|
Росохацька групаРосоха́цька гру́па — національно-патріотична, підпільна група молоді із села Росохач Чортківського району Тернопільської області, що діяла на початку 1970-х років. Діяльність групиГрупа організаційно сформувалася у 1972 році. Учасник групи Володимир Мармус написав присягу, яка починалася словами: «Перед образом Святої Богородиці, перед лицем своїх товаришів урочисто присягаюся вірно служити Україні, боротися за її незалежність». Закінчувалася присяга так: «Якщо я зраджу, то хай рука друга зітре мене з лиця землі». Присягу прийняло десятеро хлопців: Володимир і Микола Мармуси, Петро Вітів, Петро Винничук[1], Василь Лотоцький, Володимир Сеньків[2], Андрій Кравець[3], Микола Слободян[4], Микола Лисий і Степан Сапеляк. Учасники групи переписували й розповсюджували листи невідомого автора, у яких знищення могил вояків Галицької Армії у Львові називалося вандалізмом[5], Поширювали також “антирадянські” вірші, деколи їх розклеювали. Микола Мармус записав виступ із закликом боротьби за Україну на магнітофон. І коли молодь йшла з кінотеатру ввечері, учасники організації голосно вмикали магнітофон, щоб усі слухали.[6] У ніч проти 22 січня 1973 року у Чорткові група провела акцію: встановила чотири синьо-жовті прапори та розвішала прокламації до 55-ї річниці проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради в Києві.[7] Члени групи збиралися йти у збройне підпілля. Вони збирали зброю (мали два пістолети, карабін та обріз), тренувалися в лісі користуватися нею. Але 19 лютого 1973 року почалися арешти. Першим заарештували Степана Сапеляка. Наприкінці 1973 року у Тернополі відбувся суд. За статтями 62 (проведення антирадянської агітації і пропаганди) і 64 (створення антирадянської організації) Карного Кодексу УРСР Володимира Мармуса засудили до 6 років таборів суворого режиму і 5 заслання, Миколі Мармусу та Степанові Сапеляку дали по 5 років ВТК і 3 заслання, Володимиру Сеньківу і Петрові Винничуку — по 4 ВТК і 3 заслання, Миколі Слободяну, Василю Лотоцькому з Андрієм Кравцем — по 3 роки ВТК і 2 заслання. Петра Вітіва та Миколу Лисого не судили. Про членів Росохацької підпільної організації Харківською правозахисною групою видана книжка «Юнаки з огненної печі» (2003), книга спогадів Володимира Мармуса «Доля обрала нас» (2004), відзнято документальні фільми «Прапори» (2018)[8][9] та «Росохацька група»(2023)[10]. Діяльності групи присвячена пісня Василя Мармуса «Брати по неволі» (2022).[11]. У 2023 році відбулося спецпогашення поштового конверта приуроченого 50-річчю акції Росохацької групи.[12][13] Діяльність групи до цього часу викликає міжнародний резонанс.[14][15] Нагороди26 листопада 2005 року Степана Сапеляка за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи й незалежності, активну громадську діяльність нагороджено орденом «За заслуги» третього ступеня[16]. 18 серпня 2006 року інших членів групи за громадянську мужність, виявлену 1973 року при піднятті національного прапора України у місті Чорткові Тернопільської області, активну участь у національно-визвольному русі нагороджено орденом «За мужність» першого ступеня[17].[7] 26 січня 2012 року на будівлі Чортківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу імені Олександра Барвінського відкрито меморіальну таблицю[18]. 22 січня 2023 року відкрито меморіальну дошку на приміщенні колишнього критого ринку (нині — «Лемківська світлиця») з нагоди 50-ї річниці підняття над Чортковом синьо-жовтих прапорів[19]. 1 вересня 2023 року на фасаді Росохацької гімназії відкрито меморіальну дошку учасникам Росохацької групи, які в ній навчалися[20]. Галерея
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||
