|
Тісна
Тісна (пол. Cisna) — село в Польщі, у гміні Тісна Ліського повіту Підкарпатського воєводства. Адміністративний центр гміни Тісна. Знаходиться на прадавній етнічній український території. Розташоване в долині річки Солінка серед гірських пасом Західних Бещад, на кордоні зі Словаччиною та Україною. Населення — 457 осіб (2011)[1]. ІсторіяСело вперше зустрічається в документі 1552 року, як власність роду Балів і поселення на основі Волоського права. Ймовірно, поселення існувало ще раніше на Руському праві. Дідичем села був, зокрема, прадід Митрополита Андрея Шептицького, шляхтич Яцек Фредро, який отримав графський титул Австрії[2]. Тісна згадується в австрійських кадастрових відомостях 1787 року. 22 січня 1898 року офіційно введена вузькоколійна залізниця до Нового Лупкова, яку 1904 року було продовжено до Кальниці[3]. Під час першої світової війни цей регіон опинився в центрі бойових дій. З осені 1914 по весну 1915 року, через інтенсивні бойові дії в Карпатах, Тісна тричі опинялася на лінії фронту.    З листопада 1918 по січень 1919 року село входило до складу Команчанської Республіки. У 1924 році з Балигородського деканату був виділений Тіснянський деканат. У міжвоєнний період Тісна була одним з головних сіл у Бескидах і стала відомим місцем для проведення ярмарків, на які з'їжджалося близько 60 тисяч гостей. Під час другої світової війни село було майже повністю знищене. Згодом, у період між 1945 і 1947 роками, в цьому районі тривала боротьба між підрозділами УПА та радянським військами. Більшість українських родин насильно переселили в УРСР в 1946 році. Ті родини, яким вдалося уникнути переселення, 29 квітня 1947 під час Операції Вісла були вивезені в околиці м. Гданська в Польщі[4]. У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства. ЦеркваВперше згадується у 1739 році, коли Міхал Урбанський започаткував тут нову парафію. У 1790 році до парафії, крім самої Тісної, належало с. Габківці. Наступна церква Святого Архангела Михаїла була зведена на кошти Юліана Фредра у 1825 році. Оновлена у 1902 році, мала іконостас та художню декорацію крокв. Після 1947 року спустошена. У 1956 році будівлю церкви спробували переробити на костел, але спроба не вдалася і того ж року церкву розібрали на будівельні матеріали. 1962 року на місці церкви встановлено пам'ятний хрест. В історичному музеї міста Сяніка зберігається ікона XVIII століття з церкви села Тісна. Поблизу церкви 1825 року була збудована дерев'яна дзвіниця. Розібрана у 1970-х роках. Останній парох церкви та декан Тіснянський о. Євстафій Хархаліс (нар. 1898) був з вірними аж до травня 1947 року, коли під час операції «Вісла» був заарештований та ув'язнений у концентраційному таборі в Явожні. У грудні 1948 року звільнений, оселився разом з дружиною та дітьми у Лідзбарку-Вармінському. З 1957 року правив у греко-католицькій парафії в Мальборку, де помер у 1994 році й похований на місцевому цвинтарі. Також у 1930-х роках в церкві сотрудником служив о. Зенон Злочовський. На місцевому цвинтарі села багато старих надгробків було знищено після 1947 року. На цвинтарі збережене найстаріше поховання в Бескидах — Антонія Квеченського і його двох онучок, датоване 1842 роком. Збереглися також старі липи. СьогоденняТісна є відомим місцевим курортом з центром інформації для туристів, невеликими готелями, приватними маєтками та сувенірними кіосками. Працює ресторація «Лемківщина». ДемографіяНа 1785 рік поселення мало 9.56 км² земельних угідь і населення — 84 греко-католики і 10 римо-католиків. 1840 — 123 греко-католиків. 1859 — 168 греко-католиків. 1879 — 182 греко-католиків. 1899 — 188 греко-католиків. 1921 — 416 осіб (у 46 житлових будинках): 166 римо-католиків, 132 греко-католиків, 118 євреїв. 1926 — 140 греко-католиків. 1936 — 250 греко-католиків, 198 римо-католиків та 214 юдеїв. На 1 січня 1939 року у селі мешкало 660 осіб, з них 250 українців, 290 поляків (приїжджі працівники тартака) та 120 євреїв[5]. Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:
Примітки
Джерела
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
