Федора Барб'єрі

Федора Барб'єрі
італ. Fedora Barbieri Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основна інформація
Дата народження4 червня 1920(1920-06-04)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняТрієст, Королівство Італія[1][4]
Дата смерті4 березня 2003(2003-03-04)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих (82 роки)
Місце смертіФлоренція, Італія[1][4]
Громадянство Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
 Королівство Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіїоперна співачка
Співацький голосконтральто Редагувати інформацію у Вікіданих і мецо-сопрано Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментивокал[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанриопера Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Барб'єрі.

Федора Барб'єрі (італ. Fedora Barbieri; (4 червня 1920(1920-06-04) Редагувати інформацію у Вікіданих, Трієст — 4 березня 2003(2003-03-04) Редагувати інформацію у Вікіданих, Флоренція) — італійська оперна співачка (драматичне меццо-сопрано) та режисерка. Одна з найбільших співачок свого часу[5], знаменита виконавиця вердіївського репертуару[6].

Біографія

Федора Барб'єрі навчалася співу під наставництвом Ф. Бугамеллі та Л. Тоффоло. На конкурсі у Театрі Комуналі у Флоренції виграла стипендію та завершила свою вокальну та сценічну підготовку під керівництвом Джулії Тесс.

4 листопада 1940 року Федора Барб'єрі вперше вийшла на театральну сцену і з великим успіхом у публіки і критики виконала партію Фідальми в «Таємному шлюбі» Доменіко Чімарози в Театрі Комуналі[7]. Наступного вечора вона співала Азучену в «Трубадурі», замінивши Джанну Педерціні[en], яка несподівано захворіла. Для Барб'єрі це був подвійний тріумф, який відкрив для неї двері найпрестижніших театрів Італії та інших країн, що утвердив її як найзначніший голос меццо-сопрано та контральто тих років.

З 1942 року Барб'єрі співала в Ла Скала, де з успіхом дебютувала з партією Мег Пейдж у «Фальстафі». У Метрополітен-опера Барб'єрі вперше виступила в ролі Еболі в опері «Дон Карлос» у 1950 році та за свою кар'єру виходила на цю сцену 95 разів у 11 ролях. Співачка була учасницею першої вистави «Дона Карлоса» у відомій постановці Вісконті в Ковент-Гардені у 1958 році. Виступала остаточно до кінця 1980-х років. У 1982 році Барб'єрі зіграла роль Мами Лючиї у фільмі-опері Ф. Дзефіреллі «Сільська честь», яку виконала на бенефісі на честь 60-річчя творчої діяльності у 2000 році у Флоренції[7][8].

У 1991 році Федора Барб'єрі дебютувала як режисерка, поставивши з великим успіхом в оперному театрі міста Лодзі, у Польщі, «Сільську честь» П'єтро Масканьї. До кінця життя виступала у концертах, проводила майстер-класи. Барбієрі була незмінною членкинею журі Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків Олени Образцової.

Федора Барб'єрі була одружена з музичним режисером Луїджі Барцолетті, який брав участь в організації їй кар'єри. В шлюбі мала двох синів. Овдовіла[6][7].

Творчість

Федора Барб'єрі мала сильний голос теплого забарвлення з багатим нижнім регістром, гідним голосів її партнерів та партнерок по сцені — Марії Каллас, Юссі Бйорлінга, Чезаре Сьєпі, Джузеппе ді Стефано, Тіто Гоббі, Бориса Христова. Репертуар співачки включав понад 100 партій[6][9][8]. У книзі «Вокальні паралелі» Джакомо Лаурі-Вольпі відзначив бездоганну вокальну техніку, пластичність та почуття вокальної форми співачки[10][11].

За складом обдарування їй були ближчими драматичні партії — Азучена, Амнеріс, Еболі, Ульріка («Дон Карлос», «Бал-маскарад»), Кармен, Даліла. Майстерність Барб'єрі як комедійної артистки розкрилася в партіях Квіклі (Фальстаф)[12].

Крім видатних вокальних даних, Федора Барб'єрі відрізнялася акторською багатогранністю і сценічним артистизмом, що принесли їй визнання та захоплення найбільших диригентів того часу: Артуро Тосканіні, Вільгельма Фуртвенглера, Віктора де Сабата, Дімітріса Мітропулоса, Л. Бернстайна, Артура Родзінського, Леонарда Бернстайна, Тулліо Серафіна, Джанандреа Гаваццені, Герберта фон Караяна, Клаудіо Аббадо, найзнаменитіших режисерів: Лукіно Вісконті, Франко Дзеффіреллі, Вільгельма Пабста, Жана-П'єра Поннеля.

Серед численних нагород Федори Барб'єрі — Лицарський Орден Командора (Велика Британія), Кавалерка Великого Хреста (Італія, 2000).

Записи

Студійні записи

Live

Відео

Примітки

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #122921186 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ Федора Барбьери (Fedora Barbieri). Классическая музыка. 4 грудня 2010. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015. [Архівовано 2015-12-27 у Wayback Machine.]
  6. ↑ а б в Wolfgang Saxon (7 березня 2003). Fedora Barbieri, 82, a Mezzo Celebrated for Verdi Roles (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  7. ↑ а б в Alan Blyth (19 березня 2003). Fedora Barbieri (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  8. ↑ а б Акопян Л. О. Музыка XX века: энциклопедический словарь / Научный редактор Двоскина Е. М. — М. : «Практика», 2010. — 855 с. — 2500 прим. — ISBN 978-5-89816-092-0.
  9. ↑ Chris Pasles (9 березня 2003). Fedora Barbieri, 82; Mezzo-Soprano Performed 109 Roles (англ.). Los Angeles Times. Процитовано 26 грудня 2015. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  10. ↑ Тамбовская Н. (27 жовтня 1999). День оперы. Независимая газета. Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 26 грудня 2015. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  11. ↑ Лаури-Вольпи Дж. Вокальные параллели / пер. с итал. Ю. Н. Ильина. — Л. : Издательство "Музыка", 1972.
  12. ↑ Федора Барбьери (Fedora Barbieri) | Belcanto.ru. www.belcanto.ru. Процитовано 29 вересня 2019.