Ундецимакорд

Мажорний ундецимакорд, Cmaj 11 .Playⓘ

Ундецимакорд — це акорд, що складається із 5-ти сполучених терцій і охоплює обсяг ундецими[1]. Найчастіше зустрічається в джазі. Різновиди ундецимакорда: домінантновий (C 11, C–E–G–B ♭ –D–F), мінорний (Cm 11, C–E ♭ –G–B ♭ –D–F) та великий (Cmaj 11, C–E–G–B–D–F).[2] Використання підвищеної ундецими утворює різновиди домінантовий збільшений(C 9 ♯ 11, C–E–G–B ♭ –D–F ♯) і великий збільшений ундецимакорд (Cmaj 9 ♯ 11, C–E–G–B–D–F♯) акорди.

Домінантовий ундецимакорд із пропущеною терцією[3] (C 11 або C9sus4). Playⓘ
Домінантовий ундецимакорд, C11 з терцією, класичний запис — D11 в тональності фа мажор.[4] Playⓘ

У домінантовому ундецимакорді одинадцятий ступінь створює дисонанс (малу нону) із терцією, і тому терція часто пропускається[5] (наприклад, 52 секунди в пісні «Sun King» з альбому Abbey Road гурту The Beatles), і таким чином неповний ундецимакорд стає є тотожним нонакорду із затриманням (наприклад, C9sus4, C–G–B♭ –D–F), який у джазі також можна позначити як Gm 7 /C.[6]

Ундецимовий тон може бути підвищений, в цьому разі мала нона між ним і терцієвим тоном перетворюється на велику нону, що зменшує дисонантність акорду і утворює «лідійську домінанту».[7] .

Оскільки верхні звуки акорду (7-й, 9-й, 11-й) утворюють тризвук, в джазовій нотації домінантовий ундецимакорд із пропущеними терцією та квінтою можна записати як складений акорд із басом, тобто, наприклад, C–B ♭ –D–F пишеться як B ♭ /C, підкреслюючи його біфункціональність.

Класичне розв'язання ундецимакорду у тоніку.[8] Playⓘ

У чотириголосному складенні, терція і квінта також пропускаються, а ундецима при розв'язанні в тоніку залишається на місці.[9]

Примітки

  1. ↑ Лемішко М. М. Гармонія: навч. посіб. для вищ. навч. закл. культури і мистецтв III—IV рівнів акредитації / М. М. Лемішко ; Львів. держ. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. — Вид. 2-ге, допов. — Вінниця: Нова книга, 2010 . Ч. 1 : Діатоніка. — 2010. — c. 22
  2. ↑ Smith, Johnny (1980). Mel Bay's Complete Johnny Smith Approach to Guitar, p.231. ISBN 978-1-56222-239-0.
  3. ↑ Stephenson, Ken (2002). What to Listen for in Rock: A Stylistic Analysis, p.87. ISBN 978-0-300-09239-4.
  4. ↑ Kostka & Payne (1995). Tonal Harmony, p.431. Third Edition. ISBN 0-07-300056-6.
  5. ↑ McCormick, Scott (18 січня 2019). The Lush World of Eleventh Chords. Процитовано 31 березня 2019.
  6. ↑ Stephenson, Ken (2002). What to Listen for in Rock: A Stylistic Analysis, p.87. ISBN 978-0-300-09239-4.
  7. ↑ Miller, Michael (2004). Complete Idiot's Guide to Solos and Improvisation, p.52. ISBN 978-1-59257-210-6.
  8. ↑ Benward & Saker (2009). Music in Theory and Practice: Volume II, p.183-84. Eighth Edition. ISBN 978-0-07-310188-0.
  9. ↑ Benward & Saker (2009). Music in Theory and Practice: Volume II, p.183-84. Eighth Edition. ISBN 978-0-07-310188-0.