Unua Libro«Unua Libro» (укр. Перша Книга) — усталена в есперантологічній літературі назва першого видання підручника з основ мови есперанто, автором якого був власне творець есперанто Людвік Заменгоф (під псевдонімом Д-р Есперанто, тобто Той, що сподівається). Підручник під назвою «Міжнародна мова» було опубліковано 26 липня 1887 року, у Варшаві. Цю дату вважають «днем народження» есперанто. Оскільки Варшава на той час була частиною Російської імперії, то перше видання книги було надруковано російською мовою. Пізніше, протягом того ж року, видано примірники французькою, польською та німецькою мовами. Поняття «Unua Libro» вживають щодо будь-якої з цих версій і, за потреби, роблять уточнення, наприклад, «Польська Перша Книга» (Pola Unua Libro) тощо. Історія створенняЩе навчаючись у гімназії, Людвік Заменгоф почав розробляти проєкти своєї «міжнародної мови». 1878 року він ознайомив своїх гімназійних колег із найвідомішим варіантом праесперанто, так званим «Lingwe universala». Вже цьому проєкту були притаманні риси остаточної версії, викладеної у Unua Libro. Простежуючи період праці над проєктом, можна відзначити, що спочатку автор керувався апріорними принципами, проте згодом швидко звернувся до апостеріорі-натуралістичної моделі лінгвопроєктування. Ще за два роки до випуску Unua Libro, 1885 року, автор визначився з варіантом проєкту мови та підготував до друку підручник. Проте видавництва не бралися до тиражування без попередньої оплати. Питання було вирішено 1887 року, коли Заменгоф заручився з Кларою Зільбернік й отримав від свого тестя фабриканта Олександра Лейбовича 10 тис. рублів у вигляді посагу за свою наречену[1]. Рукопис майбутньої книги надійшов на цензорську перевірку 6 квітня 1887 року. 2 червня було видано дозвіл на друк російськомовної версії. 26 липня книгу було надруковано у варшавській друкарні «Типо-Літографія Х. Кельтера», що на вулиці Новоліп'є, 11. Тираж становив 3 тисячі примірників. Також Заменгоф написав підручники польською, німецькою та французькою мовами, які було опубліковано до кінця року. Тираж польського склав 3 тисячі, німецького та французького — по 1 тисячі примірників. Англомовну версію підручника видано 1888 року, проте переклад виявився настільки невдалим, що незабаром Заменгоф зупинив його поширення; 1889 року з'явився якісніший переклад. В есперанто-спільноті поняття Unua Libro виникло у зв'язку з тим, що 1888 року Заменгоф видав продовження — другу брошуру під назвою «Друга книга міжнародної мови» (есп. «Dua Libro de l 'Lingvo Internacia») та «Додаток до другої книги» (есп. «Aldono al la Dua Libro»), цього разу есперантською мовою. Вигляд, структура та змістUnua Libro була 40-сторінковою брошурою розміром 20,5 на 15 см. На титульному аркуші російської версії містилися приписка есп. por Rusoj (для росіян), вказана ціна — 15 копійок, місце та рік друку. Також на титульному аркуші автор написав: «Аби мова була всесвітньою, недостатньо назвати її такою». З огляду на тогочасні обставини, цією фразою Д-р Есперанто полемізував із творцем мови волапюк Мартіном Шлеєром, мова якого на той час перебувала на піку своєї популярності, проте мала низку системних особливостей, які робили її вивчення досить складним; Заменгоф підкреслював кардинальну відмінність свого проєкту від волапюка. Більшу частину книги (28 сторінок з 40) займав вступ, в якому автор обґрунтовував потребу в міжнародній мові, а також показував переваги свого проєкту; зокрема, він стверджував і демонстрував на прикладі, що текст новою мовою можливо читати й розуміти навіть не знаючи його граматики, досить мати тільки словничок. Як ілюстрації було наведено такі тексти мовою есперанто:
На чотирьох сторінках було надруковано купони з таким текстом (мовою есперанто):
