Терцдецимакорд

Домінантовий терцдецимакорд: CEGB ♭ DFA play^ⓘ play^ⓘ. Кольором виділено ноти за септимою.

Терцдецимакорд — акорд, що складається з шести сполучених терцій, причому остання знаходиться над ундецимою ундецимакорду.[1][2] Найбільше поширений у джазовій музиці.[3] Терцдецимакорд як правило розглядають в основному вигляді, тоді як обернення цього акорду призводять до втрати його характерності або плутанини з іншими акордами.[4]

На думку Волтер Пістона, «справжній тринадцятий акорд, отриманий шляхом суперпозиції терцій, є рідкісним явищем навіть у музиці XX століття».[5] Це може бути пов'язано як з традиціями чотириголосного складу класичної гармонії, так і технічними обмеженнями інструментального виконавства, наприклад «щоб зробити акорд більш зручним для гри [на гітарі ], у терцдецимакордах часто пропускають квінту та нону».[6]

Домінантовий терцдецимакорд

Терцдецимакорд у чотириголосному складі[4] Play^ⓘ

Найчастіше терцдецимакорд береться у домінантовій функії (D ^13)[7]. Я мажорі терцдецимакорд матиме велику терцдециму, тоді як в мінорі — малу.[4] У чотириголосному написанні терцдецимакод має лише основний тон, терцію, септиму і терцдециму[4], тоді як квінта, нона і ундецима — пропускаються Play^ⓘ. Терція вказує на нахил акорду — мажор або мінор, септима важлива для якості домінантової функції акорду, а власне терцдецима є характерною для терцдецимакорду.

Домінантовий терцдецимакорд у прелюдії «Пополудень фавна» Клода Дебюссі (1894)[8] Play^ⓘ

Характерне звучання терцдецимакорду надає дисонанс між бемольною септимою терцдецимою, інтервал великої септими.

Класичне розв'язання терцдецимакорду в тоніку.[9] Play^ⓘ

В класичній гармонії терцдецима поміщається в сопрановому голосі і розв'язується в тоніку ходом вниз на терцію. У джазі D13 може бути розв'язаний в тонічний нонакорд, тоді сопрановий голос розв'язується в нону.[9]

Інші терцдецимакорди

Терцдецимакорд може переходити і в інший дисонуючий акорд, як в наступному прикладі:

Чергування мажорних і зменшених 13-акордів у «залізничній звучності» з mm.1–4 All Points West (1937) Роджерса і Харта .[10] Аудіофайл «All Points West 'Railroad sonority'.mid» не знайдено

Рідше 13-й акорд може будуватися на інших ступенях, на тоніці чи субдомінанті. В цьому випадку утворюється терцдецимакорд з великою септимою («великий»)[7]

Закінчення п'єси " I Found a New Baby " Ленні Трістано (1946) великим 13-акордом[11] у лідійському ладу. Аудіофайл «I Found a New Baby 13th chord.mid» не знайдено

І у великих і, особливо, у домінантових терцдецимакордах ундецима зазвичай опускається через утворення півтону з терцієвим тоном.[12]

Каденція в тактах 5–8 «Ноктюрну Норін» Оскара Петерсона (транскрибована Брентом Едстромом) включає 13-акорд, а також розкриває різницю між складеними та простими інтервалами: терцдецимою і доданою секстою відповідно.[9] Аудіофайл «Noreen's Nocturne.mid» не знайдено

Обернення

CM ^13, перше обернення =  Em ^13 ♭ 9, 2-а обенення = G ^13 . . . (Play^ⓘ). .

Обернення повного терцдецимакорду, включаючи всі сім нот, також утворюють терцдецимакорди, проте застосовуються рідко[4][13].

