Соколів (Чортківський район)

село Соколів
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Тер. громада	Золотопотіцька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA61060190140011587
Облікова картка	Соколів
Основні дані
Населення	1800
Площа	29,74 км²
Густота населення	60,52 осіб/км²
Поштовий індекс	48444
Телефонний код	+380 3544
Географічні дані
Географічні координати	48°56′2″ пн. ш. 25°20′42″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	362 м
Відстань до районного центру	16 км
Найближча залізнична станція	Бучач
Відстань до залізничної станції	16 км
Місцева влада
Адреса ради	48461, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Золотий Потік, вул. Данила Галицького, буд 124
Карта
Соколів
Соколів
Мапа
Соколів у Вікісховищі

Дорожній знак при в'їзді в село

Церква святого Миколая

Статуя Божої Матері

Символічна могила Борцям за волю України

В центрі села

Соколі́в[1] — село в Україні, у Золотопотіцькій селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на берегах річки Золота.

До 2015 було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Золотопотіцької селищної громади.[2]

Населення — 1890 осіб (2007).

Поблизу села є пам'ятка природи Дуб «Соколівський».

Географія

Село розташоване у західній частині Подільського плато, на півдні Бучацького району. Через Соколів проходить місцева автодорога Бучач — Золотий Потік — частина колишнього шляху на Коломию, Городенку, Снятин.

Походження назви

Назва походить від назви птахів, що в давні часи водилися в навколишніх лісах і гаях. Частина мисливців у давні часи полювала з допомогою приручених соколів. Таких мисливців називали сокольниками. Одним з різновидів соколів є кречет. Донині збереглася назва лісу, сіножаті і поля — «Кречетів».^[джерело?]

Історія

В околицях Соколова та Скоморохів виявлено рештки 2 пізньопалеолітичних поселень (15 тис. років тому).

Перша відома писемна згадка — близько 3 лютого 1436 року; село назване в грамоті Теодорика Бучацького-Язловецького, якою виділялись кошти та майно для утримання костелу св. Марії Маґдалени в Язловці.[3][4] Наступна писемна згадка — 21 грудня 1439 року у протоколах галицького суду[5]. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква) і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[6]. Село було королівщиною[7]; 1527 року старостою був шляхтич-поляк Якуб Потоцький.[8] Сейми 1544 (або 1545, або 1547 років) Якуб Потоцький став власником села. По його смерти власником став син — стражник коронний Миколай Потоцький.[9]

Поселення племен «соколи» було розміщене близько 7 км північніше від села. Недалеко «соколів» проживали племена «зубрів» і «порохів». За переказами старожилів, у тодішньому поселені «соколів» налічувалося до 60 дворів.

Із переказів відомо, що на початку XVII ст. недалеко від поселення відбувся бій між татарами та загоном козаків. Битва завершилася перемогою козаків, а те місце і до сьогодні носить назву «Татарське».

Після страшного побоїща уціліли кілька господарств, а люди, які залишилися живими, подалися на південь, вздовж невеликої річки Потік, що брала початок із джерел на полі «Татарське», і почали оселятись у лісі.

Першою забудовою була Мостов'якова, а від неї пішла і назва вулиці. Там був поставлений Пам'ятний Хрест, який простояв до 1950 року. У 1725 році на Мостов'яковій вулиці нараховувалося 16 дворів. Силами цих жителів була збудована дерев'яна церква із дзвіницею (останню розібрано і спалено, а дзвони, під час Другої світової війни, гітлерівці забрали для переплавлення). Церква діяла до 1963 р., а потім з метою знищення духовності і як пам'ятку старовини, її перевезли в експозицію Шевченківського Гаю міста Львова.

У селі до 1914 р. нараховувалося 263 двори. На той час тут проживало 1 345 греко-католиків, 196 римо-католиків, 24 євреї. Існувала однокласна школа.

Війтом села до Першої світової війни був Скрипецький Микола, в роки війни — Дубчак Гаврило, а потім до 1920 року — Дубчак Михайло.

Відомо, що в ті часи діяли Чоловіче та Жіноче братство свічкові. Старшим братом при церкві був Іван Ковбан. Церква мала тоді у власності 73 моргів порі і 13 моргів лісу. Духовним пастирем за Австро-Угорщини був о. Яків Заткали. Він працював тут з 1898 р. по 1945 р. Після його смерті на його могилі люди збудували дерев'яну каплицю. На жаль вона не збереглася, оскільки мадяри її в 1944 році знищили.

