Ізотов Едуард Костянтинович

Ізотов Едуард Костянтинович
Эдуард Константинович Изотов
Дата народження	11 листопада 1936(1936-11-11)
Місце народження	Суразький район, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР
Дата смерті	8 березня 2003(2003-03-08) (66 років)
Місце смерті	Москва, Росія
Поховання	Хімкінське кладовище^d
Громадянство	СРСР
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1959)
Професія	актор
Кар'єра	1959—1997
Заклад	Державний театр кіноактора
Нагороди
IMDb	ID 0412762

Едуард Костянтинович Ізотов (нар. 11 листопада 1936 — пом. 8 березня 2003) — радянський актор театру і кіно. Заслужений артист Російської Федерації (1999).

Біографія

Едуард Ізотов народився 11 листопада 1936 року в Суразькому районі Вітебської області Білоруської РСР в сім'ї військовослужбовця. Батько — Ізотов Костянтин Йосипович (1905—1968), мати — Ізотова Ганна Йосипівна[1][2].

У 1954 році Едуард Ізотов вступив на акторський факультет ВДІКу, який закінчив у 1959 році (майстерня Володимира Бєлокурова)[3].

Дебютом Едуарда Ізотова в кіно стала зіграна ним головна роль Чаликова у фільмі «У степовій тиші» (1959) режисера Сергія Казакова[2].

Найяскравішою роботою актора, що принесла йому всенародну популярність і любов глядачів, виявилася роль Івана у фільмі «Морозко» (1964) режисера Олександра Роу[2][4][5]..

Ще близько двадцяти років після цієї ролі Едуард Ізотов активно знімався в кіно, але в 1983 році трапилася біда: разом з дружиною, Іриною Ладиженською, він був затриманий у кафе «Ліра» на Пушкінській площі в центрі Москви при здійсненні валютної операції — обмін невеликої суми доларів на рублі (не вистачало грошей на добудову дачі). В ті часи за Кримінальним кодексом мінімальний термін за «валютні махінації» становив три роки. Незважаючи на клопотання відомих акторів — Марини Ладиніної, Олега Стриженова, Людмили Хитяєвої, Миколи Рибникова, Алли Ларіонової, Тетяни Конюхової, Інги Будкевич, Лариси Лужиної — Ізотов і Ладиженська отримали тюремний термін[4][6].

Трирічне перебування в ув'язненні негативно вплинуло на психіку і здоров'я актора. Вже в 1988 році стався перший інсульт, а потім вони пішли один за іншим (всього їх було п'ять)[2][4]. Ізотов продовжував працювати в Театрі кіноактора, але в 1997 році, після четвертого інсульту, він став втрачати пам'ять і забувати текст. Тому з творчістю довелося попрощатися. Після цього послідувала низка операцій (гроші на них давали друзі — Борис Хмельницький, Сергій Никоненко, Олександр Панкратов-Чорний, Олександр Абдулов). Хвороба прогресувала; Ізотов вже не міг самостійно пересуватися, насилу говорив, періодично не впізнавав близьких. Останні півроку життя він провів у закритому психоневрологічному пансіонаті[6].

8 березня 2003 року актор помер у московській лікарні. Похований на Хімкинському кладовищі в Підмосков'ї[6].

Родина

Першою дружиною Едуарда Ізотова з 1956 по 1980 роки була його однокурсниця — відома радянська і російська актриса театру і кіно Інга Будкевич, яка відома своїми ролями у фільмах-казках Олександра Роу «Вогонь, вода і… мідні труби» та «Варвара-краса, довга коса», а також комедії Максима Руфа «Сварка в Лукашах»[7].

Дочка від шлюбу з Інгою Будкевич — відома радянська і російська акторка кіно Вероніка Ізотова (народилася в 1960 році)[1].

Внучка — Діна Бубенцова (нар.. 1984).

Друга дружина — Ірина Борисівна Ладиженська (1939 — 4 березня 2018 року), з 1962 по 1986 роки — редактор кіножурналу «Фітіль», з 1986 по 1992 роки — заступник художнього керівника Театру Кіноактора, а з 1993 року її діяльність була присвячена Фестивальному руху[4].