На зворотному боці купона була пропозиція писати ім'я та адресу. Автор пропонував читачам вирізати, заповнити й надіслати ці купони йому з метою подальшої публікації імен й адрес прихильників нової мови окремою книгою (цей проєкт, утім, не було здійснено; у першій газеті мовою есперанто - «La Esperantisto» - регулярно друкували адреси нових есперантистів, але кількість опублікованих таким чином адрес не перевищила декількох тисяч). В самому кінці книги на п'яти сторінках було подано базову граматику мови. Заменгоф звів її в 16 правил, які згодом увійшли й у твір Fundamento de Esperanto, ухвалений на першому міжнародному конгресі есперанто 1905 року як незмінні основи мови (звідси ж походить і популярний міф про те, що в есперанто є тільки 16 правил, що, звісно, не є правдою; правильніше говорити про те, що «базова граматика есперанто у Першій книзі й у Fundamento de Esperanto подана у вигляді 16 правил»). На окремому аркуші дрібним шрифтом був «Міжнародно-російський словник», якому передувала фраза: «Все, що написано міжнародною мовою, можна розуміти за допомогою цього словника.» Словник містив 927 морфем (включно із коренем, закінченням, префіксами та суфіксами; деякі корені було подано лише у вигляді прикладів до інших статей); у тексті самої книги та описі граматики траплялися ще близько 20 коренів (зокрема, й власні назви). Вважають, що вся Unua Libro містить 947 словотворчих морфем[2] — у певному сенсі можна сказати, що саме стільки елементів містив перший словник есперанто. Попри те, що есперанто як система з 1887 року змінилася дуже незначним чином, і тексти Unua Libro без будь-яких складнощів розуміють сучасні есперантисти, в есперанто-текстах є багато зворотів, які, з погляду сучасної норми, трактують як архаїзми або навіть як просто помилки. В Unua Libro є також і кілька «архаїчних» коренів (можливо, вони є результатом помилки), які згодом набули іншої форми (наприклад, speri, vinki — в сучасному есперанто відповідно esperi, venki). Деяким кореням у словнику приписують зміст, відмінний від того, який ці корені мають зараз (наприклад, слову forko приписується значення «вила», а слову ŝtofo — значення «речовина»; в сучасному есперанто відповідно forkego і substanco). Крім того, в Unua Libro тимчасові коррелятиви ряду kiam, tiam, ĉiam, neniam, iam («коли, тоді, завжди, ніколи, колись») подано в «архаїчній формі» kian, tian, ĉian, nenian, ian. В Unua Libro Заменгоф поділяв окремі морфеми вертикальними рисками (наприклад, слово fratino «сестра», писалося так: frat|in|o), що полегшувало аналіз складних слів і їх переклад за допомогою словника. Окрім як в Unua Libro та здебільшого в копіях Fundamento de Esperanto цей спосіб більше ніде не застосовувався. Доля книгиЗаменгоф розіслав примірники Unua Libro науковим товариствам, редакціям періодичних видань, а також за відомими йому адресами вченим, письменникам, вчителям, адвокатам та іншим представникам інтелігенції. Таким чином було закладено основи майбутнього есперанто-руху — дехто з тих, хто отримав книгу, зацікавився проєктом і відгукнувся на пропозиції Заменгофа численними листами. Не маючи можливості відповісти всім особисто, 1888 року Заменгоф видав так звану «Другу книгу» (есп. Dua Libro de l' Lingvo Internacia), в якій навів нові приклади використання мови, а також відповів на критику та запитання про граматику й структуру мови. Попри те, що Перша книга, з дидактичного погляду, не може вважатися «підручником» есперанто, вона й досі залишається важливим документом з історії есперанто та її лінгвістичної еволюції. Згодом книгу неодноразово перевидавали репринтним способом (останнє російськомовне видання було надруковано видавництвом «Імпето» 2004 року [3] ). Цікаво
Примітки
Посилання
|