Газові конфлікти між Росією й Україною
 Україно-російські газові конфлікти — серія економічних конфліктів між компаніями НАК «Нафтогаз України» та «Газпром» щодо умов постачання природного газу з Росії до України, а також його транзиту до країн Європи. ПередісторіяПісля розпаду СРСР Україна, через територію якої проходив великий газопровід в Європу, опинилася в неоднозначному становищі: з одного боку незалежна держава, з іншого — «братська країна» на пострадянському просторі. Звідси у України збереглися історичні пільги на купівлю та транзит природного газу. Однак реалії ринкової економіки брали своє. Перший російсько-український газовий конфлікт вибухнув 20 лютого 1993 року, коли глава Газпрому Рем Вяхірєв пообіцяв припинити постачання газу в Україну в зв'язку з заборгованістю по оплаті. Конфлікт був швидко залагоджено і відключення не відбулося[1]. На той момент борг України за газ становив понад 138 млрд рублів.[2] у відповідь на погрози з боку російської влади українська влада відповідає, що перекриють транзитні газопроводи, по яких Росія веде поставки газу до Західної Європи.[2] Вже тоді Росія активно використовувала «газову карту», шляхом шантажу підштовхуючи Україну до дипломатичної відмови від євроінтеграційних прагнень на користь Росії. (див. Масандрівські угоди). У березні 1995 року «Газпром» призупиняє поставки газу в Україну.[2] На той момент борг України за газ перевищує 1 трлн рублів.[2] «Газпром» зажадав вирішення проблеми боргу за рахунок передачі Росії частини майнових прав в українські газопроводи і підприємства.[2] 10 березня, в ході україно-російських переговорів, було прийнято рішення про продовження постачань газу в Україну.[2] Причому українська сторона прийняла на себе зобов'язання протягом місяця надати графік погашення боргів за газ.[2] Хоча графік так і не був наданий, з політичних причин Україну не відключили від газу.[2] У 1998 році в російсько-українські газові відносини включилася посередницька компанія Ітера[3], яку в Україні пов'язують з ім'ям Юлії Тимошенко, яка, на думку директора українського Інституту енергетичних досліджень Костянтина Бородіна, лобіює інтереси компанії.[4] У 2004 році в Україні відбулася Помаранчева революція, яка позначила проєвропейський вектор української зовнішньої політики. У Росії ці зміни були зустрінуті вельми стримано. Стало ясно, що часи «пільг» (ціна в 50 $/тис. м³) для колишньої «братської» республіки закінчилися[5]. Загострення відносин відзначалося вже до виборів президента України 2004. Директор Національного інституту стратегічних досліджень України Анатолій Гальчинський ще в травні 2004 року прогнозував: «За моїми оцінками, тиск Росії з енергетичних лініях буде до тих пір, поки Україна не почне поступатися своїми політичними позиціями… І такий тиск посилюватиметься в майбутньому».[6] 2005—2006 Переговори представників газових компаній та політиків України та Росії 29 грудня 2005 року. Присутні (проти годинникової стрілки)
В той час як українська делегація в Підмосков'ї обговорювала транзит російського газу до Європи, російська делегація на чолі з головою правління ВАТ «Газпром» Олексієм Міллеровим зустрілася з президентом Туркменістану Сапармуратом Ніязовим та уклала контракт між ТОВ «Газекспорт» та ДК «Туркменнафтогаз» на закупівлю туркменського газу, який раніше планувалося постачати до України. 1 січня 2006 року «Газпром» припинив постачання газу до України та звинуватив у крадіжці експортного газу до Європи. «Нафтогаз» пояснив, що компанія взяла лише газ туркменського походження, на який вона вважала своє право, а не російський. А 3 січня «Газпром» зізнався, що перекупив в Туркменістану закуплений Україною раніше газ[7][8][9] Відносини між РФ і Україною загострилися після того як у березні 2005 російська газова монополія «Газпром» зажадала від України («Нафтогаз») платити за газ з 2006 за цінами, близькими до європейських (біля $250 за 1000м³). При цьому сама Російська Федерація купувала газ у Туркменістані за ціною $44 за 1000 м³. Газпром намагався збільшити прибуток від продажу газу на суму від 3 до 5 мільярдів доларів США щорічно. При цьому, шляхом підняття цін на газ в Україні, російський уряд бажав захопити частину російського ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими. Попри те, що економічні причини існували і раніше, російський уряд не поспішав здійснювати різких дій, припасаючи їх як засіб політичного тиску, і почав підняття цін тільки після зміни зовнішньо-політичного курсу України у напрямку Заходу. Українське керівництво до останнього моменту не було готове платити більше і Газпром, посилаючись на 4 параграф договору про постачання газу, за яким ціни на газ визначаються щорічно, у ніч на 1 січня 2006 зупинив постачання. З боку Газпрому пролунали звинувачення, що Україна «приступила до несанкціонованого відбору газу», призначеного європейським споживачам. Представники українського Нафтогазу звинувачення відкинули. 4 січня обом сторонам вдалося підписати договір, за яким закінчувалася практика бартерної торгівлі (транзит за газ в обмін на постачання газу) і в результаті якого ці дві речі стали розглядатися окремо. Щодо ціни, то вона стала тимчасово складати $95 за 1000 м³, що стало можливим завдяки змішуванню російського газу за ціною у $230 і туркменського за ціною у $44. З 2006 року (за часи уряду Януковича) компанія РосУкрЕнерго стала головним посередником на газовому ринку України. 