|
Росохач (Чортківський район)
         _%D1%81.%D0%A0%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%85%D0%B0%D1%87.jpg)    Росо́хач — село в Україні, у Чортківській міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Адміністративний центр колишньої Росохацької сільської ради (до 2019). До села приєднано хутори Звіринець, Лучки, На Полі. НазваІснує кілька версій походження назви Росохач. Перша — ця назва походить від прізвища його власника або засновника Росохацького. Друга версія — від старезних високих і розсохлих дерев, мабуть, тополь, що росли тут у прадавні часи понад Серетом. Відомий краєзнавець Михайло Крищук у навчально-методичному посібникові «Топоніміка Тернопільщини» (2011) подав варіанти: від географічного терміна «розсоха» (розкоса) — розвилка, роздвоєння, злиття; від рогатих лосів, яких у давнину звали росохачами, сохатими; від прізвища Россоха. СимволікаГерб с. Росохач: у розтятому двічі щиті на зелене, синє та зелене поля стоїть золоте росохате дерево без листя, вгорі якого ліворуч та внизу праворуч – по золотому прямому хресту. Прапор с. Росохач: квадратне полотнище, яке складається з трьох рівновеликих вертикальних смуг – зеленої, синьої та зеленої, у центрі стоїть жовте росохате дерево без листя, вгорі якого у верхньому куті з вільного краю та в нижньому від древка – по жовтому прямому хресту. Синя вертикальна смуга підкреслює географічну особливість села, розташованого обабіч річки Серет, яка фактично протікає з півночі на південь через Росохач. Сухе дерево вказує на одну з версій про походження назви поселення. Хрести – символи пам’яті і духовності. ГеографіяРозташуванняРозташоване в долині, на берегах р. Серет (ліва притока Дністра), за 10 км від районного центру і 5 км від найближчої залізничної станції Ягільниця. На північно-західній околиці села струмок Жидків впадає у річку Серет. У селі річка Белявина впадає у річку Серет. Місцевості
ІсторіяДавні часиЗалишки давніх поселень на околицях села і його полях мають назви «За Білавиною», «На Лисі», «За Лугом», «На Берді». Тут знайдено крем'яні знаряддя праці, мідну мотику і залишки гончарного посуду, що належать до часів трипільської культури (3-є тисячоліття до н. е.). Зникнення цих поселень свідчить про часті грабіжницькі наїзди на них кочівників.[3][4]. Середньовіччя, Новий часПерша письмова згадка — 1564 р. XX століттяЗа статистикою, у Росохачі в 1900 р. — 1750 жителів, 1910—1933, 1921—1790, 1931—2133 жителі; у 1921 р. — 353, 1931—419 дворів. За Австро-Угорщини функціонувала 2-класна школа з українською мовою навчання, за Польщі — утраквістична (двомовна). Деякі жителі Росохача на початку XX ст. виїхали на заробітки до Канади. У 1930-х рр. діяв осередок ОУН, до якого належали Іван Басістий, Д. Безпалько, Я. Білий, З. Винничук, К. Говіка, С. Гриців, Д. Нога, о. С. Оробець із синами і доньками, П. Підсадний, Степан Цьвик, Ярослав Штира, Д. Янчишин; Розпорядженням міністра внутрішніх справ 4 жовтня 1929 р. територія села збільшена за рахунок частини земель села Старий Чортків[5]. Під час пацифікації у 1930 р. польські жандарми знищили читальню, бібліотеку, нашкодили в господарствах голови читальні Д. Янчишина і пароха о. С. Оробця. Після встановлення радянської влади у 1939 р. в Чортківській тюрмі органи НКВС розстріляли мешканця села Саву Пирожика. Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії:
В УПА воювали Іван Бегман, Микола й Павло Безпальки, Павло Білий, Ярослав Вусатий, Степан Гладій, Євстахій та Іван Кульчицькі, Данило Нога, Павло Підсадний, Мирослав Плішка, Володимир і Данило Прондюки, Антін та Сильвестр Штири та інші. На початку 1970-х рр. у селі було створено підпільну організацію молоді — «Росохацька група» з дев'яти юнаків: Петра Винничука, Петра Вітіва, Андрія Кравця, Миколи Лисого, Володимира і Миколи Мармусів, Степана Сапеляка, Володимира Сеньківа, Миколи Слободяна, метою якої стали боротьба проти пануючого прокомуністичного режиму та протести проти розправ і репресій над українськими патріотами, створення Соборної Самостійної Української держави. В ніч на 22 січня 1973 р. на пам'ять про Акт Злуки 1919 р. (об'єднання УНР і ЗУНР у соборну державу) учасники цієї організації підняли над Чортковом чотири синьо-жовті прапори і розповсюдили прокламації. За це сімох учасників було заарештовано й засуджено до різних термінів покарання. Напередодні 15-ї річниці проголошення незалежності України (2006 р.) восьмеро осіб — членів Росохацької націоналістичної організації (двоє з них посмертно) нагороджені орденами «За мужність» 1 ступеня.[6] З 24 грудня 2019 року Росохач належить до Чортківської міської громади.[7] Релігія
Пам'яткиНа східній околиці села, лівому березі р. Серет в урочищі «Лан» є джерело підземних вод.
