Романов Василь Олександрович
Василь Олександрович (7 липня 1907, Гатчина, Санкт-Петербурзька губернія — 24 червня 1989, Вудсайд, Каліфорнія) — князь імператорської крові, молодший син великого князя Олександра Михайловича і великої княгині Ксенії Олександрівни. Онук імператора Олександра III за материнською лінією, і правнук імператора Миколи I по прямій чоловічій лінії. З народження був генеалогічно наймолодшим з усіх чоловіків Голштейн-Готторп-Романових. Дитинство та юністьКнязь Імператорської Крові Василь Олександрович народився в імператорському палаці в Гатчині. Дитина була така слабка, що лікарі боялися за його життя. Немовляти довелося охрестити відразу ж, без будь-якої пишності, що відповідає найяснішому синові. Незабаром після його народження його батьки почали жити окремо.[4] Князь Василь провів свої ранні роки в імперській Росії під час правління свого дядька по материнській лінії царя Миколи II. Коли в Росії спалахнула Лютнева революція Василеві Олександровичу було лише десять років. Під час падіння російської монархії в лютому 1917 року він перебував у кримському маєтку батька Ай-Тодор. До кінця березня обидва його батьки, всі брати й сестри і їх бабуся імператриця Марія Федорівна також були в Криму.[5] Батько Василя у своїх спогадах поділився анекдотом про те, як один революціонер намагався вселити Василю віру в революційні ідеали: «Він звертався до хлопчика мовою Робесп'єра, щоб у всіх деталях дотримуватися зразка. Мій син виправляв його. Моя дружина засміялася, але я відчув дивне передчуття небезпеки».[6] Після більшовицького перевороту, коли більшовики захопили владу в жовтні 1917 року, князь Василь разом зі своїми батьками, братами й сестрами та бабусею вдовуючою імператрицею були поміщені під домашній арешт в Ай-Тодорі.[7] 11 березня 1918 року їх разом з іншими родичами Романових перевели в Дюльбер, маєток великого князя Петра Миколайовича в Криму.[8] Він уникнув долі низки своїх родичів Романових, які були ув'язнені, і були вбиті більшовиками, коли він був звільнений разом з Романовими у своїй групі німецькими військами в травні 1918 року.[9] У віці дванадцяти років, 1919 року, разом з батьками залишив Росію під час Кримської евакуації 1919 року на борту лінкора британського королівського флоту «Мальборо». В еміграції юний князь ріс при матері спочатку в Данії, а потім в Англії. Коштів постійно не вистачало, і свого часу Василь Олександрович навіть працював шофером у Копенгагені. У Лондоні він закінчив школу, і 1928 року поїхав до США в пошуках кращого. Життя у СШАУ США Василь Олександрович вступив до сільськогосподарського університету в Сакраменто, який успішно закінчив. Після закінчення навчання працював у компанії California packing, проводячи експерименти з вирощування помідорів у теплиці та у воді, потім працював службовцем, біржовим маклером, містив салон краси в Цинциннаті, а також працював на фірму Сікорського, яка робила вертольоти. Під час Другої світової війни служив в армії США простим робітником на судах біля Каліфорнійського узбережжя. «Разом із дружиною Наталією Олександрівною він жив у затишній віллі приблизно за тридцять кілометрів на південь від Сан-Франциско, у неймовірній сільській ідилії із зеленню та величезними деревами, дикими козулями та напівручними кішками, з яких двом дозволялося заходити до будинку (…) теж, швидше, за старою російською міркою середнього зросту, у нього добре живе обличчя, на якому надрукувалися сліди його хвороб»[10]. Влаштувавшись у Каліфорнії, Василь Олександрович прийняв пропозицію стати почесним куратором російського архіву Гуверського університету. Після початку перебудови в СРСР князь разом із сім'єю став ще пильніше стежити за подіями на Батьківщині. Хоча він залишався запеклим критиком комунізму, реформи Михайла Горбачова здивували й схвилювали його, він дуже сподівався успіху політики перебудови. Шведський журналіст. Скотт, який взяв інтерв'ю у Василя Олександровича, писав: «Усі троє з великим здивуванням дізналися, що вулицями Москви під час мітингів носять російський триколірний прапор, і з цікавістю розпитували, що показують шведським телебаченням про перебудову в СРСР». Помер князь Василь Олександрович 24 червня 1989 року у Вудсайді, Каліфорнія. 7 липня князя Василя Олександровича відспівували у Троїцькому соборі Сан-Франциско. Почесну варту біля труни несли кадети. Поховали князя Василя Олександровича на Сербському цвинтарі поряд із дружиною. Сім'яОдружився 31 липня 1931 року в Нью-Йорку на князівні Наталі Олександрівні Голіциній (26 жовтня 1907 — 28 березня 1989), дочці князя Олександра Володимировича Голіцина (1876–1951) і Любові Володимирівни, уродженої Глібової (1882–1948). Княгиня Наталія Олександрівна була сестрою оскароносного художника Олександра Голіцина (1908–2005) та двоюрідною сестрою актора Петра Глєбова (1915–2000). У шлюбі народилася дочка Марина (нар. 22 травня 1940 року в Сан-Франциско), з 8 січня 1967 — дружина Вільяма Лоуренса Бідлестона (нар. 1938). Подружжя розлучене[11], має чотирьох дітей:
Князь Василь Олександрович ніколи не визнавав династичних прав кирилівської гілки (нащадки великого князя Кирила Володимировича) на престол. Багаторазово письмово й усно виступав проти дій свого троюрідного брата князя Володимира Кириловича. Після смерті князя Дмитра Олександровича очолив Об'єднання членів роду Романових, організацію, яка об'єднує більшу частину нащадків родини Романових. ГербЧасто стверджують, що шлюб Василя з княжною Голіциною був морганатичним. Однак біограф Романових Пітер Брук вважає, що це було так само прийнятно з династичної точки зору, як шлюб Багратіона з двоюрідним братом Василя, великим князем Володимиром Кириловичем. Після вимирання роду Корецьких у XVII столітті Голіцини претендували на династичний старшинство в серед Гедиміновичів. Гедиміновичі — династія монархів Великого князівства Литовського, яка правила з XIV по XVI століття, і імператор Петро I дозволив Голіциним включити герб Великого князівства Литовського у свій герб.[12]
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
