Граф Ігнатій Казимирович Лєдоховський[~ 1] (пол.Ignacy Władysław Ledóchowski; 25 травня [13 травня] 1867, Стрільники — 3 березня 1932, Варшава) — архітектор, цивільний інженер, працював у Києві на початку XX століття, представник київської школи модерну. Нарівні з архітектором Владиславом Городецьким, вважається «батьком київського модерну». Всі проєкти будівель виконані в стилі модерн, мають яскравий і впізнаваний архітектурний почерк. Наприкінці Першої світової війни емігрував до Польщі.
Батько майбутнього архітектора — граф Казимир-Теофіл-Ян Галка-Ледуховський, походив із давнього і до другої половини XVII століття[5] православного роду Ледуховських, герба Шалава, які мали родове гніздо в Ледихові[~ 2]. У XVII столітті Лєдоховські перейшли у католицтво та ополячилися. Рід був досить численним і відносно бідним, графський титул був отриманий родом в Австрії в 1800 році[6] та підтверджений у Російській імперії в 1845 році[7]. Землі дрібнилися та передавались дітям, — батькові архітектора в селі Стрільники дісталася у спадок частка в 45 % від маєтку, яку граф Казимир Лєдоховський до 1871 року частинами повністю продав. Граф Казимир заробляв, управляючи чужими маєтками та цукровими заводами[8] — відомо, що в 1874 році він керував цукровим заводом у селі Півці Македонської волості Канівського повіту[9].
У Ігнатія Лєдоховського було два молодших брати — Кароль і Станіслав[pl]. Батько помер від запалення легенів, коли Ігнатію було 20 років[10], проте всі три брати отримали хорошу технічну освіту[11].
Відомо також, що Лєдоховський у 1892—1893 роках був слухачем інженерного відділення Технічної Академії у Львові, майбутньої Вищої політехнічної школи.[15][16]
Робота архітектором у Києві
Перше документальне свідчення про життя Ігнатія Лєдоховського в Києві зафіксовано в 1905 році, коли Ігнатій проживав у квартирі свого брата Кароля за адресою вулиця Банкова, № 6[17]. Наступні адреси проживання зафіксовані в довідниках: з 1906 — Банкова, № 8, з 1910[18] по 1915 рік — вул. Михайлівська, № 12, в 1916 році — вул. Тургенєвська, № 28[13]. З 1907 року його архітектурне бюро «Граф І. К. Лєдоховський і Ко» орендувало приміщення за адресою Хрещатик, № 3; клієнтам пропонувалося: «Складання проєктів, детальних креслень і малюнків будівель та споруд, внутрішнього художнього оздоблення, квартир і магазинів, кошторисів на виконання будівельних робіт»[19].
За проєктами Ігнатія Лєдоховського в Києві були збудовані:[1]
1907—1911 роки — житловий будинок адвокатів, вул. Назарівська, № 19 — пам'ятка архітектури місцевого значення[23]. На кожному поверсі розміщувалися по дві 5-кімнатні квартири, з кабінетом, їдальнею, спальнею та загальною приймальнею на дві кімнати.
1913 рік — прибутковий будинок Олександра Леонардовича Козеровського, вул. Костьольна, № 7, скульптор Ф. П. Соколов[27][28] — пам'ятка національного значення[29].
Крім цього відомо, що Лєдоховський виконав проєкт прибудови до невеликого старого півтораповерхового будинку на вулиці Рейтарська, який не зберігся. Спеціалісти встановили можливе авторство Лєдоховського проєкту[30] будівлі Товариства лікарів-спеціалістів Георгіївської лікарні за адресою провулок Георгіївський, № 9[31]. Архітектор також виконав проєкт надбудови третього поверху в «Будинку з мухами» на вулиці Володимирська, № 93. Висуваються припущення, що Лєдоховський був автором проєкту збереженого склепу братів Петра й Антона Качковських на Кирилівському кладовищі, — адже саме для Петра, який помер у 1911 році, Лєдоховський виконав проєкт його особняка і клініки в 1907 році[21].