2008—2009 Спільна пресконференція голів урядів Юлії Тимошенко та Володимира Путіна в ніч на 18 січня 2009 року за результатами переговорів у форматі «віч-на-віч», у ході яких домовилися про базову ціну на газ для України в 450 дол. США за 1000 м³ та транзит її територією до Європи, які були зафіксовані в угодах, підписаних представниками газових компаній наступного дня. Пізніше ТСК Верховної Ради України з розслідування обставин підписання газових угод встановила, що Тимошенко самовільно підписала угоду з Росією на постачання газу за неринковою ціною виходячи з особистої зацікавленості. 11 жовтня 2011 року засуджено до 7 років позбавлення волі, однак 22 лютого 2014 року звільнено під час подій Євромайдану[10][11][12][13][14][15][16] В 2017 було опубліковане інтерв'ю, в якому Дмитро Фірташ заявив, що Віктор Ющенко йшов на загострення газового конфлікту цілком свідомо, оскільки намагався таким чином відстояти вигідні для України тарифи. В цих умовах підписані Тимошенко газові угоди з Росією виявились не тільки невигідним для України економічно, але й зафіксували газову капітуляцію України та врятували Газпром від позовів європейських споживачів за припинення газопостачання. В цих умовах Віктор Ющенко виявив політичну слабкість, не здійснивши арешт Тимошенко одразу після її повернення до України.[17] 2013—2014Після перемоги Євромайдану, в процесі гібридної війни проти суверенітету і територіальної цілісності України російська влада розпочала третю газову війну проти України, що становить собою новий виток газових конфліктів великої геополітичної ваги, у якому задіяна Україна, ЄС, США/Канада (попередні заяви на енергопостачання в Європу), Росія (найбільший бенефіціар), Китай (можливий розворот енергетичних потоків з Європейських напрямів і контрактів на азійський ринок). Включає (на перших етапах російсько-української війни) захоплення і контроль транспортно-енергетичних гілок Криму, нафтогазових потужностей Чорноморнафтогазу, контроль і приєднання українського шельфу з його ресурсами і подальшим зірванням перспективних контрактів; у других — інфільтрації диверсійно-підривного елемента на схід України з контролем Юзівських площ перспективних сланцевих покладів, великого транспортно-промислового вузла (у тому числі по газу, залізницях). 2014—2018У червні 2014-го року компанія «Нафтогаз» подала перший позов до Стокгольмського арбітражу, у жовтні додатковий позов про транзит газу за контрактом 2009-го року[18]. У свою чергу «Газпром» подав зустрічні позови до Нафтогазу за тим же контрактом. Станом на 29 травня 2017-го року сумарні вимоги щодо грошової компенсації «Нафтогазу» і «Газпрому» за контрактом купівлі-продажу і транзитним контрактом становили 30,3 млрд доларів, водночас вимоги «Газпрому» до української компанії — 47,1 млрд доларів[19]. Усні слухання сторін завершилися в жовтні 2016 року. Суд частково задовольнив вимоги «Нафтогазу» і виніс своє проміжне рішення у травні 2017-го року. Після цього «Газпром» намагався оскаржити це рішення в Апеляційному суді округи Свеа (Швеція). Наприкінці грудня було ухвалено остаточне рішення суду, яке Газпром 15 січня 2018 року відмовився оскаржувати.[20][21] 28 лютого 2018 року Стокгольмський арбітраж задовольнив вимоги Нафтогазу щодо компенсації за недопоставлені Газпромом обсяги газу для транзиту в сумі 4,63 млрд доларів. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі Газпром має сплатити 2,56 млрд доларів на користь Нафтогазу. Арбітражний суд відхилив вимоги Газпрому щодо штрафів за начебто незаконно відібрані Нафтогазом обсяги транзитного газу[22]. На суму компенсації накладається пеня в розмірі 7 % річних в день, за кожен день несплати. Після цього російський Газпром 1 березня повернув передоплату за березневі поставки обов'язкових обсягів, визначених арбітражем у 5 млн м3[23] та одночасно знизив тиск на вході до Української ГТС на 20 %, що ускладнює транзит газу до Європи.[24] 2 березня Міністерство енергетики та вугільної промисловості України розпорядилося перевести генерувальні компанії з газу на мазут[25], а Нафтогаз України звернувся з проханням знизити на 1 градус температури котлів, щоб компенсувати це падіння, оскільки існує технічне обмеження добового підняття газу зі сховищ, а також це наклалося на незвичні сильні морози.[26] Також російський Газпром після поразки у Стокгольмському арбітражі оголосив про початок процедури розірвання контрактів з НАК «Нафтогаз»[27][28]. Укртрансгаз поставив до відома даної ситуації Європейську комісію[29]. 13 березня 2018 року Київський апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні скарги на штраф у 171 мільярда гривень, накладений Антимонопольним комітетом України на російське ПАТ «Газпром».[30] 20 березня стало відомо, що відповідно до рішення українського суду, за яким корпорація «Газпром» визнана винною у зловживаннях на українському енергоринку, і на неї накладений штраф у розмірі 6 мільярдів доларів вже стягнуто 100 млн грн. Також усі активи корпорації на території України описані й арештовані.[31] Перелік газових угод
Суспільна реакціяПолітичний тиск Росії на Україну під час газового конфлікту 2005—2006 років спричинив появу громадської кампанії з бойкоту російських товарів в Україні. Активні дії в рамках кампанії тривали також на початку 2009 року — під час газової війни 2008—2009 років. Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
