Михайлівська вулиця (Київ)
Миха́йлівська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Майдану Незалежності до Михайлівської площі. Прилучається Михайлівський провулок. ІсторіяОдна з найдавніших радіальних вулиць у південній частині колишнього «міста Ярослава». Виникла на шляху від Лядської брами до Михайлівського монастиря, на честь якого отримала свою назву. Як вулиця, на якій були поставлені стовпи для освітлення, згадується в документі 1799 року. На плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, зазначена під нинішньою назвою[1]. З 1926 року мала назву вулиця Паризької комуни (назву підтверджено 1944 року[2]), на честь Паризької комуни — революційного уряду Парижа в березні — травні 1871 року. Історичну назву вулиці було відновлено 1990 року[3]. Також назву Михайлівська деякий час мала вулиця Юрія Шевельова в Новій Дарниці. ЗабудоваУ 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи[4]. Вулиця має периметральну садибну систему забудови з внутрішніми подвір'ями. Деякі садиби наскрізні, виходять на паралельні вулиці — Малу Житомирську та Трьохсвятительську, формуючи їх архітектурне обличчя. Будинки зведені щільно один до одного, це пояснюється тим, що в другій половині XIX століття, коли ділянка почала забудовуватися, ціни на землю в цій місцевості дуже зросли. Вулиця забудована переважно дво—шестиповерховими будинками, зведеними в середині XIX — на початку XX століття, у характерних для цього часу стилях пізнього класицизму, історизму, модерну та цегляного стилю. В їх будівництві брали участь відомі архітектори тих часів — Микола Горденін, Микола Казанський, Андрій-Фердінанд Краусс, Валер'ян Куликовський, Володимир Ніколаєв, Павло Спарро, Ромуальд Тустановський, Карл Шиман, Олександр Шіле та інші. Пам'ятки архітектури
Зображення
ОсобистостіУ будинку № 1 (не зберігся) у 1859 році зупинявся Тарас Шевченко під час свого перебування в Києві. У будинку № 10 розміщувалися редакції перших українських видань, які виходили в січні 1906 року. На вулиці проживали відомі діячі науки та культури. У будинку № 7 мешкав лікар Сергій Томілін, а в цій же садибі, але по Малій Житомирській вулиці — лікар Василь Виноградов. У будинку № 9 у 1917—1918 роках проживав художник Михайло Жук, а в № 10 — журналіст Михайло Кисельов, у гостях у якого бували письменник Олександр Купрін, філософ Микола Бердяєв, композитор Микола Лисенко. У будинку № 12 у 1887—1888 роках жив історик, педагог та громадський діяч Феофан Лебединцев, який видавав журнал «Київська старина», також актриса та педагог Поліна Нятко, а в будинку № 12-А мешкав лікар-педіатр, меценат та колекціонер Давид Сігалов. У будинку № 18А у 1990—1994 роках жили і працювали художники творчого угрупування Паризька комуна Олександр Соловйов, Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Дмитро Кавсан, Олександр Клименко (більш знаний як Олаф Клеменсен), Валерія Трубіна, а також - Леонід Вартиванов, Юрій Соломко. У будинку № 21 жив лікар Микола Волкович та директор Олександрівської міської лікарні Олексій Лєсков, у якого неодноразово зупинявся його брат Микола Лєсков. У будинку № 22-А проживав лікар Йосип Дейч, власник відомої в той час водолікарні, у цій же садибі мешкав архітектор Іван Бєляєв. У будинку № 24 у свого брата зупинявся Панас Мирний. У будинку № 16-А в 1893—1898 роках діяла Музично-драматична школа Станіслава Блуменфельда, в якій викладали оперні співачки Катерина Массіні, Ксенія Прохорова-Мауреллі, композитор Микола Лисенко, музиканти Казимир П'ятигорович, Ян Шебелик, музикознавець Григорій Любомирський, актори А. Долинов та Євген Недєлін (Недзельський), навчалися співак Григорій Внуковський та композитор Олександр Кошиць. На початку XX століття в цьому будинку діяло музично-драматичне училище Марії Лєсневич-Носової, де викладали актор і режисер Микола Соловцов, актори Михайло Багров, Євген Недєлін (Недзельський), Марія Старицька, композитор Олексій Глуховцев. ![]() Установи та заклади
СкверПримітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia