Станіслав Любомирський (воєвода київський)
Станіслав Любомирський (пол. Stanisław Lubomirski; 1704 — 19 липня 1793, Варшава) — князь, державний діяч часів Речі Посполитої та її розділів, магнат, меценат. Біографія  .jpg)  .jpg) Син воєводи сандомирського Єжи Александра Любомирського та його дружини Анни Кароліни Санґушко. 1738 року розділив спадок з братом Юзефом. В 1744 році став кавалером Ордену Білого Орла. 15 грудня 1764 року був призначений брацлавським воєводою завдяки лояльності до короля Станіслава Августа Понятовського. У 1785 році відмовився від посади київського воєводи, жив у Варшаві. 2-е скликання Галицького станового сейму «вилегітимізувало» його з шляхетства, княжого титулу у 1786 році. Портрет (як підстолія коронного, разом з дружиною) перебував у захристі костелу в Рівному. Сім'яВ 1740 році одружився з донькою великого литовського стражника Антона Потія Людвікою з Потіїв[1] (пол. Ludwiką Pociejówną), що народила дітей: Дружина привнесла посаг — Іванків над Тетеревом, в 1781 році купила Гряду з околицями в австрійського уряду (в руках сім'ї Гряда була недовго: на початку XIX ст. Любомирські продали маєток). ВласністьОдідичив «Домбровський ключ» з Болеславом, Отфіновом (Сандомирське воєводство), маєтки «Смілянщина» (маєтки Млієва, Радивонова, Городиські, Вільшанські; отримані від батька в спадщину 1735 року), «ключі» Паволоцький, Котельницький (Житомирський повіт), Туріянський, Гуляйпіль, Язловець. Після смерті бездітного брата Юзефа (1755 року) — литовського підстолія — отримав Лабунь (Волинь), Шаргород, простір між Дністром та Богом (бл. 200 км від Вінниці до кордонів, тобто волості: Краснянська, Рашківська, «ключі» Савранський, Ягорлицький, Юзефгродський, Конєцпольський, містечка на тракті дністровському, бузькому). На підставі «Кольбушовської трансакції» отримав 1753-го: Дубне, Птичу та 70 сіл, після брата в цій ординації — Степань, Деражне, 88 сіл. Його маєтності («фортуна») — найбільші за всі часи існування Польщі. На момент поділу, після значного зменшення, в 1770-му його власність складала 31 місто, 738 сіл, приносила 2 919 641 злотих річного доходу.[2] Син белзького старости Юзефа Потоцького Франциск Салезій 1744 року продав тучинський та губківський «ключі» Станіславові Любомирському.[3] 1760 року став власником кам'яниці у Львові на площі Ринок, 10 (тепер Палац Любомирських), сприяв її перебудові на палац для власного житла.[4] Отримав у 1765 році від попередника — Авґуста Фридерика Мошинського — Ситихівське староство.[5] Мав маєтки:
Син Александер сприяв початку розбудови (відродження) Юзефґрода — лівобережної частини сучасної Балти на початку 1770-х років. Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