Галерея

Існує велика різноманітність тринадцятакордів, що відрізняються інтервальною структурою:

• 
  Терцдецимакорд заснований на мажорному тризвуці[14] Play^ⓘ
• 
  Терцдецимакорд з низькою ноною[14] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  [15] Play^ⓘ
• 
  Bass note: C or alternatively G.[16] Play^ⓘ
• 
  «Обернення терцдецимакорду без квінти, нони і ундецими.»[17][18] Play^ⓘ
• 
  Розташування терцдецимакорду ля виконання на гітарі.[19] Play^ⓘ
• 
  Класичний домінантовий 13-акорд[20] Play^ⓘ
• 
  13-акорд, «стиснутий» в одну октаву звучить як дисонанс[8] tone cluster. Play^ⓘ
• 
  A dominant thirteenth in F minor. Play^ⓘ

Мотив на початку опери «Пеллеас і Мелізанда» К, Дебюссі, а також пізніше, коли Ґоло запитує, чи вона колись любила Пеллеаса, починається з нонакорду, до якого додається терцдецима, утворюючи 13-акорд в другому оберненні, при цьому нижні голоси утворюють «теплу» кварту.[21] Play^ⓘ

Файл:Music in Twelve Parts transitional thirteenth chord.png

Прохідні терцдецимакорди із «Музики у дванадцяти частинах» Філіпа Ґласса[22] Аудіофайл «Music in Twelve Parts transitional thirteenth chord.mid» не знайдено

Примітки

1. Benward & Saker (2009), p.360.
2. Лемішко М. М. Гармонія: навч. посіб. для вищ. навч. закл. культури і мистецтв III—IV рівнів акредитації / М. М. Лемішко ; Львів. держ. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. — Вид. 2-ге, допов. — Вінниця: Нова книга, 2010 . Ч. 1 : Діатоніка. — 2010. — c. 22
3. Capone, Phil (2006). Guitar Chord Bible: Over 500 Illustrated Chords for Rock, Blues, Soul, Country, Jazz, and Classical, p.48. ISBN 0-7858-2083-3.
4. Benward & Saker (2009). Music in Theory and Practice: Volume II, p.179. Eighth Edition. ISBN 978-0-07-310188-0.
5. Piston, Walter (1952). Harmonic Practice by Roger Sessions. Review. The Musical Quarterly. 38 (3): 463. doi:10.1093/mq/XXXVIII.3.457.
6. Capone (2006), p.66.
7. Benward & Saker (2009), p.180.
8. Cope, David (2000). New Directions in Music, p.6. ISBN 1-57766-108-7.
9. Benward & Saker (2009), p.183-84.
10. Cox, Felix (Autumn 2005). 'A Faltering Step in a Basically Right Direction': Richard Rodgers and All Points West. American Music. 23 (3): 360. doi:10.2307/4153058.
11. Everett, Walter (October 2004). A Royal Scam: The Abstruse and Ironic Bop-Rock Harmony of Steely Dan. Music Theory Spectrum. 26 (2): 205. doi:10.1525/mts.2004.26.2.201.
12. Hal Leonard Corp. (2003). Picture Chord Encyclopedia: Photos, Diagrams and Music Notation for Over 1,600 Keyboard Chords, p.10. ISBN 0-634-05828-2.
13. Cooper, Paul (1975). Perspectives in Music Theory, p.228. ISBN 0-396-06752-2.
14. Kostka & Payne (1995). Tonal Harmony, p.493. Third Edition. ISBN 0-07-300056-6.
15. Benward & Saker (2009), p.185.
16. Manus, M. (1978). Piano Chord Dictionary, p.21. ISBN 0-88284-154-8.
17. Capone (2006), p.84-85.
18. Hal Leonard Corp. (2004). Guitar Chords Deluxe: Full-Color Photos and Diagrams for Over 1,600 Chords, p.12. ISBN 0-634-07389-3.
19. Capone (2006), p.79.
20. Cooper (1975), p.227-28.
21. Nichols, Roger (1989). Claude Debussy: Pelléas et Mélisande, p.105. ISBN 0-521-31446-1.
22. Potter, Keith (2002). Four musical minimalists, p.319. ISBN 0-521-01501-4.