|
Телесюжет про розіп'ятого хлопчика
12 і 13 липня 2014 року, у розпал війни на Донбасі, на російському «Першому каналі» в ефір вийшов телесюжет про «розіп'ятого хлопчика». У ньому жінка розповідала, як на власні очі бачила страту маленького сина і дружини «ополченця» українськими військами на центральній площі Слов'янська. Події розказаної історії не мали жодного підтвердження, вся історія є повністю вигаданою. Скандальний сюжет отримав значний відгук у суспільстві. Одні побачили в ньому приклад крайнього непрофесіоналізму і використання російських державних ЗМІ в інформаційній війні з метою розпалення ненависті та ворожнечі, інші — доказ того, що «дезінформація» і «брехня» стали нормою для російських державних ЗМІ, треті згадують цей телесюжет як приклад одного з найяскравіших проявів так званої «політики післяправди», яка останнім часом переважає у різних громадських системах, серед яких почесне місце займає Росія. СюжетВвечері 12 липня 2014 року на «Першому каналі» було показано сюжет «Біженка зі Слов'янська згадує, як при ній стратили маленького сина та дружину ополченця». У ньому жінка, що назвалася Галиною Пишняк, уродженкою Закарпаття, розповіла про події, що нібито відбувалися одразу після того, як українські військові вибили російських терористів Гіркіна зі Слов'янська:
Повторно його показали на «Першому каналі» наступного дня, 13 липня 2014 року, в щотижневій інформаційній програмі Іради Зейналової. Як з'ясували журналісти «Нової газети» та інтернет-ресурсу Slon.ru, незадовго до цього аналогічні повідомлення вже з'являлися в соціальних мережах: 9 липня активний прихильник «Російської весни» Олександр Дугін опублікував у Facebook текст про розп'яття в Слов'янську шестирічного хлопчика і розстріл всіх чоловіків Слов'янська молодше 35 років. 11 липня аналогічна розповідь була розміщена в спільноті «ВКонтакте» рос. «Сводки от Стрелкова». РозслідуванняВідвідавши прифронтовий Слов'янськ кореспондент «Нової газети» Євген Фельдман опитав кілька десятків місцевих жителів, і жоден з них не підтвердив інформацію з гучного сюжету. Аналогічний результат мало розслідування, проведене журналістами «Дощу». Ніяких результатів не дали пошуки документальних матеріалів з Інтернету, котрі могли б підтвердити цю історію, хоча фото і відеоматеріали про дії українських військових у Слов'янську доступні у великих кількостях. Також журналісти «Бі-Бі-Сі» та «Нової газети» виявили, що деякі твердження сюжету явно не відповідають дійсності. Наприклад, в Слов'янську відсутня площа Леніна, на яку нібито зігнали місцевих жителів. Керівник південноросійського бюро «Першого каналу» Юлія Чумакова, яка записала скандальне відео, в категоричній формі відмовилася спілкуватися з журналістами «Нової газети», які спробували з'ясувати подробиці створення сюжету, і перенаправила їх в дирекцію громадських зв'язків телекомпанії. Питання про цей сюжет знову виникли 18 грудня 2014 року, під час чергового спілкування Володимира Путіна з пресою. Ксенія Собчак привела його як приклад до питань про розпалювання ворожнечі на російському телебаченні. Однак питання залишилося без відповіді. Через три дні, 21 грудня, Ірада Зейналова в ефірі передачі «Час» заявила:
РеакціїПоказ по центральному російському державному каналу сюжету про «розіп'ятого хлопчика» використовувався західними дослідниками як свідчення того, що дезінформація і брехня стали нормою для сучасних російських ЗМІ. Журналіст Аркадій Островський вбачає аналогію між цим прикладом і тими, що використовувалося для розпалювання ворожнечі під час єврейських погромів в Російській імперії. Журналіст Девід Саттер у своїй книзі «Чим менше ви знаєте, тим краще ви спите: шлях Росії до терору і диктатури при Єльцині та Путіні» висловив думку, що телесюжет мав на меті розпалювання націоналістичної істерії. З цією думкою згодна і публіцист Лінда Кінстлер, яка відзначала в журналі «The Atlantic», що телесюжет встиг поширитися російським інтернетом, посиливши антиукраїнські настрої та налаштувавши населення на підтримку бойових дій. На думку філолога Оксани Іссєрс, пропагандистський сюжет став в соціальних мережах синонімом журналістського «фейку» — очевидно неправдивої, абсурдної інформації. Редактор журналу «Fortune» Енн ВандерМей у своїй статті для американського журналу «The Wilson Quarterly»[en] розглядала «розп'ятого хлопчика» як частину ширшої інформаційно-пропагандистської кампанії російського керівництва, основні напрями якої іноді називають «4 D» — англ. dismiss, distract, distort, dismay (заперечення, відволікання уваги, перекручування фактів, залякування). В розгорнутій статті журналу «The Economist» вигадані звірства з сюжету «Першого каналу» наводилися в якості одного зі свідчень того, що в Росії, як і в багатьох інших країнах, політика постправди стає провідним напрямком політичної культури. Також, сюжет був висміяний багатьма інтернет-користувачами не тільки України, а й інших пострадянських республік, зокрема — Казахстану. За межами пострадянського простору сюжет є майже невідомим. Цей сюжет був також згаданий в американському телесеріалі «Батьківщина» (англ. Homeland) (п'ята серія сьомого сезону), де колишній глава ЦРУ Сол Беренсон розмовляє з російським агентом Іваном Крупиним. Той стверджує, ця новина – фейк, а сюжет був придуманий «Шостим управлінням»[1]. Див. такожДжерела
Посилання
|
