шнайдера[en]. Останні відомі роботи Джонстона датовано 2000 роком[16]. Останні роки життя (2006—2019)На початку 2000-х четверо музикантів з Мілвокі під керівництвом Еріка Стегніца, що грали в ансамблі Present Music[en], створили Кеплер-квартет, поставивши за мету виконати та записати всі десять струнних квартетів Бена Джонстона. За допомогою одного з учнів Джонстона, гітариста та композитора Андреаса Стефіка[en], були створені точні MIDI-версії кожного з творів, які використовувалися при підготовці до виконання квартетів[17]. Амбітний проєкт тривав понад десять років. 2006 року звукозаписувальна компанія New World Records[en] випустила перший альбом із записом 2, 3, 4 та 9 квартетів. За п'ять років на тому ж лейблі вийшов запис 1, 5 та 10 квартетів Джонстона, також у виконанні Кеплер-квартету. У квітні 2016 року — «після 14 років та понад 1 999 дублів в студії», та за місяць після 90-річного ювілею Джонстона — вийшов останній диск із записом 6, 7 й 8 квартетів та бонус-треком «Quietness». Струнні квартети № 7 та № 8 були виконано вперше[18]. 2006 року Бен Джонстон переїхав до Вісконсину, щоб доглядати за хворою дружиною. Бетті Джонстон померла 2007 року[19]. Останні роки життя Бен Джонстон жив у своєму будинку у Медісоні, штат Вісконсин, під наглядом дочки Сібіл. Він боровся із деменцією і хворобою Паркінсона. Джонстон помер 21 липня 2019 року, йому було 93 роки[20]. Творчий портретКомпозиторМузичний теоретикАвтор статейОсобисте життяРодина
Релігійні вподобанняЗдоров'яСприйняттяПремії та нагородиСписок працьМузичні твориБен Джонстон є автором понад 100 музичних композицій, сценічних творів для опери, театру та балету, симфонічних та камерних робіт, хорової та вокальної музики, творів для фортепіано, експериментальних електроакустичних та невизначених композицій:
ДискографіяДискографія Бена Джонстона містить понад тридцять музичних альбомів, до яких входили його музичні твори, переважно в складі збірок, на грамофонних платівках або компакт-дисках:
СтаттіПримітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
