Тоутоваї чатамський

Тоутоваї чатамський

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Інфраряд: Corvida
Надродина: Corvoidea
Родина: Тоутоваєві (Petroicidae)
Підродина: Тоутовайні (Petroicinae)
Рід: Тоутоваї (Petroica)
Вид: Тоутоваї чатамський
Біноміальна назва
Petroica traversi
(Buller, 1872)
Синоніми
Miro traversi Buller, 1872
Посилання
Вікісховище: Petroica traversi
Віківиди: Petroica traversi
ITIS: 561946
МСОП: 22704831
NCBI: 228564
Fossilworks: 372461

Тоутоваї чатамський[2] (Petroica traversi) — вид горобцеподібних птахів родини тоутоваєвих (Petroicidae). Ендемік архіпелагу Чатем.[3]

Опис

Довжина птаха становить 14-15 см. Самець важить 25 г, самка 22 г. Птах має повністю чорне забарвлення.

Мовою маорі птах називається "какаруя", мовою моріорі- "каруре".

Поширення і екологія

В минулому чатамський тоутоваї мешкав на всіх островах архіпелагу Чатем, що розташований в 850 км на схід від нової Зеландії. Сьогодні він мешкає лише на двох невеликих островах цього архіпелагу- на Мангері і Рангатірі.

Цей вид птахів мешкає в залишках рівнинних лісів і чагарниках. Вони повністю комахоїдні; здобич шукають в лісовій підстилці або на низько розташованих гілочках. Гніздяться в дуплах або серед повалених дерев. Віддають перевагу місцям з густою рослинністю і глибоким шаром палого листя.

Розмноження

Сезон розмноження триває з кінця жовтня по початок грудня. Зазвичай в кладці два яйця. Інкубація триває 18 днів. Пташенята залишаються в гнізді 23 дні, однак батьки продовжують піклуватися про них, поки вони не досягнуть 65-денного віку, що набагато довше, ніж в інших птахів подібного розміру.

Польові дослідження, проведені в період 1980-1991 років показали, що середня тривалість життя складає близько двох років. Однак «Old Blue», єдина самиця репродуктивного віку, що залишилась в 1980 році і предок всіх існуючих нині чатамських тоутоваї прожила 12 років.

Збереження

Зараз існує близько 260 чатамських тоутоваї, однак в 1980 рокі їх існувало всього п'ять, всі на острові Малий Мангер. Їх врятував новозеландський зоозахисник Дон Мертон і служба дикої природи Нової Зеландії. Птахів перевезли на острів Мангер. Мертон вилучав яйця, знесені «Old Blue», а пізніше і іншими самицями, і підкладав їх в гнізда великоголових тоутоваї. Великоголові тоутоваї висиджували яйця і піклувались про пташенят, а самиці чатамських тоутоваї, втративши яйця, відкладали нову кладку[4].

Оскільки всі існуючі чатамські тоутоваї є потомками однієї самиці, їх генетичне різноманіття впало до мінімуму і вид пережив ефект пляшкового горла. Однак це не викликало проблем, пов'язаних з інбридингом, що дозволило вченим припустити, що чатамськиї тоутоваї вже проходив через подібну ситуацію, і популяція втратила алелі, які могли б згубно на неї вплинути.[5][6][7][8]

Хоч цей вид і залишається під загрозою зникнення (EN за класифікацією МСОП), його популяція збільшується. В 1981 р. кількість птахів збільшилось до семи, в 1990 р. - до 116, в 1998 р. - до 226, а в 1999 р. - до 254. Навесні 2011 року на острові Рангатіра мешкало 190 чатамських тоутоваї, на острові Мангер - 34.

На островах Чатем реалізуються проекти по відновленню природного середовища і по знищенню інтродукованих хижаків. Це має допомогти рідкісним видам, зокрема чатамському тоутоваї відновити популяцію.

Примітки

  1. ↑ BirdLife International (2013). Petroica traversi. Процитовано 26 листопада 2013.
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Falla, R.A.,Sibson, R.B. and Turbott, E.G., illustrated by Elaine Power. (1979) The new guide to the birds of New Zealand and outlying islands. Collins, Auckland.[сторінка?]
  4. ↑ Cemmick, David; Dick Veitch (1986). Black Robin Country. Auckland: Hodder and Stoughton. с. 135. ISBN 978-0-340-35826-9.
  5. ↑ Kennedy, Euan S.; Grueber, Catherine E.; Duncan, Richard P.; Jamieson, Ian G. (April 2014). Severe inbreeding depression and no evidence of purging in an extremely inbred wild species—the Chatham Island black robin. Evolution. 68 (4): 987—995. doi:10.1111/evo.12315. PMID 24303793.
  6. ↑ Weiser, Emily L.; Grueber, Catherine E.; Kennedy, Euan S.; Jamieson, Ian G. (January 2016). Unexpected positive and negative effects of continuing inbreeding in one of the world's most inbred wild animals. Evolution. 70 (1): 154—166. doi:10.1111/evo.12840. PMID 26683565.
  7. ↑ Frankham, Richard; Bradshaw, Corey J.A.; Brook, Barry W. (February 2014). Genetics in conservation management: Revised recommendations for the 50/500 rules, Red List criteria and population viability analyses. Biological Conservation. 170: 56—63. doi:10.1016/j.biocon.2013.12.036.
  8. ↑ Shaffer, Mark L. (February 1981). Minimum Population Sizes for Species Conservation. BioScience. 31 (2): 131—134. doi:10.2307/1308256. JSTOR 1308256.

Посилання

Джерела

Attenborough, D. 1998. The Life of Birds. BBC ISBN 0563-38792-0