Сирія (вілаєт)

Сирія
Прапор
Дата створення / заснування	1865
Країна	Османська імперія
Столиця	Дамаск
Кількість населення	701 812 осіб
Замінений на	Occupied Enemy Territory Administration^d
На заміну	Дамаск
Час/дата припинення існування	1918
Площа	62,18 км²
Сирія у Вікісховищі

33°30′47″ пн. ш. 36°17′31″ сх. д.

Сирійський вілаєт або вілаєт Дамаск (осман. ولايت سوريه, трансліт. Vilâyet-i Suriye[1]) — вілаєт Османської імперії, що утворився 1865 року з частин еялетів Дамаск, Триполі та Сідон з площею 62,180 км². Припинив існування 1918 року після поразки Османської імперії у Першій світовій війні.

Історія

У 1865 році в рамках реформи часів Танзімату з колишнього еялету Дамаск було створено Сирійський вілаєт. До нього було долучено частини Триполійського та Сідонського еялетів. Адміністративним центром стало місто Дамаск. Втім самого початку санджак Єрусалим перебував в особливому становищі. У 1872 році той остаточно отримав статус мутасаррифату й відокремився від Сирійського вілаєту.

У 1884 році розроблялися плани щодо розділення вілаєтиу, з якого повинен був утворитися самостійний вілаєт під назвою Південна Сирія (або Палестина), втім султанський уряд зрештою відмовився від цієї ідеї. У 1888 році з прибережних санджаків Сирійського вілаєту було утворено вілаєт Бейрут. У 1895 в області річки Йордан було утворено самостійний мутасаррифат Карак, що не підпорядковувався валі (губернатору) Сирії.

Водночас почалася розбудова залізничної мережі. У 1895 році прокладено залізницю від Дамаска до Бейрута. У 1906 році завершено будівництво залізниці, що зв'язала міста Дамаск і Хама з Алеппо, а звідти зі Стамбулом. У 1908 році залізниця була прокладена до Медіни і Мекки, встановивши транспортний зв'язок з вілаєтом Хиджаз.

Під час Першої світової війни вілаєт був однією з найважливіших провінцій Османської імперії, звідки рухалися війська та необхідний провіант і реманент для Суецького, а потім Палестинського фронтів. Водночас провінція страждала через посуху та голод, що викликало заворушення, які були придушені валі Джемаль-пашею. Тут відбувалися важливі битви між османськими та англо-французькими військами. Наприкінці 1917 року санджаки було охоплено арабським повстанням. Зрештою у 1918 році окуповано військами Антанти, а араби увійшли до Дамаска. Незабаром на короткий час став основою Сирійського королівства. У 1920 році як мандатну територію передано Франції.

Структура

У 1865—1872 роках вілаєт складався з 10 санджаків санджаків: Дамаск, Карак, Хама, Хауран, Єрусалим, Бейрут, Латакія, Наблус, Акка, Триполі.

У 1873—1888 роках мав 9 санджаків: Дамаск, Карак, Хама, Хауран, Бейрут, Латакія, Наблус, Акка, Триполі.

У 1888—1895 роках мав 4 санджаки: Дамаск, Карак, Хама, Хауран.

У 1896—1918 роках складався з 3 санджаків: Дамаск, Хама, Хауран. Столицею вілаєту був Дамаск[2].

Валі

• Рашид Паша (1865—1871)
• Субхі Паша (1871—1873)
• Шериф Мехмед Реуф Паша (1873—1874)
• Ісад Паша (1874—1875)
• Ахмед Хамді Паша (1875—1876)
• Ахмед Паша (1876—1877)
• Кучюк Омар Февзі Паша (1877—1878)
• Алі Гайдар Мідхат Паша (1878—1879)
• Хамді Паша (1880—1885)
• Рашид Нашид Паша (1885—1888)
• Мехмед Назіф Паша (1888—1889)
• Мустафа Асім Паша (1889—1891)
• Топал Осман Нурі Паша (1891—1892)
• Шериф Мехмед Рауф Паша (1892—1894)
• Нурі Осман Нурі Паша (1894—1895)
• Гасан Паша (1896—1897)
• Назим Паша (1897—1906)
• Шукрі Паша (1906—1909)
• Ізмаїл Фазіл-бей (1909—1911)
• Ізмаїл Галіб-бей (1911—1912)
• Кіазим Паша (1912—1913)
• Аріф-бей (1913)
• Мехмед Аріф-бей Мардін (1914)
• Джемаль Паша (1915)
• Азми Паша (1915—1916)
• Тахсин-бей (1916—1918)
• Мехмед Джебель Паша (1918)
• Шакрі Паша (1-2 жовтня 1918)

Населення

Відповідно до перепису 1885 року в вілаєті мешкало 1 млн осіб. У 1897 році після остаточної територіальної реформи в Сирійському вілаєті мешкало 701,812 особи. Більшість населення становили араби, втім також мешкали курди, турки, ассирійці, черкеси.

Примітки

1. Salname-yi Vilâyet-i Suriye ("Щорічник Сирійського вілаєту"), Syria vilâyet matbaası, Suriye [Сирія], 1300 [1882]. на вебсайті Hathi Trust Digital Library.
2. First Encyclopaedia of Islam: 1913–1936, Volume II, p. 909. BRILL, 1927, 1993. ISBN 9789004097964

Джерела

• Rogan, Eugene L. (2002-04-11). Frontiers of the State in the Late Ottoman Empire: Transjordan, 1850—1921. Cambridge University Press. pp. 52–55. ISBN 978-0-521-89223-0.
• Servet Mutlu Late Ottoman population and its ethnic distribution (англ.) // Turkish Journal of Population Studies: журнал. — Ankara: Hacettepe University, 2003. — July (vol. 25). — P. 3–38
• Bruce Masters. The Arabs of the Ottoman Empire, 1516—1918: A Social and Cultural History. — Cambridge University Press, 2013. — 277 с. — ISBN 9781107033634.