Марія Канілья
Марія Канілья[5] (італ. Maria Caniglia; нар. 5 травня 1905, Неаполь — 16 квітня 1979, Рим) — італійська оперна співачка (драматичне сопрано), педагог. БіографіяКанілья народилася в Неаполі, вчилася в консерваторії Сан-П'єтро Мажелла в Неаполі. Дебютувала в Турині в 1930 році в ролі Хрісофеміда в опері Р. Штрауса «Електра». У тому ж році в Генуї співала Магду («Затонулий дзвін» (La campana sommersa) Респігі), в Римі — Ельзу («Лоенгрін» Вагнера). Дебютувала в Ла Скала в ролі Марії в опері Pizzetti «Чужинець» (італ. Lo straniero). Успіх прийшов до співачки завдяки виконанню в Ла Скала ролі Розаури в «Масках» (італ. Le maschere) Масканьї в 1934-35 роках. Канілья виступала в Ла Скала до 1951 року у провідних партіях драматичного сопрано, в її репертуарі «Бал-маскарад», «Сила долі», «Аїда», «Андре Шеньє», «Тоска», «Адріана Лекуврер». Користувалася великим успіхом в операх пізнього веризму. За межами Італії Канілья виступала в Паризькій Опері, Ковент-Гардені, Театрі Колумба, Віденській опері. У 1935 році на Зальцбургському фестивалі з успіхом виступила в ролі Аліси Форд («Фальстаф» Верді). Дебютувала на сцені Метрополітен-Опера у Нью-Йорку 21 листопада 1938 року в ролі Дездемони в «Отелло» Верді. Канілья брала участь у відродженні декількох давно не виконуваних опер, таких як «Поліевкт» Доніцетті і «Оберто, граф ді Сан-Боніфачо» Верді. Брала участь у постановках багатьох сучасних творів: у 1931 році в Мілані співала Мануелу в опері «Ніч Зораіми» (італ. La notte di Zoraima), в 1936 році в Римі — Розанну в опері «Сірано де Бержерак» Альфано, у 1937 році в Римі головну партію в «Лукреції» Респігі. Востаннє Марія Канилья виступила в ролі Тоски в Каїрі в 1959 році, після чого покинула сцену і зайнялася викладанням. Канілья вийшла заміж у 1939 році за італійського композитора Піно Донаті, музичного керівника Арена-ді-Верона, Театро Комуналє в Болоньї та Чиказької ліричної опери. Канілья залишила велику спадщину в області грамзапису, де її частим партнером виступав Джильї[6]. Марія Канілья померла в Римі у віці 73 років. Голосом Канільї співає Франка Дюваль у фільмі-опері режисера Карміні Галлоні «Тоска» 1956 року. ДискографіяСтудійні записиХор і оркестр Римської опери, дір. Олів'єро де Фабріціус. Каварадоссі — Беньяміно Джільї, Скарпіа — Армандо Борджоли. Хор і оркестр королівської опери в Римі, дир. Тулліо Серафін, солісти: Беньяміно Джільї, Ебе Стіньяні, Еціо Пінца. Хор і оркестр Туринського радіо, дир. Джіно Марінуцці. Альваро — Гальяно Мазіні, Дон Карлос — Карло Тальябуе, Преціозілла — Ебе Стіньяні, Настоятель — Танкреді Пазеро.
Хор та оркестр театру Ла Скала, дир. Олів'єро де Фабріціус. Андре Шеньє — Беньяміно Джільї, Шарль Жерар — Джино Бекі, графиня де Куаньї — Джульєтта Сіміонато.
Хор і оркестр Римської опери, дир. Тулліо Серафін. Річард — Беньяміно Джільї, Ренато — Джино Бекі, Ульріка — Федора Барб'єрі. Хор і оркестр Римської опери, дир. Тулліо Серафін. Радамес — Беньяміно Джільї, Амнеріс — Ебе Стіньяні, Амонасро — Джино Бекі, Рамфіс — Танкреді Пазеро, Фараон — Італо Тайо.
Хор і оркестр Італійського радіо в Мілані, дир. Маріо Россі. Солісти: Д. Пранделлі, С. Коломбо, К. Піччіні.
Хор і оркестр Італійського радіо в Римі, дир. Антоніо Гварнері. Солісти: Д. Пранделлі, К. Тальябуе, О. Роверо.
Хор і оркестр Італійського радіо в Римі, дир. Фернандо Превіталі. Дон Карлос — Мірто Піччі, Родріго — Паоло Сільвері, Еболі — Ебе Стіньяні, Філіп II — Нікола Россі-Лемені Інквізитор — Джуліо Нері. Живі записи вистав
Примітки
Посилання
|