Скульптури Ф. П. Соколова
Декор арки в прибутковому будинку Козеровського, 1913
Найпрестижніші та найдорожчі замовлення архітекторів у той час у Києві виконував скульптор Еліо Саля, — він плідно співпрацював зі знаменитим Городецьким та виконував роботи з декорування найпрестижніших і найдорожчих замовлень. Лєдоховський співпрацював з Федором Петровичем Соколовим, теж відомим скульптором, який спеціалізувався на відливці скульптур з бетону[32], — нового за тими часами матеріалу. Дослідники, для атрибуції робіт Лєдоховського, які не мають документального підтвердження, зокрема використовували наявність на будинках декору, виконаного Соколовим, — він, на відміну від Лєдоховського, підписував свої роботи[27].
Після розпаду Російської імперії
Як і багато інших представників дворянського класу, Ігнатій емігрував з країни. Коли і як він це зробив, невідомо; можливо, як і його брат Кароль, він виїхав у 1917 році через Константинополь. Також відомо, що до 1917 року померли від дифтерії перша дружина і п'ятирічна донька Ігнатія Лєдоховського[13]. Точно невідомо, коли саме Ігнатій переїхав до свого молодшого брата Станіслава у Варшаву. 4 листопада 1921 року у Варшаві Ігнатій одружився вдруге — його дружиною стала неодружена 31-річна вчителька Юзефа Опонська. Подружжя проживало на вулиці Пшемислова, 32, — в цьому будинку пізніше з'явиться Морський музей Станіслава Лєдоховського[33].
Молодший брат Станіслав був відомим у Польщі підприємцем. Спочатку Станіслав був керівником Російсько-бельгійського товариства металевих виробів «Russobelge», підприємство було засноване на початку XX століття й асортимент продукції включав праски, плити, балюстради та сходи, дверні ручки та багато іншого. У 1909 році Станіслав викупив у власників компанію «Заводи металевих виробів». Він активно розвивав бізнес і в наступні роки до нього приєднався і брат Ігнатій. Коли граф Станіслав Лєдоховський очолив завод, він зосередився на виробництві виробів з металу — Сітки Лєдоховського[pl][~ 4]. У 1914 році Лєдоховський зміг створити у Варшаві акціонерне товариство з виробництва суцільно-решітчастого металу «Граф С. Лєдоховський і компанія». У 1921 році фабрика була перейменована на «Польську фабрику монолітних сіток графа Станіслава Лєдоховського SA» (пол.Polska Fabryka Siatki Jednolitej Hrabiego Stanisława Ledóchowskiego SA). Брати Станіслав і Ігнатій разом перебудували одну з будівель заводу під готель на 62 номери з центральним опаленням і відкрили його у 1926 році під іменем «Готель Лєдоховського». Зберігся також проєкт реконструкції заводських приміщень, розроблений Ігнатієм Лєдоховським на початку 1920-х років, але реконструкція не відбулася[35].
Помер Ігнатій Лєдоховський у ніч з 2 на 3 березня 1932 року у Варшаві. Завод Лєдоховських у Варшаві на вулиці Пшемислова, № 24 був націоналізований у 1950 році. Після 1990-х років родина Лєдоховських змогла повернути будинок у свою власність. У 1997 році цей будинок був викуплений страховою компанією «MetLife»[27].
Елемент оформлення клініки доктора Качковського, 1907 рік. В архітектурній цитаті підкреслена асиметричність, і залишена тільки одна колона
Ігнатій Лєдоховський поряд із Владиславом Городецьким вважається «батьком київського модерну»[1][6]. Фахівці відзначають, що архітектурний стиль модерну Городецького та Лєдоховського найближчий до європейського декоративного модерну та позбавлений еклектизму, притаманного решті київського модерну[36]. Архітектурний стиль Лєдоховського фахівці визначають як «зрілий модерн»[1] і «європейський (французько-бельгійський) модерн»[27].
