Міміно

Міміно
груз. მიმინო рос. Мимино
Жанр	комедія
Режисер	Георгій Данелія
Сценарист	Георгій Данелія Резо Габріадзе Вікторія Токарєва
У головних ролях	Вахтанг Кікабідзе Фрунзик Мкртчян Олена Проклова Євген Леонов Руслан Мікаберідзе Закро Сахвадзе Марина Дюжева Арчіл Ґоміашвілі Мікаела Дроздовська Володимир Басов
Оператор	Анатолій Петрицький
Композитор	Гія Канчелі
Художники	Борис Немечек, Елеонора Немечек
Костюмер	Ольга Кручиніна
Кінокомпанія	Грузія-фільм Мосфільм
Дистриб'ютор	Netflix
Тривалість	92 хв.
Мова	грузинська російська
Країна	СРСР
Рік	1977
Дата виходу	27 березня 1978 року (СРСР)
IMDb	ID 0076391
Рейтинг	MPAA: PG
Міміно у Вікісховищі

«Міміно́» (груз. «მიმინო», рос. «Мимино») — російсько-грузинський радянський фільм грузинського кінорежисера Георгія Данелії. У прокаті 1978 року фільм посів 17-те місце (24,4 млн глядачів, 1258 фільмокопій). Текст за кадром читає Артем Карапетян.

Прем'єри фільму відбулися в СРСР (липень 1977 року на Московському міжнародному кінофестивалі; 27 березня 1978 року на широких екранах), Фінляндії (31 серпня 1979 року), Угорщині (12 березня 1980 року).

Сюжет

Валентин Костянтинович (Валіко Котеєвич) Мізандарі — 34-річний пілот вертольота Мі-2[1] (який він ласкаво називає «пепела» — метелик) місцевих грузинських авіаліній на прізвисько Міміно́, що означає «сокіл», зустрічає в аеропорту Тбілісі свого однокурсника, який є пілотом надзвукового авіалайнера Ту-144 і літає за кордон СРСР. В екіпажі цього льотчика літає стюардеса Лариса Іванівна, що відразу підкорила серце джигіта. Бажаючи досягти успіхів у великій авіації, Міміно відправляється в Москву.

У Москві Валіко знайомиться з простим вірменським шофером Рубеном Хачікяном. За кілька днів вони витрачають всі гроші, і крім того, їх виселяють з елітного готелю. Рубік-Джан стає найкращим другом Міміно. Разом вони потрапляють у неприємні ситуації, але справжня дружба допомагає їм подолати їх.

Зустрівши свого давнього ворога — чоловіка, що спокусив його сестру, Валіко влаштовує в його квартирі легкий погром, за що потрапляє на лаву підсудних. Рубен не лишає друга самого у важкій ситуації та всіляко намагається допомогти гордому другові-льотчику. На лаві підсудних Міміно зустрічає своє 35-річчя, що стає причиною формальної відмови від можливості перенавчання на літак великої авіації. Уже вирішивши повернутися додому, Міміно випадково знайомиться з ветераном війни Волоховим, який через впливового чиновника допомагає Валіко здійснити свою мрію.

Міміно стає льотчиком далекої цивільної авіації СРСР, пілотом надзвукового лайнера Ту-144[2] і літає по всьому світу. Але, відкритий і доброзичливий до людей, Валіко не дуже затишно відчуває себе у великих містах, і, сумуючи за Батьківщиною, повертається додому, в Телаві, до улюбленої роботи, до своїх рідних і близьких.

