Франческо Гвідолін
Франческо Гвідолін (італ. Francesco Guidolin; нар. 3 жовтня 1955, Кастельфранко-Венето) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. Виступав, зокрема, за «Верону» та «Венецію», а також молодіжну збірну Італії. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Вважається одним з найкращих італійських тренерів[1], провівши в Серії А 555 матчів у статусі головного тренера, що є це сьомомим місцем в рейтингу тренерів у Серії А. Гвідолін тричі виводив клуби до Серії А — «Віченцу» (1994/95), «Палермо» (2003/04) і «Парму» (2008/09), а також вивів «Равенну» до Серії В (1992/93). Клубна кар'єраНародився 3 жовтня 1955 року в місті Кастельфранко-Венето. Розпочав займатись футболом в команді «Джорджоне» з рідного міста[2], але у 17 років потрапив в академію «Верони»[3][4].  Дебютував у Серії А за першу команду веронців 16 листопада 1975 року в матчі проти «Асколі». Після двох сезонів у «Вероні» в вищому дивізіоні, де він зіграв лише 24 матчі і забив один гол, Гвідолін в 1977 році був відданий в оренду в клуб Серії В «Самбенедеттезе», де провів свій перший сезон як основний гравець. Повернувшись в «Верону», він знову нерегулярно грав у Серії А в сезоні 1978/79, тому в наступному році він знову відправився в оренду, цього разу в «Пістоєзе», де він виграв просування до Серії А. Повернувшись знову до «Верони» в 1980 році, на цей раз він став основним гравцем команди, що вже виступала в Серії B. Він став одним з архітекторів перемоги команди у Серії В в сезоні 1981/82, забивши 8 м'ячів, і допоміг їй повернутись в еліту. Проте в жовтні 1982 року він був відданий в оренду «Болоньї», де знову змушений був грати в Серії В. Вчергове повернувшись у 1983 році до «Верони», він взяв участь лише у двох матчах Серії А сезону 1983/84, після чого остаточно покинув команду. У червні 1984 року перейшов до клубу Серії С2 «Венеція», з якою він підписав контракт на три роки[2]. Проте на другій рік він отримав травму і розірвав контракт роком раніше та змушений був закінчити свою ігрову кар'єру в кінці сезону 1985/86 у віці 31 року[2]. Виступи за збірнуПротягом 1976—1977 років залучався до складу молодіжної збірної Італії. За команду Гвідолін дебютував 22 вересня 1976 року проти однолітків з Югославії. Всього на молодіжному рівні зіграв у 5 офіційних матчах. Кар'єра тренераРозпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1986 року як тренер молодіжної команди клубу «Джорджоне»[2]. 1988 року Франческо очолив основну команду, що грала у Серії С2. З нею молодий тренер в першому ж сезоні вилетів до Серії D після останнього місця в турнірній таблиці. У наступному році Гвідолін тренував «Тревізо» з Серії С2, а в наступні три роки він очолював клуби Серії С1 «Фано», «Емполі» та «Равенна», вивівши останню у 1993 році до Серії В. Після цього успіху 15 липня 1993 року тренер очолив клуб елітного дивізіону «Аталанта»[5], але вже 2 листопада був звільнений після 10 турів через невдалий старт сезону[6]. 19 червня 1994 року він підписав контракт з «Віченцою»[7]. У сезоні 1994/95 команда зайняла 3-тє місце в Серії B, повернувшись до Серії А після шістнадцяти років. В сезоні 1996/97 років Гвідолін виграв з командою свій перший трофей — Кубок Італії, здолавши по ходу турніру «Луккезе», «Дженоа», «Мілан», «Болонью» та «Наполі». Це дозволило команду у наступному сезоні 1997/98 дебютувати у Кубку володарів Кубків, де клуб дійшов до півфіналу, поступившись там майбутньому тріумфатору турніру «Челсі». 17 травня 1998 року, по завершенні сезону, Гвідолін залишив клуб через чотири роки[8][9]. 25 травня 1998 року Франческо Гвідолін став головним тренером «Удінезе»[10]. За підсумками сезону його команда фінішувала на 7-й позиції, однак перед початком наступного чемпіонату 9 липня 1999 року тренер був відправлений у відставку[11]. 28 жовтня 1999 року Гвідолін очолив «Болонью»[12]. З цією командою в 2002 році дійшов до фіналу Кубка Інтертото. 27 серпня 2003 року подав у відставку[13]. 27 січня 2004 року Гвідолін змінив Сільвіо Бальдіні на посту головного тренера «Палермо»[14]. Під його керівництвом сицилійці повернулися в Серію А через 35 років поневірянь по нижчих лігах, а за підсумками сезону 2004/05 завоювали право виступати в Кубку УЄФА, проте 30 травня 2005 року Франческо подав у відставку[15][16]. 