1983 року Богдан був призваний до лав Радянської армії. Після служби, у 1985 вступив до Львівського технікуму механічної обробки деревини. Закінчив його з відзнакою, працював на Дрогобицькому меблевому заводі[3]. Сім'я спочатку жила в Стебнику, тут на шахті працював батько. Після його смерті Богдан, разом із матір'ю Ганною та сестрою Любов'ю, переїхали до села Летня, Дрогобицького району, тут і жили останні роки[1][2], у дерев'яній хаті, без великих статків[4]. Старша рідна сестра Марія залишилася в Стебнику[2]. Богдан Іванович одруженим не був. Його матір також померла — 13 лютого2014 виповнився рік від дня її смерті[1].
20 лютого 2014 пам'ять загиблих земляків, Вайди Богдана, Шилінга Йосипа та Ушневича Олега, було вшановано на вечірньому народному віче у місті Дрогобич на Львівщині, священики провели поминальні обряди[7].
Вже ввечері 21 лютого тіло Богдана Вайди було привезено до Летні[2]. Слова співчуття з приводу його смерті висловили Дрогобицька райдержадміністрація[8], єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії[5]. Похорон загиблого активіста, на який прийшли сотні людей з навколишніх сіл та міст, відбувся у суботу, 22 лютого 2014. Поховано Богдана Івановича на місцевому цвинтарі, в обряді поховання взяли участь священики з багатьох населених пунктів Дрогобицького району[4][5].
28 квітня 2015 року, в Стебнику на будівлі школи №7 урочисто відкрито та освячено пам'ятну дошку Герою Небесної сотні – Богдану Вайді. [9]
↑Герої не вмирають!. hal_zoria.io.ua. Галицька Зоря. 25 лютого 2014. Процитовано 27 лютого 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)