Будівлі, спроєктовані Ігнатієм Лєдоховським, мають впізнаваний архітектурний почерк, проте документальних підтверджень авторства деяких приписуваних йому робіт довгий час не було знайдено[37]. Ця обставина викликала інтерес до біографічних даних архітектора, його освіти та досвіду, але навіть дати його народження і смерті довгий час були невідомі[1][38][39]. Історики, дослідники та журналісти часто згадували ім'я Лєдоховського з епітетами «загадковий»[39], «таємничий»[37][40] і навіть «привид»[38]. Дослідники та історики поступово відновили основні віхи його біографії та знайшли документальні підтвердження його авторства для деяких архітектурних проєктів, які відносили до його спадщини лише гіпотетично[37].
Родина
Батьки:
батько — граф Казимир-Теофіл-Ян Галка-Лєдоховський (Казимир Владиславович Лєдоховський) (1840—1887)[41];
мати — Юзефа з «Данилѣвичов» (Данилевичів) (бл. 1850—1879)[6];
мачуха — Дорота-Геновефа Проскур (шлюб у 1882 році, з 18-річною Доротою, дочкою Францишка та Валерії Проскур)[9].
↑ДАХО. Ф. 685. Оп. 2. Спр. 1038. Арк. 319. на звороті. Метричний запис про народження Ігнатія Казимировича Лєдоховського від 13.05.1867 року в с. Стрільники Подільської губернії.
↑Epsztein T. Edukacja dzieci i młodzieży w polskich rodzinach ziemiańskich na Wołyniu, Podolu i Ukrainie w II połowie XIX wieku. — Instytut historii Polskiej Akademii Nauk. — Warszawa : DiG, 1998. — ISBN 83-7181-032-6.
↑Mrozowska K. Les étudiants polonais à Gand (1856—1913). — Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1989. — (Prace Historyczne, n. 88)
↑Весь Киев: адресная и справочная книга. — издание С. М. Богуславского. — Киев : Типография "Печатное дело в Киеве", Трехсвятительская ул. д. 5, 1905. — С. 224.
↑Календарь: адресная и справочная книга. — Издание Правления Общества скорой медицинской помощи в городе Киеве. — Киев, 1910. — С. 681.
↑Весь Киев: адресная и справочная книга. — издание С. М. Богуславского. — Киев : Типография 1-й Киевской Артели «Печатного дела», Трехсвятительская ул. д. 5, 1907. — С. 33.
↑Мокроусова О. Г. Лінія долі на долоні Києва. Вулиця Костьольна : [укр.] / С. Головко. — К. : Либідь, 2018. — С. 78—80. — 96 с. — (Твій Київ). — ISBN 978-966-06-0760-6.
↑Скоблікова М. — Образотворче мистецтво : вид. Національної спілки художників України. — К. : Академпрес, 2022. — С. 78—81. — (№ 3/4)
↑ЦДІАК України. Ф. 1268. Оп. 1. Спр. 33. Арк. 163. Метричні записи м. Київ за 1887 рік.
Коментарі
↑У різних джерелах зустрічаються різні варіанти написання прізвища родини — Лєдоховські, Ледоховські, Лєдуховські, з префіксом «Галка-» і «Халка-». В існуючій історіографії вживається ім'я архітектора — Ігнатій, а не Іґнацій[2].
↑Рід графів та дворян Лєдоховських внесено до VI частини «Родовідної книги Волинської губернії» та в «Родовідну книгу дворян Царства Польського». У VI частину записувалися «давні благородні дворянські роди»[5].
↑Деякі спеціалісти піддають сумніву авторство Лєдоховського для цієї будівлі[21].
↑«Сітка Лєдоховського» — металева сітка, сформована з листа металу, в якому зроблені паралельні надрізи, розташовані у шаховому порядку. Після нанесення надрізів лист розтягується перпендикулярно до лінії надрізів. Таким чином, виходить ромбовидна сітка з монолітною структурою без стиків і рухомих з'єднань[34].
Тимофієнко В. І. Ледоховський Ігнатій Казимирович / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] // Енциклопедія Сучасної України : електронний ресурс. — К. : НАН України, НТШ, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016.