Монастирський вілаєт (осман.ولايت مناستر) — вілаєтОсманської імперії, що розташовувався у центральні та південній частині Балканського півострова. Утворений 1867 року замість Монастирського еялету. Припинив своє існування за результатами Першої балканської війни у 1913 році.
У 1867 році в рамках реформи Танзімату еялет Монастир було перетворено на Монастирський вілаєт. Разом з Дунайським та Боснійським вілаєтами забезпечував османське панування на Балканах. Втім, протяжність меж цього вілаєту не сприяла вправному керуванню, особливо з військової точки зору. Тому 1871 року від нього відділено вілаєти Ішкодра і Прізрен, в результаті у 1877 році фактично припинив існування. Втім, у 1879 році Монастирський вілаєт відновлено, але у значно менших кордонах.
У 1880—1881 роках південні та західні частини вілаєту були охопленні виступом албанської Прізренської ліги, що намагалася об'єднати усі землі, що були населення албанцями. Втім, військам вдалося придушити цей виступ. У 1908 році став центром Молодотурецької революції. У 1911 році сюди переправлено 2-у армію османської імперії.
У 1912 році землі цього вілаєту стали місцем битв часів Першої балканської війни. В результаті поразок від сербської та грецької армій, територія вілаєту Монастир було розділено між Сербським королівством, Грецьким королівством та Князівством Албанія.
Структура та адміністрація
У 1867—1871 роках вілаєт складався з 4 санджаків: Монастир, Прізрен, Дебре, Шкодер.
Відповідно до досліджень сучасників у 1890-х роках в вілаєті мешкало 803,340 осіб. З них 216961 були албанцями (35,525 осіб були християнами), 108023 — греками, 186,656 — болгарами, 93,694 — сербами, 78,867 — турками, 53227 — арумунами, 11542 — помаками, 5270 — жидами. Політика асиміляції та ісламізації у поєднані з опором християн призвела до того, що у 1912 році албанців-мусульман було 219 тис. осіб, болгар — 331 тис., аруманів — 65,5 тис., греків — 62 тис., помаків — 24 тис., турків — 11,5 тис.
Після поразки у Першій балканській війни у 1913 році значна частина мусульман пересилилася до малоазійських вілаєтів Османської імперії, частина — до князівства Албанія.
Джерела
Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Macedonia». Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
Birken, Andreas (1976). Die Provinzen des Osmanischen Reiches. Beihefte zum Tübinger Atlas des Vorderen Orients. 13. Reichert. pp. 71–72. ISBN 9783920153568.
Vakalopoulos, Kostandinos A. Modern History of Macedonia (1830—1912), Thessaloniki, 1988, p. 75.
Kuneralp, Sinan: Son Dönem Osmanlı Erkân ve Ricali (1839—1922). Prosopoprafik Rehber. 2nd ed. Istanbul: Isis, 2003