Повіт, суд, податковий суд та залізнична станція знаходились у Бучачі, а пошта була в Золотому Потоці. Завдячуючи пам'яті старожилів, довідуємось, що на території теперішньої фабрики «Берізка» був великий панський двір — фільварок. Власником його був пан Любінецький. На подвір'ї стояло дві стайні, дві стодоли, була канцелярія. Біля річки Потік виднівся млин, а коло нього великий став. Мав пан і власну цегельню.

Як і в кожному селі, була корчма. Торгівлею у селі займалися євреї. Найбільше односельчани пам'ятають Сіму, Еля, Мошка. У селян вони скуповували збіжжя, яйця, а продавали махорку, горілку тощо.

Увечері 17 вересня 1939 року 4-й кавалерійський корпус під командуванням комдива Д. М. Рябишева (32-а і 34-а кавдивізії, 26-а танкова бригада) зайняв село[10].

Політика

Парламентські вибори, 2019

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610189, розташована у приміщенні школи.

Результати

• зареєстровано 1307 виборців, явка 72,99%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 44,01%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 11,66%, за «Європейську Солідарність» і Радикальну партію Олега Ляшка — по 11,03%.[11] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 34,50%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 27,83%, за Романа Василіцького (Об'єднання «Самопоміч») — 13,44%[12].

Населення

національність	1842	1880	1900	1912	1939
українці	115	1 129 (82,0 %)	1 299 (80,0 %)	1 477 (87,0 %)	1 580 (76,0 %)
поляки	-	213 (15,4 %)	296 (18,0 %)	196 (22,6 %)	490 (23,5 %)
євреї	-	36 (2,6 %)	32 (2,0 %)	24 (1,4 %)	10 (0,5 %)

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1813 осіб, з яких 800 чоловіків та 1013 жінок[13].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 1791 особа[14]. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову[15].

Пам'ятки

Пам'ятник Тарасові Шевченку

• церква Успіння Пресвятої Богородиці (1846)
• церква Святого Миколая (1993, мурована, УГКЦ)
• 3 каплички.
• пам'ятники:
  • Лесі Українці
  • Тарасові Шевченку (2000)
  • насипано символічну могилу полеглим «за віру Христову та волю народу» (1996)
  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини (кін. XIX ст.)
  • воїнам-односельцям, загиблим у німецько-радянській війні (1965).

Соціальна сфера

Дівочий вокальний ансамбль села Соколова на параді вертепів у Тернополі (15.01.2017)

Працюють ЗОШ 1-3 ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, дільниця ветеринарної медицини, ЗАТ «Берізка», ПАП «Соколів», підприємство комунально-господарських послуг, 6 торгових закладів.

Відомі люди

Народилися

• вчений, громадський діяч Антін Король[16]
• громадський діяч, меценат Василь Панькевич
• лікар, громадський діяч П. Тимощук.
• громадсько-політичний діяч, журналіст Василь Федорончук

Примітки

1. У ТЕСі помилковий наголос.
2. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 22 жовтня 2021.
3. Akta grodzkie і ziemskie… — Lwów, 1870. — Т. 2. — S. 193—197. (пол.), (лат.)
4. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie [Архівовано 2014-10-19 у Wayback Machine.]. — Lwów: Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 27. (пол.)
5. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731.
6. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — S. 170. Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
7. поки не відомо, якого староства
8. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 11.
9. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 12—15.
10. В.Бешанов. Червоний бліцкриг
11. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 95 (довідка) [Архівовано 2022-02-14 у Wayback Machine.]
12. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 98 (довідка) [Архівовано 2022-02-14 у Wayback Machine.]
13. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
14. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
15. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
16. Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 400.

Література

• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Григоришин В. Соколів // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 652—653. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Григоришин Г. «Село Соколів. Минувшина і сьогодення». — Тернопіль, 1998. — 140 с.
• Григоришин Г., Григоришин О. «Духовно-патріотична спадщина Соколова» — Тернопіль : Лілея, 2003. — 140 с.
• Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська обл. — К., 1973. — 640 с.
• Коваль А. . Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — 304 с.
• Мацькевич В., Уніят В. Соколів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 307—308. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.).
• Sokołów (4) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 32. (пол.) — S. 32—33. (пол.)

Посилання

• «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»