Робота в театрі

Державний театр кіноактора:

• «Цілуй мене, Кет!», постановка режисера Давида Ливньова — Фред
• «Лихо з розуму», постановка режисера Е. Гараніна — полковник Скалозуб

Фільмографія

Акторські роботи

• 1959 — «У степовій тиші» — Чалик
• 1960 — «Сильніше урагану» — Євген Морозенко
• 1961 — «Перші випробування» — Андрій Лобанович (головна роль)
• 1962 — «Звільнення на берег» — Борис, однокурсник Жені
• 1962 — «Привіт, діти!» — піонервожатий
• 1964 — «Морозко» — Іван
• 1965 — «26 бакинських комісарів» — Іван Васильович Малигін
• 1967 — «Людина в зеленій рукавичці» — Федір Ковелло
• 1968 — «Щит і меч»
• 1968 — «Вогонь, вода та... мідні труби» — гармоніст
• 1969 — «Ехо далеких снігів»
• 1970 — "Звільнення. Вогняна дуга "- Олексій Берест
• 1970 — «Морський характер» — Гущин
• 1970 — «Море у вогні» — епізод
• 1971 — «Кінець Любавіних» — Гринька
• 1971 — «Конкурс триває» — Йоганн Себастьян Бах
• 1971 — «За річкою — межа» — капітан Олександр Долгов
• 1972 — "Звільнення. Останній штурм "- Олексій Берест
• 1973 — «Людина в штатському»
• 1973 — «Сімнадцять миттєвостей весни» — ад'ютант Гітлера
• 1974 — «Велике протистояння» — Арсеній Валер'янович
• 1976 — «Дивитися в очі»
• 1976 — «Слово для захисту» — Аркадій Степанович
• 1977 — «Міміно» — Володимир Миколайович, командир екіпажу
• 1978 — «Ралі» — керівник групи
• 1978 — «Отець Сергій» — адвокат на Масниці
• 1979 — «Поема про крила» — підданий царя
• 1980 — «Служачи Батьківщині» — Драймонд
• 1981 — «Фронт в тилу ворога» — член Ставки
• 1984 — «Час бажань» — Олег Іванович, начальник Лобанова
• 1986 — «Випробувачі» — режисер
• 1990 — «Арбатський мотив» — гість, що оглядає квартиру

Документальне кіно

• 1983 — «Георгій Мілляр» — Едуард Ізотов

Озвучення

• 1960 — «Капітан» — Рінальдо
• 1962 — «Королева Шантеклера» — Федеріко де ла Торре
• 1962 — «300 спартанців» — Гідарн
• 1963 — «Людина з Ріо» — професор Каталан
• 1964 — «Вінету - вождь апачів» — Діксон
• 1966 — «Самозванець з гітарою» — композитор
• 1966 — «Анжеліка і король» — Ракоці
• 1973 — «Тривала розплата» — Занджір
• 1973 — «Вершник без голови» — Моріс Джеральд
• 1978 — «Дізнання пілота Піркса» — 1-й пілот Джон Калдер
• 1978 — «Смерть на Нілі» — Ендрю Пеннінгтон
• 1979 — «Китайський синдром»
• 1979 — «Ритми пісень» — Сарга
• 1980 — «Абдулла» — офіцер
• 1981 — «Невдахи» — КОСТАЛ, капітан поліції
• 1982 — «Ганді»
• 1982 — «Любовний недуга» — Вікрам Сингх
• 1982 — «Тисяча мільярдів доларів»
• 1987 — «Містер Індія» — містер Уолкотт, Теджена
• 1987 — «Танцюй, танцюй» — пан Сінгх
• 1988 — «Вирок» — Рандхір Сінгх

Примітки

1. Эдуард Изотов. // Сайт Kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 22 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
2. Изотов Эдуард. // Сайт Russia-Kino.ru. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015. [Архівовано 2015-04-13 у Wayback Machine.]
3. Эдуард Изотов. // Сайт Telespektakli.ru. Архів оригіналу за 12 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015. [Архівовано 2015-04-12 у Wayback Machine.]
4. Полина Иванушкина. Любовь Иванушки. Она спасала его и от сумы, и от тюрьмы, но болезнь оказалась сильнее // Аргументы и факты : газета. — 2013. — № 21 (1698) за 22 мая (26 января). — С. 62. Архівовано з джерела 23 серпня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
5. Четыре брака — два мужа. Хитросплетения судьбы дочери известных актеров. Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
6. Наталья Мурга (10 листопада 2012). Звезда сказки «Морозко» тяжело переживал приговор суда. Экспресс-газета. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2015.
7. Будкевич Инга. // Сайт Russia-Kino.ru. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015. [Архівовано 2015-04-13 у Wayback Machine.]

Посилання

• Едуард Ізотов [Архівовано 11 лютого 2009 у Wayback Machine.] на сайті «КиноПоиск»
• Едуард Ізотов [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.] на сайті «Актори радянського і російського кіно»
• Едуард Ізотов [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті «Рускино»
• Едуард Ізотов [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] у фільмі «Морозко»
• Едуард Ізотов [Архівовано 27 грудня 2011 у Wayback Machine.] на сайті «Як вони померли»