Пам'ятникиНасипано символічну могилу УСС Споруджено:
Населення
Соціальна сфераДіяли читальня «Просвіти» (від 1890), при ній — театральний і хоровий гуртки, філії товариств «Сокіл» (від 1907), «Союз Українок», «Рідна школа», «Сільський господар», «Луг» та інших; кредитна спілка «Віра», кооператива «Надія» і молочарня. У селі був фільварок ґрафів Лянцкоронських, діяли 2 млини і корчма. Мешканці займалися хліборобством і кошикарством; працювали кравці, шевці, ковалі та столярі. У 1930-х рр. функціонувала польська організація «Стшелєц». У 1940 р. в Росохачі примусово організовано колгосп, який відновив свою діяльність 1948 року. Упродовж 1960–1980-х рр. у Росохачі діяли колгосп, млин, цегельний завод. Нині працюють школа, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, дитячий садочок «Малятко», колективно-пайове господарство ім. П. Безпалька, консервний завод, ЗАТ «Агропродукт», ПАП «Росохацьке», ПАП «Флора», ТзОВ «Агропродукт-2», ПП «Чародійка», ТзОВ «Нектар», філія ЗАТ «Терно-Балт», ПП «Відпочинок», кооператив «Калина 101», торгові заклади: «Coop», торговий дім DOмінік та інші.  Відомі людиНародилися
З 1990 р. працював регентом у храмі «Успіня Пресвятої Богородиці» у Чернівцях. У 1991—2005 рр. керівник народного аматорського чоловічого хору «Буковинці» села Драчинці Кіцманського району. З 2003 р. — викладач церковної музичної культури на філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Відомий як педагог, хоровий диригент, композитор, фольклорист, музично-громадський діяч, доцент кафедри музики, був одним з фундаторів кафедри музики Чернівецького держуніверситету ім. Юрія Федьковича, яка була створена у 1992 р. Автор праць: «Аналіз хорових творів», «Похоронні піснеспіви» "Хорова музика, «Композитори Буковини», «Хорові диригенти Буковинського краю», «Хоровий словник», «Власні хорові твори», «Церковні піснеспіви. Для однорідного чоловічого хору», «Бурлацькі та чумацькі пісні», «Буковинські композитори», «Служба Божа. Літургія для чоловічого хору» (Чернівці, 2012). Відмінник освіти; заслужений вчитель України (1994), член правління Національної Всеукраїнської музичної Спілки (2004), лауреат літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича (2004). Помер 23 листопада 2014 р.Юхим Гусар. Проживали
ПеребувалиУ селі неодноразово перебували для вшанування поета Степана Сапеляка та його матері Ганни з нагоди їхніх ювілеїв, мали творчі зустрічі з колективом школи та іншими читачами письменники Володимир Барна, Євген Безкоровайний, Ганна Костів-Гуска, заслужений діяч мистецтв України Богдан Мельничук, Володимир Погорецький, актор і педагог, народний артист України В'ячеслав Хім'як, громадські діячі, заслужені працівники освіти і культури України — Роман Півторак, Богдан Хаварівський та інші. Примітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