23 червня 2005 року Гвідолін очолив «Дженоа»[17], що завоював право виступу в Серії А. Однак генуезці були відправлені в Серію С1 через звинувачення в договірних матчах, і 19 серпня тренер розірвав свій контракт[18][19]. У жовтні 2005 року Франческо Гвідолін очолив «Монако»[20][21], однак залишався головним тренером лише протягом одного сезону, за підсумками якого «Монако» посів місце в середині турнірної таблиці. 29 травня 2006 року Гвідолін став тренером в команді «Палермо»[22]. У першій частині сезону клуб йшов непогано, проте у другій почалися проблеми, зокрема і через те, що він більше не міг розраховувати травмованого бразильця Амаурі[23]. В команді почався спад, що привів його до звільнення 23 квітня 2007 року після домашнього програного матчу «Пармі» (3:4)[24]. Проте вже 14 травня президентом «Палермо» Мауріціо Дзампаріні повернув Гвідоліна до сицилійської команди, і «Палермо» змогло пробитись до кваліфікації Кубку УЄФА завдяки двом перемогам поспіль в кінці сезону[25]. Проте вже 9 червня Гвідолін покинув клуб[26].  26 листопада Франческо втретє за два роки очолює «Палермо» після звільнення Стефано Колантуоно[27]. Гвідолін на першій прес-конференції заявив, що «Дзампаріні є найкращим президентом в світі, з вівторка по неділю»[28]. Проте ще до завершення першого сезону, після домашньої поразки від «Дженоа», 24 березня 2008 року він був звільнений і знову замінений на Колантуоно[29]. У «Палермо» Гвідолін використовував тактичну схему 4-3-2-1, так звану «Різдвяну ялинку»[30]. Восени 2007 року італійським фахівцем цікавився «Квінз Парк Рейнджерс». Тренер висловлював зацікавленість у роботі в англійському клубі[31], але в результаті сторони не змогли домовитися про умови контракту[32]. 30 вересня 2008 року Гвідолін підписав контракт з «Пармою», замінивши звільненого Луїджі Каньї[33][34], і в тому ж сезоні зумів вивести клуб в Серію А. У наступному сезоні зайняв з командою восьме місце в турнірній таблиці. 16 травня 2010 року, після останнього туру чемпіонату, оголосив про своє прощання з «Пармою»[35][36]. 24 травня 2010 року Гвідолін був призначений головним тренером «Удінезе»[37]. Команда під його керівництвом у сезоні 2010/11 посіла четверте місце в національному чемпіонаті і завоювала таким чином право участі в кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів наступного сезону[38], а в наступному сезоні стала третьою в Італії, знову пробившись в кваліфікацію до Ліги чемпіонів. Щоправда в обох фипадках фріульці так і не потрапили до групого етапу, програвши «Арсеналу» та «Бразі» відповідно. 19 січня 2013 року, в матчі проти «Ювентуса» (0:4) Гвідолін провів свій 500-ий матч в Серії А в статусі тренера[39], ставши лише дев'ятим тренером, що досяг цього рубежу. Він закінчив той сезон на 5-му місці з 66 очками, кваліфікувавшись третій раз поспіль з клубом до єврокубків, щоправда, цього разу в Лігу Європи. 20 травня 2014 року Франческо Гвідолін оголосив про завершення тренерської кар'єри і перехід на адміністративні посади одночасно в «Удінезе» і два інші клуби, що належать Джампаоло Поццо, англійський «Вотфорд» та іспанську «Гранаду»[40][41][42]. Тим не менше, через рік, 14 червня 2015 року він залишає посаду з наміром повернутися до тренерської роботи[43]. 18 січня 2016 року призначений головним тренером валлійського клубу англійської Прем'єр-ліги «Свонсі Сіті»[44][45]. Здобувши 8 перемог у 16 матчах в чемпіонаті він зумів підняти команду і завершив з нею сезон на 12 місці. Після цього 11 травня 2016 року, незважаючи на інтенсивні спекуляції, що колишній менеджер Брендан Роджерс замінить його, Гвідоліну було запропоновано підписати новий дворічний контракт[46]. Проте вже 3 жовтня 2016 року, на свій 61-й день народження, Гвідолін був звільнений з посади через 2 дні після поразки в домашньому матчі 7-го туру чемпіонату Англії 2016/17 проти «Ліверпуля» (1:2)[47], після того, як здобув з клубом лише чотири очки протягом перших 7 турів чемпіонату[48]. Титули і досягненняЯк тренера
Особисті
Особисте життяВін одружився з Мікелою П'єтріб'язі. У шлюбі народилися сини Ріккардо і Джакомо[2]. Франческо великий шанувальник їзди на велосипеді[50] і прокоментував для телебачення кілька етапів Джиро д'Італія[51][52]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.JPG)
Portal di Ensiklopedia Dunia