Актори

• Вахтанг Кікабідзе — Валіко (Валентин Костянтинович) Мізандарі на прізвисько «Міміно», льотчик місцевих авіаліній.
• Фрунзик Мкртчян — Рубен Хачикян, Рубік — водій вантажівки, який приїхав у Москву у справах, що мешкає в одному готельному номері з Валіко.
• Олена Проклова — Лариса Іванівна Комарова, стюардеса
• Євген Леонов — Іван Сергійович Волохов, фронтовик
• Руслан Мікаберідзе — Гіві Іванович, командир авіазагону, що в ньому працює Валіко.
• Закро Сахвадзе — Варлаам, юний племінник Міміно, який мешкає в горах з дідом і матір'ю
• Марина Дюжева — Світлана Георгіївна, адвокат-початківець
• Арчіл Ґоміашвілі — Нугзар Папішвілі, «потерпілий»
• Мікаела Дроздовська — дружина Папішвілі
• Володимир Басов — Родіон Синицин, співак у Великому театрі, який влаштовує Валіко в готель на прохання тітки Ніни з Тбілісі
• Валентина Титова — Таня Сіницина
• Петро Любешкін — батько адвоката
• Карло Саканделідзе — в епізоді
• Зейнаб Боцвадзе — сестра Валіко
• Коте Даушвілі — дід
• Тамара Тваліашвілі — бабця з коровою
• Михайло Васьков — в епізоді
• Павло Вінник — друг Нугзара Папішвілі
• Савелій Крамаров — підсудний з «гарними очима»
• Олексій Алексіїв — прокурор
• Раїса Куркіна — суддя
• Микола Граббе — фронтовий друг Волохова
• Надія Семенцова — секретарка
• Едуард Ізотов — командир екіпажу
• Георгій Данелія — пілот літака, екіпаж рейсу «Тбілісі — Москва»
• Володимир Протасенко — Валера, командир екіпажу, в якому літала Лариса Комарова
• Віктор Шульгін — кадровик
• Людмила Гаврилова — організатор симпозіуму ендокринологів
• Тетяна Паркіна — Тимофеєва, стюардеса, напарниця Лариси
• Софія Гаррель — пасажирка, старенька-іноземка
• Заза Колелішвілі — в епізоді
• Анатолій Іванов — в епізоді
• Марина Поляк — стюардеса Катя
• Абессалом Лорія — радист, друг Валіко
• Іпполіт Хвічіа — Кукуш, шиє кепки
• Василь Чхаідзе — Аристофан, маляр
• Борислав Брондуков — людина, яка зважувалася перед польотом
• Леонід Куравльов — Хачикян, справжній професор-ендокринолог
• Олександр Январьов — таксист
• Тетяна Распутіна — відвідувачка ресторану, танцює лезгінку
• Рене Хобуа — не знімався в фільмі. Данелія вказував цю людину, будівника з Зугдіді, в титрах своїх фільмів на знак вдячності за колись приділену йому увагу[3].
• Сергій Голованов — генерал, в приймальні фронтового друга Волохова
• Микола Деберо — чоловік адвоката
• Ольга Казакова — Вероніка, сестра Лариси (у титрах не вказана)
• Тетяна Ігнатова — жінка, яка спостерігала за танцем Валіко і Рубіка (у титрах не вказана)
• Віктор Крючков — перехожий
• Олександр Новіков — музика в ресторані готелю «Росія»

Нагороди

• Золотий приз МКФ у Москві (Георгій Данелія, 1977);
• Приз за найкращий комедійний фільм на Всесоюзному кінофестивалі в Єревані (Георгій Данелія, 1978);
• Державна премія СРСР (Георгій Данелія, Фрунзик Мкртчян, 1978);
• Приз «Золотий Лачено» на міжнародному кінофестивалю в Авелліно (Георгій Данелія, 1979).

Цитати з фільму

Багато фраз з фільму стали крилатими:

•  — Вісім (баранів) це разом з тобою було…
•  — Ало… Ларису Іванівну хочу.
•  — Я вам один розумний річ скажу, але тільки ви не ображайтесь.
•  — Я так думаю (часто вимовляється наприкінці фраз)
•  — Сідайте. — Дякую, я пішки постою.
•  — Ти і вона не дві пари в чоботи.
•  — Таку особисту відразу я відчуваю до потерпілого, що їсти не можу!
•  — Хто такий цей потерпілий? Куди він пішов? Я його вперше бачу!
•  — Ці «Жигулі» чим думають, я не знаю. Під ногами крутяться, крутяться, крутяться.
•  — Туди-сюди, культурний захід.
•  — Дзер нманнере хайтаракумен Республікан! (вірм. такі, як ти, ганьблять республіку)
•  — Гамарджобат аріци, бічо. (груз. Привітатися треба, хлопче)

Примітки

1. Валіко Мізандарі пілотував вертоліт Мі-2, зібраний у польському Ряшеві. Вертоліт був розроблений в СРСР, а вироблявся в Польщі для всіх країн РЕВ.
2. Художнє перебільшення. Насправді Ту-144 ніколи не використовувались на міжнародних авіалініях.
3. http://magazines.russ.ru/druzhba/2003/1/dan.html [Архівовано 25 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Георгий Данелия. Безбилетный пассажир

Посилання

• Повна версія фільму на YouTube

Портал «Кінематограф»